Виїзне засідання Правління ЛОО ВУТ “Лемківщина” у Команчі та молитва на горі Хрещата

4-5 листопада 2017 року відбулася мандрівка членів Львівської обласної організації Всеукраїнського товариства “Лемківщина” місцевостями Східної Лемківщини, що тепер знаходяться у Підкарпатському воєводстві Республіка Польща. У час поїздки львівська делегація віддала шану полеглим повстанцям на горі Хрещата, а також провела виїзне засідання Правління ЛОО ВУТ «Лемківщина» у селі Команча.

Мандрівка розпочалася у відселеному у 1951 р. бойківському селі Смільниця, де сьогодні знаходиться однойменний пункт пропуску на українсько-польському державному кордоні. Звідси автобус трасою вздовж річки Стрвяж (або Стривігор) продовжив свою подорож теренами Низьких Бескидів. Минаючи Устрики Долішні, Лісько, Загір’я та наближаючись до Сяніка він покидав Західну Бойківщину і в’їжджав на Східну Лемківщину. Звідси походять предки більшості пасажирів та частина членів Правління організації.

Першою зупинкою на Лемківщині стало велике село Команча – один з осередків Команецької республіки, яка 4 листопада 1918 р. проголосила входження до складу Західно-Української Народної Республіки і воз’єднання з Лемківщини з Україною. Крім цього місцевість залишається діючим осередком українського культурного та релігійного життя на Лемківщині.

Звідси львівська делегація вирушила колоною до місця знаходження криївки-шпиталю Української Повстанської Армії на горі Хрещата, де у 2006 році було встановлено бетонний обеліск з меморіальною таблицею, який у 2009 р. був знищений вандалами.

Криївка-шпиталь на горі Хрещата – підпільна лікарня УПА, яка знаходилась на гірському масиві Хрещата у Західних Бескидах, яка функціонувала у період від вересня 1946 до січня 1947 року. Була найбільшою з-поміж собі подібних. Криївка була зведена протягом двох місяців за наказом командира 26-го Тактичного Відтинку “Лемко” Василя Мізерного-“Рена” під загальним командуванням ройового Юрія Пашковського-“Чумака” (Юрій Борець). Для цього завдання було обрано два рої сотні Михайла Дуди-“Громенкa” “Ударники-2” та один рій сотні Ярослава Коцьолка-Крилача Ударники-6 ройового Шуліки. Шпиталь налічував дві великі кімнати, кухню, магазин, і туалету. Одна кімната мала вимір 7×9 метрів, друга – 6×5, третя – 4×3, а для туалети призначалося місце недалеко потоку. Велику увагу звернули на маскування, використовуючи для цієї мети поблизькі дерева, пні, корчі, сухе листя тощо. Щоб убезпечити шпиталь від викриття, при “поступлені” та “виписці” хворому зав’язували очі, аби, потрапивши в полон, він не міг виказати місце розташування шпиталю. 23 січня 1947 року польським військам вдалося відшукати криївку-шпиталь. Три лікарі, три санітарки та шість поранених вояків трималися в обложеній криївці цілу добу. Одинадцятеро оборонців останніми набоями повбивали себе, а дванадцятий повстанець спалив документи та підірвав шпиталь гранатою, аби ніщо не потрапило ворогові до рук. У 2006 р. колишні побратими загиблих повстанців встановили тут бетонний обеліск у вигляді хреста із стилізованим тризубом і двомовним текстом українською й польською мовами: “Тут, на горі Хрищатій, спочивають вояки УПА, полягли 23.01.1947 р. в бою з відділом ПВ в обороні підпільної лікарні. Вічна пам’ять. Друзі по зброї. Хрещата. 2006 р.”. Поруч було встановлено 7 маленьких безтекстових хрестів. Проте у 2009 р., напередодні Воскресіння, невідомі особи вчинили акт вандалізму, зруйнувавши пам’ятник. На сьогоднішній день пам’ятник не відновлений, а на місці криївки було встановлено сім березових хрестів.

На місці знаходження криївки-шпиталю була відслужена панахида, яку очолив о. Мирон Михайлишин. Члени львівської делегації помолилися на місці братської повстанської могили, а також поклали квіти до семи березових хрестів, які встановили тут після руйнування пам’ятника у 2009 році. У виступах, які прозвучали була розказана історія цього пам’ятного для українських визвольних змагань місця, а також ситуацію довкола руйнувань українських поховань у Польщі протягом останніх чотирьох років і загострення польсько-українських відносин довкола політики історичної пам’яті, яку в односторонньому порядку нагнітає чинна польська влада. Та незважаючи на це усі виступи завершувалися закликом до примирення між польським та українським народами і сповненими надіями на порозуміння у майбутньому.

