Друга світова війна на Лемківщині. УПА. Депортація лемків

1 вересня 1939 року нацистська Німеччина напала на Польщу, в свою чергу, 17 вересня радянська армія, згідно з таємною угодою з Німеччиною, зайняла Західну Україну. 28 вересня був довершений поділ окупованої території. Новий кордон було встановлено по ріках Сян, Соколія та Буг. Так Лемківщина опинилась у сфері впливу Німеччини. Ця територія увійшла до складу Генеральної Губернії, яку утворено 12 жовтня 1939 року з центром у Кракові. Уряди СРСР та Німеччини підписали 16 листопада 1939 року договір про обмін населенням. З Радянскього Союзу дозвіл на виїзд до Німеччини чи німецької окупаційної зони одержали особи німецької національності, а з території, окупованої німцями, таке право на виїзд в СРСР отримали українці та білоруси. Для здійснення цієї акції організовано репатріаційні комісії у містах Сянок і Новий Санс. Під кінець зими 1940 року згоди на виїзд до СРСР висловило приблизно 25 тис. лемків. До цього спричинилась як москофільська агітація, так і ставлення польських властей до корінного населення. Переважно це були лемки з Дуклянщини, Короснянщини і Змигородщини. Фактично із 25 тис. зголошених тільки 5 тис. лемків виїхало до СРСР. Це було наслідком розяснювальної роботи серед лемків, яку проводило національно свідоме населення.

 

Німці, готуючи наступ на схід, хотіли мати спокійне запілля над Сяном і Бугом, тох припинили на окупованих ними землях польський тиск на українців. Не зобовязували вже різні польські розпорядки та обмеження, не стало польської адміністрації. Німці не дозволяли українцям ніяких політичних організацій, але в культурній і економічній ділянках можна було розгортати досить широку діяльність під проводом Українського Центрального Комітету.на чолі з проф. В.Кубійовичем з центром у Кракові. У опвітових містах виникали його філії – Українські Допомогові Комітети (далі УДК). По селах було організовано українські освітові товариства, численні українські школи.

В економічній галузі було важче. Німці експлуатували селян, а в містах запровадили карткову систему. Але і в цій ділянці УДК і корпорація зуміли поставити справу так, що села не терпіли гострої нестачі, а висилання молоді на роботу до Німеччини було обмежено до мінімуму.

Проте вже влітку 1940 року гестапо провело арешти серед української інтелігенції. Атмосфера ставала дедалі важчою. З наближенням німецько-радянської війни німецькі окупаційні власті в Генеральній губернії ставали чимраз грізнішими. Посилено набір людей на працю до Німеччини. Спочатку лемки ще їхали радо з огляду на скруту, але з часом контингент робочої сили збільшували, а їхати було нікому. Тоді німці застосували примусовий набір. Влада все частіше змушувала селян до важкий військових робіт. На скарги німці чим далі, тим менше звертали увагу. Це призводило до зростання незадоволення, яке опдекуди переростало в антифашистський опір.

На опчатку німецької окупації лемки мали надію, що поліпшиться їхнє соціально-економічне становище, в чому їх відмовляли уряди міжвоєнної Польщі.

Після нападу Німеччини на СРСР поведінка німців ставала дедалі брутальнішою. Почалися арешти лемків-москофілів. З січня 1942 року на Лемківщині широко розгорнула свою діяльність польська компарія. Перші групи Польської Робітничої Партії на Лемківщині зорганізовано в селах Перегримка, Воля Цеклинська, Клопітниця. Це переважно села, де раніше активно проявлялвся москофільський рух. Всі ці групи входили до складу Підкарпатського округу.

На Криниччині був організований партизанський загін лемка В.Поруцідла, згодом він пербазувався на територію колишньої Чехословаччини. На польско-чесько-словацькому кордоні діяв загін М.Донського. Чимало вихідців з Лемківщини воявали у складі польських відділів Армії Людової, Гвардії Людової, а також в рядах радянської армії. Були випадки, коли молодь Західної Лемківщини під час переходу фронту добровільно йшла до радянської армії.

