Лемківщнна теж не залишиться позаду

холмськ Передрук статті “У свідомості спільних завдань. Лемківщнна теж не залишиться позаду” на передовиці газети “Холмська земля” №23 від 6 червня 1943 року.

Ледве пройшов один місяць від пам’ятного дня проголошення СС Стрілецької Дивізії Галичина, а вже в стрілецькі ряди вписалося стільки добровольців, що можна говорити про бличий успіх розпочатої акції. Число зголошених росте з дня на день. Коли на терені Галицької Землі вербункова акція по деяких округах добігає уже до кінця, то на західних українських землях, що входять у склад Краківської области, вона щойно недавно почалася. Маємо досвід, що села з мішаним національним складом живіше відгукнулися на вербункові акції – їх мешканці зголосилися нерідко майже поголовно в стрілецькі ряди. В чужому довкіл відокремлені від своїх — вони краще зрозуміли вагу зброї, вагу збройної сили. Це дає нам запоруку вірити, що й західноукраїнські землі, зокрема Лемківщина, з радістю вхопить за зброю. Дух боротьби українським лемкам не новий. Цілі сторіччя стояли вони на сторожі українських земель. Не без причини прозвано їх твердим українським племенем. Не закинули вони прадідівських звичаїв, не затратили своєї мови, не згубили своєї прекрасної пісні, залишилися вірні своїй землі і крові. Кожне лемківське село стало непрохідною твердинею, що до неї, не міг прокрастися чужий елемент. Цей чужий елемент сховзувався по лемкінських селах, коли і просувався дещо на схід, то хіба поміж них, а не через них. Не в одному випадку їх зовсім оточили чужі їм національно села, а вони все таки не здалися, видер жали та зберегли й досі своє українське національне обличчя.Серед лемків живі ще традиції збройного чину. Уся Лемківщина пам’ятає про геройські подвиги своїх синів у часі творення Команецької Республіки. Подивугідна та непохитна була постава всіх лемків за час 20- річчя польської кормиги — згадаємо хоча б славний здвиг лемків на горі лемківської Яворини коло Криниці, де лемки засвідчили своє українське „я”, далі величню поставу Марії Бурчак з Явірок, останнього села за Попрадом, в обороні навчання в школах Христової релігії в рід ному обряді. В 1939 році, всупереч ворожій пропаганді, непохитною була воля лемків залишитися назавжди у своїх зелених Бескидських горах. Боронячись перед чужою культурою, вони замкнулися в собі і може навіть відстали від життя. Через те посторонньому глядачеві може й видаються вони менше культурними та слабше національно свідомими.

Може й не почуєте серед лемків так часто слова „Україна” — всеж українцями є вони з глибини душі. Може не співають вони так часто „Червоної Калини” і стрілецьких пісень, та в жилах їх пливе вояцька кров. І сьогодні, коли за зброю вхопили вже і подоляк, і гуцул, і бойко, то певно й лемко не лишиться позаду, а стане з ними в один ряд проти спільного відвічного ворога.

Лемко теж візьме в руки кріс та буде гідно боронити своїх батьківських нив, своїх предківських прав. Він не принесе не слави свому великому лемківському Бескидові, ані не послухає ворожої пропаганди, що від мовляє його від сповнення цього великого обов’язку.

Автор М. К-ий.

Джерело: Холмська земля №23 від 6 червня 1943 р. – ст.1 // Архів української періодики онлайн LIBRARIA

Share to Facebook
Share to Google Buzz
Share to Google Plus
Share to LiveJournal
Share to MyWorld
Share to Odnoklassniki
Share to Yandex

Напишіть відгук

Ваша пошт@ не публікуватиметься. Обов’язкові поля позначені *

Можна використовувати XHTML теґи та атрибути: <a href="" title=""> <abbr title=""> <acronym title=""> <b> <blockquote cite=""> <cite> <code> <del datetime=""> <em> <i> <q cite=""> <strike> <strong>

Категорії

Нове відео