Останні коментарі

Двоголосся навколо Акції «Вісла»

Дев’ятьма голосами «за» і чотирма «проти» 6 грудня 2012 року парламентська комісія нацменшин прийняла в першому читанні проект постанови про засудження Акції «Вісла». Наступним кроком може стати обговорення проекту на форумі всього Сейму Польщі та його прийняття. Як показала депутатська дискусія, це радше не супроводжуватиметься однодумністю.

Засідання комісії національних меншин, яка ухвалила рішення про засудження акції “Вісла”

Ідею політичного засудження Акції «Вісла» польським парламентом підтримали всі депутати – учасники засідання комісії нацменшин, за винятком представників партії Право і справедливість. За відмову від проекту голосували депутати партії «Право і справедливість», які у своїй арґументації повторювали постулати кресових середовищ. На думку і тих, і інших, постанову не слід приймати, зокрема, без попереднього засудження польських жертв конфлікту на Волині. На адресу комісії та до спікера Сейму РП Еви Копач кресов’яни надіслали листи з протестом. До тих самих адресатів потрапили й голоси подяки за сеймову ініціативу – їхніми авторами були українські, зокрема лемківські організації не лише з Польщі, але також з Канади, США, Австралії та інших країн. Слід відзначити, що акція кресов’ян супроводжувалася персональними атаками на ініціатора постанови, голову комісії Мирона Сича. Закидають йому те, що він нібито намагається виправдовувати свого померлого батька, який, як член Української повстанської армії, відповідає за жорстокі вбивства поляків. В офіційному зверненні до Е. Копач історик Євген Місило, спираючись на документи, назвав такі закиди безпідставними. Персональну атаку на М. Сича можна розцінювати як складову ширших заходів, які мають переконати загал суспільства у безпідставності засудження депортації українців. В історії подібний механізм використовували щодо Володимира Мокрого, який намагався довести Сейм Польщі до політичного засудження Акції «Вісла». Колишній депутат і в минулому член комісії нацменшин Мирослав Чех закликав, щоб у дискусії над польсько-українською історією не виносити популістських постулатів: «Я шокований тим, що політична сила, яка засуджує комуністичний період, сьогодні обстоює таку позицію, що можна використовувати принцип колективної відповідальності», – наголошував М. Чех, пригадуючи: комуністи нищили після війни польське підпілля, з масової депортації українців зробили собі «привід до польського патріотизму».

Противники політичного засудження Акції «Вісла» сягнули до перевіреного в минулому засобу арґументів, які не витримують зіткнення з дійсністю та оцінками фахових істориків. Під час засідання депутат Марек Аст говорив, що важко засуджувати депортацію українців, якщо замовчується справа увічнення польських жертв на Волині. Якщо спиратися на ті слова, то можна віднести враження, що депутат ніколи не був на масштабному Волинському сквері у Варшаві або не бачив присвячених цій трагедії меморіальних дощок та монументів (не лише у столиці, а в десятках інших польських міст). Можливо, також не читав декількох постанов польських воєвідських сеймиків щодо Волині. До речі, зміст постанови щодо Акції «Вісла» у зіставленні з мовою цих документів – це шедевр поміркованості й пошани до сусідської нації. Депутат М. Аст, мабуть, не зіткнувся з широкою волинсько-тематичною продукцією таких установ, як Інститут національної пам’яті чи польське громадське радіо і телебачення. Варто навести слова М. Чеха, який пригадував, що про ці болісні справи говорити починали вже у 80-ті роки польські опозиціонери з «Солідарності» зі своїми українськими партнерами з «Руху». Справу ініціював і постійно пілотував невтомний прихильник польсько-українського примирення, перший голова комісії нацменшин Яцек Куронь.