Слід зауважити, що польскі вчені з великою увагою вивчають історію боротби проти нацизму на території Польщі, але досі вони не спромоглися на те, щоб належно вивчити та опублікувати праці про лемків у цій боротьбі.

 15 березня 1939 року гітлерівські війська окупували Чехію та Моравію, угорці зайняли Карпатську Україну. Словачинна залишилася незалежною державою, але змушені були пристосовувтаи свою політику до політики та ідеології гітлерівської Німеччини. Крім окупації Карпатської України Угорщина 23 березня окупувала і 36 українських сіл на захід від річки Уж.

Українці-русини в словаччині не були визнанні національною меншиною, не мали політичних організацій, не млаи права на свої культурно-освітні осередки, вони були приречені на ліквідацію.

На 1944 рік становище Німеччини значно погіршилось. Виходячи з цього, для забезпечення свого майбутнього тверезомислячий рпошарок пряшівських українців вже в беерзня 1944 року створив підпільну організацію «Карпаторуський Автономний Союз Національного Освобожденія». В серпні 1944 року словацька опозиція підняла повстання проти уряду. Після придушення цього повстання на Пряшівщині розгорнули свою боротьбу радянські партизанські загони, які на території Гуменного, Міжлабірців, Стропків створили навіть своєрідну партизанську республіку, що рпоіснувала з 7 вересня до 20 листопада 1944 року. Внаслідок рпидушення повстання німці окупували Словаччину і розпочали терор на цих теренах, де широко діяли партизанські загони. Внаслідок боїв на Дуклянському перевалі 19 січня 1945 рокурадянські та чехословацькі частини зайняли цілу Пряшівщину.

У часи німецької окупації населення Лемківщини активно вступає у ряди українських організацій, які повели боротьбу проти окупантів. Серед них виділяються легальний Український Допомоговий Комітет і нелегальний – Організація Українських Національністів. Навесні 1944 року у Бескиді перебувало чимало втікачів з усієї України. Німці реагують на це негайно і проводять серію арештів провідних членів ОУН. Було заарештовано близько 30 осіб.

Уже в травні в Бескид прибувають нові люди, які займаються відновленням діяльності організацій. А в червні 1944 року в районі сіл Вислік, Чистогорб, Прибишів, Карликів, Явірник твориться перша сотня УПА на чолі з сотенним Євгеном. Почався масовий рпиплив добровольців. Прибуває сюди з Перемишльщини сотня командира Лиса. Щодо загону «Веркшуц» з Іваничів (промислово-транспортна охорона), який мав перейти до лав УПА, то його під охороною німці перевезли у Словаччину. Втекти вдалося тільки декому із старшин і вони почали створювати нові сотні. Сотенний Лесь організував сотню у Вислоку. Перший бій сотні УПА в Бескиді закінчився поразкою. У серпні 1944 року біля села Кардиків на сотню УПА раптово напали ібльшовицькі партизани. Раптовість нападу спричинилась до того, що сотня змушена була відступити. В середині серпня 1944 року сотні Євгена, Бора, Бурлаки, Лиса, що діяли у Бескиді, вирішили обєднатися і запропонували командирові Ренові очолити курінь.

