Пройдуся стежками рідного села Стежниця. Спогади Катерини Петрушко (Шпак)

Минають дні, минають роки, а часом так хочеться бодай, хоч трошки повернутися назад, у дитинство. Тому повертаємось у спогадах, у тому що зберегла дитяча пам’ять.

Село Стежниця — колиска мого дитинства — засноване 1077-1125р.р. Чому Стежниця? Бо справді оповите багатьма стежками по обидва боки від хати.

Стежка від хати до річки “Стежничка”, стежка на “гряди”, під “Буковину”, за “Буковину”, під “Прираз”, за “Прираз”, під “Жбірки” (тут тато мав бункер з товаришами, коли втік з Радянської армії може 1944 р)

Стежка під “Горб”, за “Горб”, за “Стебне”, на “Кичеру”, під “Верх”, над “Ліс”. Запам’яталася після того часу, яку співали хлопці та дівчата:

Ой деж тая стежечка, що дівчина пішла,

Вона свому любчикові щастя принесла.

Ось туди вона ішла тай співаючи ,

З своїм милим любчиком розмовляючи.

Скільки ще тих непротоптаних, несходжених босими ногами стежин залишилось у рідному селі, скільки недоспіваних пісень, нездійсненних мрій?

Бувало вийдеш під “Верх” чи на “Кичеру”, глянеш навкруги: в долині біленькі хати, біля кожної загородки з  квітами, барвінком, божим древком, букшпаном, айстрами; яблуні, грушки, сливки. Виблискує сріблом річка Стежничка з притокою Бердисте, а над нею розлогим гіллям явір похилився, як у тій пісні:

Стоїть явір над водою, в воду похилився.

Поля, ліси, трави — все було: пісня і праця, і дитячий сміх. В селі була церква Літнього Миколи- 22 травня був празник “Никівки”. На празник з’їжджалися родина з села Колониці. Туди була видана сестра мого тата Шпак Антона — Єва за Урама Михайла з села Розтоки, звідки походив мій дід Іван Шпак, приїжджав брат Микола з родиною та ще інші родичі. На празник готовили святкові страви: різали курей,  кролів, качок; обов’язковою стравою були: зрази, студенець, локша з росолом, сир зі сметаною і напередодні спечений хліб. Стіл застеляли вибіленим льняним обрусом. Була і пляшка горілки і малий келішок. Здоровкались:  “Куме, брате, дай Боже здоров’я”

– Пийте, куме, брате, на здоров’я.

Одною пляшкою обійшовся весь празник. Зате були розмови, пісні.

Молодь не засиджувалася за столом, а спішила на фестини на плебанії, бо там була велика

лука (площа).  Дівчата і хлопці прикрасили дерева кольоровими стрічками, квітами. Посередині площі поставили високий стовп 5-8 метрів висоти, вгорі почепили якийсь предмет, якого треба було дістати. Не всім це вдавалося, співали пісень, витанцьовували різні танці: кілка, гопака, аркан, коломийки. Діти не залишались поза увагою, а приймали участь у забавах. Свято тривало до пізьноьої ночі.

Була  чотирирічна школа, читальня, “Просвіта”, крамниця, у селі був млин, кузня. Село українське, але були 3-4 сім’ї поляків, 3 сім’ї жидів: Берко, Мошко, Хаїм. Їх першими забрали німці 1940-1941р. В селі жили працьовиті люди, які вміли робити все необхідне для життя селян. Дуже  дбайливо обробляли землю, посилали своїх дітей до школи, в належному порядку отримували господарство. Для обробітку землі в кузні кували відповідне знаряддя: плуги, рала, лемеші, рафи для коліс, підкови для коней, серпи, мотики, обручі для діжок і бочок і ще багато чого. Для кузні кожний господар мав мати своє вугілля. В лісі заготовляли дрова- сяги: бук, граб. Для спалювання сяги викладали пірамідою, підкладали для згорання соломи, робили невеликі отвори внизу і зверху, накривали товстим шаром землі і підпалювали. Це спалювання тривало тиждень або і більше.

Школа. Чотири класи. Першою моєю вчителькою була Ільницька Євгенія — 1-2 клас, 3-4 п. Ясиницька Софія. 5- й клас я закінчила в м. Балигороді — це за  два кілометри від Стежниці. У навчанні найбільше уваги приділялось читанню, розвитку мови, рахуванню.