Чергові «єдинослушні» правди, базуючись на кресових зразках, копіювала Дорота Арцішевська-Мелевчик, також депутат «Права і справедливості». Її виступ – це, мабуть, найкращий зразок вибіркового способу мислення. Пані депутат спочатку відзначила, що подібні справи повинні вирішувати не політики, а історики, після чого, перераховуючи прізвища науковців, чомусь забула про тих, які наводять арґументи на користь злочинного характеру депортації. Широко описуючи геноцид поляків на Волині, не менш палко заохочувала не забувати, що депортованим у рамках Акції «Вісла» були надані кошти на господарювання. Депутат Д. Арцішевська-Мелевчик не забула українців-громадян Польщі вкотре зробити заручником політичних реалій в Україні – тобто прив’язувала визнання кривд потерпілих у рамках Акції «Вісла» до рішень політиків у Києві щодо засудження польських жертв на Волині. Інші арґументи противників постанови прямо можна розцінювати, як налаштовування загалу суспільства проти української нацменшини. Кресов’яни ще у своїх документах остерігали, що засудження депортації спричинить появу фінансових домагань. Правда є такою, що компенсації за безправно відібране майно – це просто обов’язок демократичної держави, до якого політичні жести не мають ніякого відношення. Варто пригадати, що Польща досі не спромоглася вирішити цієї проблеми шляхом прийняття реприватизаційного закону.

Знаковими для суперечностей навколо політичного засудження Акції «Вісла» були риторичні запитання історика Ґжеґожа Мотики, який оцінював, що спір не з історичної точки зору в основному йде про те, як має виглядати сучасна демократична держава і яке в ній місце громадян непольської національності? Чи вони повинні мати рівні права і чи можна застосовувати щодо них принцип колективної відповідальності? Як показала сеймова дискусія, певна частина польського суспільства не вміє на ці запитання дати відповідей, які би наближувалися до європейських стандартів шанування прав нацменшин. У таких обставинах вартісною стає мобілізація українства в Польщі та за кордоном. Офіційні листи у справі політичного засудження Акції «Вісла» надіслали, зокрема, Головна управа Об’єднання українців у Польщі та його відділи – Любуський, Ольштинський, Поморський; Головна управа Українського товариства, Об’єднання лемків, Товариство «Український народний дім», Українське історичне товариство у Польщі, Українське вчительське товариство у Польщі, Український архів, Світовий конґрес українців, Об’єднання українців Закерзоння (Торонто, Канада), Об’єднання лемків Канади, Українсько-канадський дослідно-документаційний центр, Союз українських організацій Австралії та інші. Лідери українських організацій у своїх офіційних зверненнях дякують за сеймову ініціативу і висловлюють сподівання на остаточне прийняття постанови. Вона, як відзначає голова Українського товариства Григорій Купріянович, була б «моральною оцінкою репресій тоталітарної держави, які спиралися на етнічних критеріях і були скеровані проти групи своїх громадян». Об’єднання лемків, звертаючись з проханням до Е. Копач про внесення постанови до порядку засідань Сейму РП, відзначає, що такий документ може «зняти з нас тавро злочинців і стати моральною компенсацією за кривди, яких ми зазнали». Канадські організації у своїх зверненнях підкреслюють, зокрема, що уряд Канади перепрошував українську та японську громади, яких у минулому переслідував, і таким чином вдалося зміцнити багатонаціональне суспільство: «Силою будь-якої розвинутої держави є її здатність помірятися з важкими моментами зі свого минулого і рухатися вперед», – говорить у листі Світовий конґрес українців.

Як видно, у своїх рішеннях щодо оцінки Акції «Вісла» Сейм Польщі може спертися на два повністю відмінні голоси. Або найгірше – коли вирішить усе ж мовчати…

Автор Григорій Сподарик

Джерело: Наше Слово

Фото автора

Share to Facebook
Share to Google Buzz
Share to Google Plus
Share to LiveJournal
Share to MyWorld
Share to Odnoklassniki
Share to Yandex

Напишіть відгук

Ваша пошт@ не публікуватиметься. Обов’язкові поля позначені *

Можна використовувати XHTML теґи та атрибути: <a href="" title=""> <abbr title=""> <acronym title=""> <b> <blockquote cite=""> <cite> <code> <del datetime=""> <em> <i> <q cite=""> <strike> <strong>

Категорії

Нове відео