Повернувшись до Команчі члени Правління провели виїзне засідання, участь у якому брали Степан Майкович, Мирослав Дмитрах, Ярослав Козак, Богдан Бобак, Тарас Радь, Андріан Гутник, Богдан Сиванич, Світлана Роговська, Володимир Байса, Яніна Начас, Володимир Капець, Галина Притулка, Ярослава Шпак і Володимир Шуркало. Під час засідання було підведено підсумки діяльності Львівської обласної організації ВУТ “Лемківщина” протягом січня – жовтня 2017 року та затверджено попередній план заходів товариства на 2018 рік. Крім щорічних подій у наступному році також заплановано виїзд на Лемківщину для посвяти йорданської води на Водохреща, участь львівсьокї делегації у звітно-виборній конференції Всеукраїнського товариства “Лемківщина”, відзначення 30-річчя від створення Львівської обласного товариства “Лемківщина” у Національному академічному драматичному театрі імені Марії Заньковецької у Львові, проведення на території Лемківщини заходів з відзначення 100-річчя з нагоди проголошення Західно-Української Народної Республіки та утворення тут Команецької Республіки.

Команецька (Команчанська) Республіка – квазі-державне утворення, що об’єднало під гаслом єдиної української національної та державної ідеї 33 лемківських сіл, але була ліквідована через 3 місяці після свого утворення. Вона була творена 4 листопада 1918 року і ліквідована 23 січня 1919 року. Було вибрано повітову Українську Національну Раду у складі 11 осіб, яку очолив місцевий греко-католицький священик о. Пантелеймон Шпилька. Столицею республіки стало село Великий Вислів, а свою назву вона отримала від назви місцевості с. Команча, де 23 січня 1919 року відбувся останній програний бій її захисників з солдатами Війська Польського.

Наступний недіяльний день розпочався з участі львівської делегації у ранковому Богослужінні у місцевій греко-католицькій церкві Покрови Пресвятої Богородиці, яку відправив настоятель і декан о. Христофор Блажейовський. Після молитви на місцевому цвинтарі, який знаходиться неподалік місцевої старої православної церкви група зі Львова вирішила до с. Репедь, щоб віддати шану похованому на при церковному цвинтарі владиці Теодору Майковичу (1932-1998), єпископу Вроцлавсько-Гданському УГКЦ. Водночас Степан Майкович і Тарас Радь відвідали село, з якого походять їхні предки.

Мандрівка продовжилася неіснуючими лемківськими селами на сучасно польсько-словацькому пограниччі. Вони припинили свої існування в результаті “обміну населенням” у 1944-1946 рр. та акції “Вісла” 1947 р., коли усе місцеве населення було депортовано до Радянської України або на північ Польщі. Львівська делегація зробила зупинку у селах Ославиця і Чистогорб, де на місцевих цвинтарях поклали квіти на могилах предків Петра Антоніва та Степана Майковича-молодшого і помолилися за душі усіх похованих, могили яких тепер нікому доглянути. Сьогодні надгробки у цих місцевостях єдині мовчазні свідчення того, що тут до кінця Другої Світової Війни бурлило життя.

Далі дорогою попри польсько-словацкьий кордон через лемківські села Великий Вислік, Мощанець, Яслиська та Липовець автобус прибув до Зиндранової. Делегацію зі Львова зустріла дружина Федора Гоча Марія, яка провела екскурсію Музеєм лемківської культури, який був започаткований на приватному господартстві ще далекого 1968 року. Це, напевне, найбільший музей присвячений лемківській культурі та історії, який сьогодні існує у Польщі.

Дорога до Львова пролягала через містечка Дуклю, Риманів, Заршин, Сянік, Лісько, Устрики Долішні до пропускного пункту “Смільниця”. Одразу за Римановом, який на переламі XIX-XX ст. славився своїми курортами, львівська делегація ЛОО ВУТ “Лемківщина” зробила останню зупинку у селі Босько, вихідці з якого створили власну організацію “Бощани”. На місці церковища, яке здіймається над селом учасники поїздки разом помолилися та вшанувала пам’ять похованих на місцевому цвинтарі бощан. Після дводенної поїздки етнографічними теренами Лемківщини, делегація Львівської обласної організації ВУТ “Лемківщина” повернулася до Львова, що уже у часі Різдвяних свят знову повернутися на рідні землі, щоб посвятити йорданську воду у річні Ославиця.

Автор Тарас Радь

Share to Facebook
Share to Google Buzz
Share to Google Plus
Share to LiveJournal
Share to MyWorld
Share to Odnoklassniki
Share to Yandex

Напишіть відгук

Ваша пошт@ не публікуватиметься. Обов’язкові поля позначені *

Можна використовувати XHTML теґи та атрибути: <a href="" title=""> <abbr title=""> <acronym title=""> <b> <blockquote cite=""> <cite> <code> <del datetime=""> <em> <i> <q cite=""> <strike> <strong>

Категорії

Нове відео