Кожного  разу діти приймали участь у святкуванні “Дня матері” – травень місяць, Шевченківські свята, свято Миколая. Я часто приймала участь — декламувала вірші, декламувати вірші любила моя менша донька — Наталя.

До свята матері … Третій віночок , квіток багато, для матусеньки на її свято. Один з віршів того часу — 4 клас пам’ятаю досі. Скульптор Михайло Черешньовський ( в час війни виїхав до Америки)  виготовив погруддя Тараса Шевченка.

           Поклін тобі, Тарасе,великий наш пророче.

           Для тебе вірно б’ється те серденько діточе.

           Ти любиш рідний нарід і рідний край коханий.

           Для нього кажеш жити, для нього і вмирати.

           Ось тут перед тобою малі квраїнські діти

           Святочно обіцяють сповнити твої завіти.

Важливе місце в навчанні мали уроки релігії — два рази на тиждень. Вже з першого класу діти вчили молитви, обов’язково “Вірую”, “Псалом 50”, ранішні молитви, мали читати Катехизм, Біблію, переказувати притчі. Напам’ять вчили Молебень до Матері Божої, Службу Божу — прислуговували священникові, обов’язково діти повинні були мати молитовники, з ними ходили до церкви на всі відправи.

На маївку в основному ходили діти, прибирали біля образу, запалювали свічки, прибирали в церкві і на подвір’ю.

Читальня “Просвіта” була спрвжнім осередком для просвітницької діяльності. Дерев’яна будівля, покрита гонтами. При вході малий коридор, далі — просторий зал, сцена, гардероб. На стінах в різблених рамах портрети: Євген Коновалець, Тарас Шевченко, Леся Українка, Іван Франко. Шафи з книжками для молоді і  дітей. І досі пам’ятаю книжечку “На уходах” Андрія Чайковського. Вдома нам виписували журнал “Малі друзі”, “Дзвін”, а також журнал “Господар”, “Місіонар”.

Читальня була побудована поряд з церквою, тому у неділю люди з церкви заходили до читальні і мали тут багато спільних розмов. В читальні відбувалися проби хору, репетиції до вистав, танці, писали писанки, вишивали, різьбили по дереву, вирізували лобзиком. Діти також у всьому приймали участь.

Урочисто  відзначали Шевченківські свята, відповідно прикрашали портрет Шевченка, сцену. Співали: “Садок вишневий”,   “Думи мої…”, “Реве та стогне…”, “Заповіт”, “Зоре моя …”. Декламували вірші: “Розрита могила”, “Мені однаково”, “Не спалося, а ніч як море”, “Перебендя”. Але “Заповіт” співали і хор і всі люди в залі.

У місяці червні — свято Пресвятої Євхаристії — відбувався обхід навколо церкви, співали “Суплікацію”, а діти з кошичків сипали квіти.

Літо — безперервна праця, догляд худоби, сінокоси, сіно. Пам’ятаю, як напередодні сінокосів у селі дзвеніло клепання косів. Дідо не був агрономов ні ветлікарем, але добре знав сівозміни, знав, коли сіяти жито, пшеницю, косити овес, ячмінь, що сіяти і збирати. Знав , як вилікувати хвору корову, коня чи вівцю, як вилікувати рани. В стайні висіла пляшка з криволіною — коричнева рідина, а на віконечку банки з чорною і жовтою маззю. Цей досвід свого батька Івана  перейняв мій батько Антон Шпак — та моя внучка Юля Яцинич, яка закінчила ветеринарний університет та працює ветеринаром в м.Києві.

Наближалися жнива — особлива пора – збір врожаю. Йдучи межею поміж ланами, дід Іван зривав колосок пшеницічи жита, розтерав на долоні, потім пожував і висновок — готовий, коли почати жнива. Сходиться родина, допомагають одні одним. Жнуть жінки, голови пов’язані білими хустками, чоловіки крутять перевесла, в’яжуть снопи, складають в копи. З наближенням осені — копання картоплі, буряків, моркви, збір квасолі, гороху, заготіля капусти.