ОУН-мельниківці тех організували свої загони, зокрема, в околицях Волосатого, Устрік Горішніх і Берегів Горішніх діяв повстанський відділ сотні Павленка. За рпопозицією Рена про обєднання цей мельниківський відділ перейшов у склад куреня, до якого належало 12 сотень, а також допоміжні чатсини. При курені було створено чоту кіннотників. У кінці вересня 1944 року курінь вирушив через лінію фронту на схід, щоб у сколівських горах перечекати перехід фронтів. На початку січня 1945 року сотні УПА, а також військові референти взялися до організацій в селах Самооборонних Кущовий Відділів (далі СКВ). Ці відділи діяли в усіх українських селах Ліського, Сяноцького та Короснянського повітів. Вони почали створюватись у відповідь на бандитський терор. Їх завданням було захищати своє село від нападку польских банд, а в разі потреби надавати допомогу сусдінм селам. 21 беерзня 1945 року відбувся перший бій сотні Веселого з куреня Рена з чатсинами дивізії «Червона Мітла» в селі Струбовиська. Сотня разом з СКВ коло семи годин утримувала доступ до села і аж під вечір почала відступати. На наступний день під Бескидом відбувся ще один бій, який проходив вже в значно гірший умовах для повстанців, тому втрати були також більшими, зокрема, загинува командир сотні Веселий. Зайнявши село, більшовики його спалили і вчинили розправу, замордувавши 45 невинних селян.

З червня 1945 року на теренах Перемишльщини діє сотня Бурлаки. Був створений новий Надрайонний Провід ОУН Лемківщини, який поділили на сім районів.

Чималу роль УПА відігравала в охороні українського населення Лемківщини, коли проводилися акції з примусовог опереселення. Відомомсті рпо угоди 9 вересня 1944 року додали полякам ще більшої активності до протиукраїнських акцій в Закерзонні. Цей терор підтримувався органами НКВС, щоб потім вказувати на нього і давати українцям опраду: «Тікайте від польських бандитів в україну, переселяйтеся до УРСР».

Керівництво революційно-визвольною боротьбою українського народу добре це розуміло і намагалося донести таке розумінняі до широких народних мас, як українців, так і поляків. Було видано польською мовою та масово розповсюджено серед польського населення багато відозв, летючок та брошур, у яких зображалась реальна ситуація, що склалася у Польщі, та закликалося до припинення терору проти українців.

Проте ведення політично-пропагандистської роботи було недостатнім, оскільки терор стосовно українського населення набирав неймовірно великих розмахів. УПА видає звернення «Поялкам Ліського й Сяніцького повітів до загального відома», де йдеться про непоправний стан у польсько-українських відносинах, про грабіж і спалення українських сіл Берізка, Бібрка, Воля Матіяшова. Тут же оголошується вдіплатна акція Міліції Обивательської, акцентується на тому, що будуть застосовані будь-які форми відплати (засідка, індивідувальний терор тощо). При цьому заначалось: «Постараємось карати тільки винних та зазначаємо, що куля не розбирає. Будемо справедливі та при цьому консервативні, чого можете бути певні. Тільки ще раз робимо застереження, що коли в часі наших відплатних акцій впали в випадково невинні, то хай польське суспільство не винує в цьому нас, тільки своїх бандитів-провокаторів. 14 квітня 1945 р.».

Аналогічна вдіозва була поширена в травні 1945 року в інших опвітах Лемківщини. Єдиною силою, яка стала на захист пригнобленої української нації, стала Українська Повстанська Армія, що чинила справді героїчний опір під час депортації українського населення (курсив наш).

 З початком діяльності УПА поляки готувалися до наступу на українське населення. Вони створюють різноманітні групи банд. І коли у 1945 році владу перебрали поляки, польські банди почали нападати на українські села і знущатися над українцями.

Одним із найважливіших завдань, що його виконала УПА, була ліквідація військового укріпленого гнізда нападів на українське населення – Борівці 20 квітня 1945 року. Селяни довколишніх сіл урочисто відзначали успішне закінчення цієї акції УПА. Розгром найсильнішої терористичної боївки Бірчанщини викликав переполох шовіністичних польських елементів. Після розгрому боївок у Борівці, Добрій, Грозовій, Ліщаві теиторія над Сяном була звільнена з-під польського контролю. Тут створилася своєрідна Повстанська Республіка. Як наслідок польська Армія Крайова змушена була піти на переговори з УПА. Польське підпілля могло переходити українську територію тільки під наглядом повстанців.