До свята “Покрови” закінчувались сільсько-господарські роботи.обмолочували зерно, засипали у засіки. Молодь готовилась до вечорниць, а жінки підготовляли коноплі, льон для прядива та ткацтва. Це була важка праця — на  “ламаках” тіпали — переламували стебла конопель чи льону. Вичісували волокна, пряли, готові нитки снували на кросенцях — це спеціальне знаряддя. Найкращою снувальницею в селі була тітка Оленка, рідна сестра моєї мами Марії. Готові мотки пряжі закладали у ткацький верстат, який був у кожній хаті. Спочатку ткали полотно з конопляної пряжі, окремо з льоняної пряжі. Вибілювали сувої полотно біля річки, на зарінку, поливаючи часто водою.Кожний сувій полотна використовували за призначенням. Ми привезли ткацький верстат, який передали в музей “Бойківщина” в м. Самборі.  Діти допомагали батькам у всякій роботі. З особливою повагою відносились онуки до діда і бабаці.

З початком Різдв’яного посту ставало більше спокійно, затишно. Жінки і дівчата виготвляли паперові квіти, щоб на Різдво прикрасити хату, діти виготовляли прикраси на ялинку, яку привозили на санях з лісу. В хаті було багато образів, які привозили з Кальварії, поміж образами розставляли ялинкові гілки, прикрашали паперовими квітами. Ялинку в день святвечора підвішували під стелю, на гілках робили прорізи і туди вставляли свічечки. Цілий день постили. Зранку в бадрурі тато пік картоплю, приносив квашеної капусти з бочки, яку примастили олією з льону — це була їжа на цілий день. Мама і бабця готовили вечерю. Кутя з товченої в ступі пшениці з маком і медом, капуста з квасолею, часник, бобальки з маком, вареники з капустою і картоплею, слив’янка з рисом, борщ з грибами, узвар. Все це робилося в такій тиші, в такому спокої — ніби в хату ось-ось ввійде маленький Ісусик. На небі очікувана зірка. Хата з двору отеплена загатою. Дідо одягає льняну сорочку, перепоясує широким шкіряним поясом, одіває капелюх з пером — всі вдягнені по-святковому. Бабця дає дідові свічку, хліб у руки, щоб по кусочку дав худобі, тато бере ліхтарню. Йдемо спочатку до стайні, далі на боїско. Дідо бере вівсяний сніп, ми, діти, в’язанку сіна, тато в’язанку соломи. В сінях дідо запалює свічку, заходимо в хату: “Святий вечір, добрий вечір, помагай Біг на щастя, на здоров’я на той Святий вечір” – промовляє дід. – Вітайте, вітайте — відповідає бабця і мама. На стіл кладемо сіно, накриваємо білим льняним обрусом, на покутті дідуха, ставимо в глиняний горщик з пшеницею свічку і запалюємо, поряд хліб з часником (зберігався впродовж свят). Розстелили солому по хаті, всі вмили руки і лице, обтиралися одним рушником, запалили свічки на ялинці, клякнули помолитися Отче наш, Богородице Діво і сідаємо до столу: Дідо Іван, бабця Анна, татоАнтон, стрийко Василь, Матвій, слуга Іван і ми діти — Катерина 1932р.н., Михайло 1934р.н., Володимир 1938р.н.. Бабця і мама подають на стіл   приготовану вечерю, дідо благословляє: “Христос ся Рождає” промовляє дідо. По вечері обов’язково заколядували Бог предвічний, Небо і земля, Нова радість стала, В глибокій долині звізда ся з’явила, там Пречиста Діва Мати сина породила…

Після вечері посуд прибирали, а ложки зв’язували перевеслом з сіна і залишали до ранку, щоб сім’я трималася купки. Після вечері провідували бабацю Катерину  – мою бабцю по мамі.  На Різдво о 6-й годині ранку під звуки дзвонів всі люди поспішають до церкви, щоб разом заспівати “З нами Бог” і всю святкову відправу. На свято сходилася родина. Хлопці і дівчата ходили колядувати на церкву, читальню і школу.

                Настає вересень 1939 року -   початок Другої світової війни.

                 Дялі буде…

                 Катерина Петрушко з родини Шпак.

Share to Facebook
Share to Google Buzz
Share to Google Plus
Share to LiveJournal
Share to MyWorld
Share to Odnoklassniki
Share to Yandex

Напишіть відгук

Ваша пошт@ не публікуватиметься. Обов’язкові поля позначені *

Можна використовувати XHTML теґи та атрибути: <a href="" title=""> <abbr title=""> <acronym title=""> <b> <blockquote cite=""> <cite> <code> <del datetime=""> <em> <i> <q cite=""> <strike> <strong>

Категорії

Нове відео