Однак не завжди загонам УПА вдавалося врятувати українське населення. Трагічна доля не оминула села Павлокоми. Зорганізовані шовіністичні боївки усувають по черзі свідомих громадян села. Набагато сильніших обертів набрала винищувальна акція відразу після відходу німців. Поляки перебрали владу в громаді села в свої руки, а, маючи підтримку із староства в Березові, могли безкарно знищувати нетільки поодинці, але й цілі українські громади. У таких умовах у березні 1945 року доведено до тотального знищення села Павлокоми.

Після вдіходу німців 1944 році у громадську раду села Павлокоми обрали тільки поляків. Значно посилились напади на село у  грудні 1944 році. Але тоді більшовики в селі мали свій військовий загін, і це до певної міри стримувлао поляків перед якоюсь тотальною акцією. На Водоохреща в 1945 році частина вийшла зі села, а в цей час з Діброви сюди вступив відділ у радянських уніформах. Забравши з собою сім поляків, відділ пішов далі в бік с.Явірника. Після цього випадку поляки поширили чутки, що це був один з відділів УПА і що цих поляків постріляли у явірницькому лісі. На результати не довелося довго чекати. 3 березня о 4 годині ранку бандити оточили село і почали його нищити.

Жертви цього нападу лежали в селі аж до 29 квітня. Але тсрах перед міжнародною комісією, що мала приїхати, змусив владу видати наказ рпо очищення села.

Тих, котрі залишилися живими після кривавої розправи, погнали до Селиськ, Явірника, Улюка, Доброї і в 1947 році відправили на «одзискане зємє». Всього в цей день загинуло приблизно 324 особи. І це був не поодинокий випадок.

7 березня 1945 року залишиться надовго в памяті селян Лубни. У цей день відійшли у вічність 72 члени громади. Після таких страхіть люди з села почали виїжджати до Сянока, щоб звідти переселитись в Україну.

Бул ице опхмурі й жахливі дні 1944-1945 років, коли польські боївки повбивали в жорстокий спосіб 3 128 українців на Закерзонні. Ось навзи місцевостей, в яких загинуло понад 100 українців: Пискоровичі – 1 000 осіб, Павлокома – 256, Берізка – 250, Гораєць – 150, Скопів – 120, Малковичі – 104 осіб. В цей же час замордовано понад 30 священиків, які не залишили своїх вірних і разом з ними пішли у вічність. Число жертв безпомічних українців на Закерзонні в трагічні 1943-1945 роки було б значно більше, якби не протидія полякам з боку УПА.

Крім боротьби із зброєю в руках, захищаючи населення Лемківщини від терору польских банд, УПА вела широку розяснювальну роботу. До лемків у Польщі було видано відозву «Українці Лемківщини». Ще за часів німецької окупації підпільною друкарнею ОУН в селі Вуйське біля Перемишля розпочато видання матеріалів для відділів УПА, які організовувалися тоді в Перемишльщині та на Лемківщині.

Найбільшою підпільною друкарнею на Закерзонні була друкарня в Томашівщині. Спираючись на спогади, можна рпипустити, що в цій друкарні Крайового Проводу Закерзоння друкувалися деякі праці публіцистів з України, «куди Провідник Стяг мав сталий звязок почерез Лемківщину». Група звязку на Лемківщині перебувала у лісах біля сіл Буковець – Беньова. Звязок підтримувався постійно, навіть під час виселення українців. Звязкові переходили кордон біля Сянки. Цей звязок діяв до липня 1947 року, пізніше він перервався, оскільки терен був сильно насичений ворожим військом, а села стояли пусткою.

На Лемківщині, в надрайоні Бескид, друкарня діяла в околиці села Бук. Крім організаційних повідомлень, листівок польською та українською мовами, відозв до поляків, видрукувано матеріали чеською та словацькою мовами. Під час рейду відділів УПА по Словаччині 1946 року друкарня виготовляє звернення до чехів та словаків.

Відділам УПА часто доводилося квартирувати на селі. Таке перебування носило пропагандиський характер. Виховник або котрийсь із командирів виголошував в читальні доповіді на тему: «Дії УПА в більшовицькій дійсності», «Правдиве обличчя більшовизму», і т.п. або влаштовувалися академії з нагоди державного свята Самостійності й Соборності. Крім того, перебуваючи в селі, повстанці повинні були входити в контакт з населеням та в розмовах з людьми порушувати проблеми, що хвилювали і повстанців, і цивільних людей. Ними були розроблені спеціальні настанови, про що з ким розмовляти (селяни, робітники, шкільна молодь, інтелігенція). У розмовах з переселеними з Закерзоння пояснювали рпичини та вказували на винуватців їхнього виселення. Не забували повстанці і про родини полеглих. Їх відвідували, допомагали якщо не матеріально, то хо ча б розраджували. Загалом у ставленні до цивільних людей повстанці відзначалися взірцевою та клуьтурною поведінкою.

Продовження буде …

Джерело: Турчак О. Німецько-фашистська окупація Польщі та колишньої Чехословаччини. УПА. Депортація лемків // Лемківщина: Історико-етнографічне дослідження у 2-х томах. Т. 1. Матеріальна Культура. – Львів: Інститут народознавства НАН України, 1999. – с.105-117

Share to Facebook
Share to Google Buzz
Share to Google Plus
Share to LiveJournal
Share to MyWorld
Share to Odnoklassniki
Share to Yandex

2 коментарі до Друга світова війна на Лемківщині. УПА. Депортація лемків

  • Bohdan Sianotsky висловився:

    Дуже цікава та пізнавальна стаття. Дякую авторові. Але хочу завуважити, що описувані тут терени стосуються східної Лемківщини і Західної Бойківщини.
    Наприклад, села Струбовиська, Устрікі Горішні та Береги Горішні – то ще Західна Бойківщина, до якої числяться також і м. Балигород, а ще село Ветлина, Довжиця, Тісна, Воля Матіяшова, Телешниця Ошварова, Жерниця.

    • Taras
      Taras висловився:

      Слушні зауваження. В частині східних меж Лемківщини важко однозначно провести межу із Західною Бойківщиною в силу змішаності поселень. Та як би там не було і бойки і лемки – це етнографічні групи українців, які споконвічно живуть по сусідству, і ніхто з них не збирається проголошувати власну державу. Усе це наше – українське. А тому сприймаю цю ситуацію як недоліки узагальнення та переваги етнічної спорідненості.
      І ще одна. Це авторська публікація з наукової фахової збірки. Саме тому не став нічого змінювати.
      Будемо вдячні, якщо Ви надасте аналогічну, близьку або будь-яку іншу публікацію про бойків.

Напишіть відгук

Ваша пошт@ не публікуватиметься. Обов’язкові поля позначені *

Можна використовувати XHTML теґи та атрибути: <a href="" title=""> <abbr title=""> <acronym title=""> <b> <blockquote cite=""> <cite> <code> <del datetime=""> <em> <i> <q cite=""> <strike> <strong>

Категорії

Нове відео

  • Яценюк з візитом у Львівському університеті. 21.10.2014. Ч.2
    21 жовтня 2014 року, напередодні виборів до ВРУ 8 го скликання, премєр міністр Арсеній Яценюк зустрівся з громадою Львова у стінах Львівського національного університету імені Івана Франка у рамках візиту на Львівщину. Разом з ним також були Ігор Васюник (керівник обласного штабу Народного Фронту), Данило Лубіківський, Михайло Хміль, Лілія Гриневич та інші кандидати.
  • Яценюк з візитом у Львівському університеті. 21.10.2014. Ч.1
    21 жовтня 2014 року, напередодні виборів до ВРУ 8 го скликання, премєр міністр Арсеній Яценюк зустрівся з громадою Львова у стінах Львівського національного університету імені Івана Франка у рамках візиту на Львівщину. Разом з ним також були Ігор Васюник (керівник обласного штабу Народного Фронту), Данило Лубіківський, Михайло Хміль, Лілія Гриневич та інші кандидати.