Інтерв’ю з головою Організації Оборони Лемківщини Марком Гованським

гованськийМи вирішили зробити серію інтерв’ю з головами лемківських організацій, якій входять до складу Світової Федерації Українських Лемківських Об’єднань.

Першим ми вирішили поспілкуватися з новоспеченим головою Організації Оборони Лемківщини, яка об’єднує лемків у США. Ми взяли інтерв’ю у Марка Гованського, який нещодавно очолив організацію.

Пане Марко, на сьогодні Ви є наймолодшим головою лемківської організації, яка входить до складу СФУЛО. Що Ви про це думаєте?

Знаєте мені вже 44 роки (сміється). Не те щоб я себе вважав надто молодим, хоча справді я наймолодшим серед інших керівників СФУЛО. Я бачу, що є значно молодші за мене, які роблять велику роботу. Наша голова Світової Федерації Софія Федина є прикладом того, що молоді люди можуть багато робити.

У той самий час я знаю, що в нашій організації є багато людей, які віддали лемківській організації багато своїх зусиль, багато знають і пережили. І їх дуже ціную і я знаю, що не зможу рівнятися з ними.

Я усвідомлюю, що бути головою Організації Оборони Лемківщини для мене є великою честю. Це важливо для мене. Розумію, що це буде не легка справа. Я також відчуваю, що тепер є дуже унікальний час для лемків, бо ці люди, які пережили операцію «Віслу», депортації і Другу світову війну вони на разі ще є поруч з нами, проте з часом їх стає все менше-і-менше. Усвідомлюю, що час невпинно іде, а разом з ним відходять наші батьки, їхні знання і мудрість. Нам потрібно все це записувати, фіксувати, щоб зберегти для мого і майбутніх поколінь.

Я відчуваю, що відбуваються зміни. Старші люди відходять. Але теж вірю, що нове покоління хочуть працювати, хоче зберегти нашу культуру, наші традиції, хоче знати звідки вони походять. Тому є надія, що Лемківщина не пропаде.

Фактично Ви продовжуєте справу свого батька. Як так сталося?

Це цікава історія. Мій батько дуже багато зробив для Організації. Він приїхав до Америки у 1960-х роках. І одразу був активним в місцевій українській громаді. Він завжди був дуже гордим лемком і про це всі знали. Тоді він був молодою людиною, мав тридцять із лишком років, коли став головою 2-го відділу Оборони Лемківщини в м. Йонкерс. Він займав цю посаду аж до своєї смерті у 2012 році. Він майже 40 років був головою в Йонкерсі. Він працював на фінальному рівні, був заступником голови Організації кілька каденцій, був директором нашого лемківського музею в Стемфорді, головою Фундації Дослідження Лемківщини в США, яка співпрацює з Організацією Обороги Лемківщини. Також був однією з тих людей, які започаткували нашу Лемківську ватру в США у 2001 році.

Я пам’ятаю з дитинства батько завжди щось робив на засіданні, під час Коляди, організовував забави, приймав якихось людей вдома з України або Польщі – професори, музиканти, артисти. Я виріс разом з Організацією, але чесно кажучи сам не був дуже активним в її роботі. Я думав, що це робить мій тато і це його справа. Я також був гордим лемком і всі знали про це, але в Організації проводив не багато часу. Я був дуже активний в спорті, грав футбол, хокей, організовували різні команди, клуби, поїздки, турніри і т.д., був активний у Спілці Української Молоді (СУМ), ходив у табори, їздив до України. Проте в ООЛ не мав своєї активної позиції.

Коли я став трохи старшим, одружився, у мене народилися діти. Я почав відчувати, що треба для Організації зробити щось більше. Почав ходити на засідання, допомагав там, де міг. Відчував, що ці старші люди не будуть завжди з нами. Мій батько захворів і несподівано швидко від нас відійшов. Розумів, що він мав ще багато планів, які не встиг реалізувати. Але Бог мав інші плани щодо нього.

Через це коли я був на попередніх Загальних Зборах ООЛ, то побачив, що люди вірять у мене, бачив, що я можу допомогти Організації. Я сам за професією менеджер та інженер, займаюся медичними справами, маю задатки до організаційної роботи. В мої обов’язки входить менеджмент проектів, організація інших людей, бюджети, планування, все те, що потрібно у роботі нашої Організації. Краще знав як працювати з сучасними технологіями, займатися маркетингом, збором коштів.

Я вдячний керівництву Організації за їхню довіру. Думаю їм не легко було передати справи молодшому поколінню. Але вони бачили, що час змінюється, потрібні нове мислення, нові способи роботи, щоб Організація росла і розвивалася. Думаю Бог має свої плани і, напевне, мій батько (посміхнувся) також доклався до цього. Я часто думаю про тата, стараюся продовжити його працю так як умію і стараюсь, щоб він був гордим за нас.

У 2016 році Ви приїхали на Лемківську Ватру у Ждині, де народився Ваш батько. Що Ви відчували?

Перший раз я був на Лемківській Ватрі у 1992 році, коли ще навчався в університеті. Це було одразу після падіння комунізму у Польщі, після 1989 року, а тому тоді було легше аніж раніше звернутися з дозволом про відвідини рідних місць. Тоді мій тато одразу як тільки появилася можливість вирішив відвідати батьківщину. Він так і зробив. Я із сестрами, мама, усі ми разом поїхали на Лемківщину, їздили по селах, відвідали села, де народився тато і мама. Для мене це було дуже цікаво. Також були на Ватрі. Я все це дуже добре пам’ятаю. Це було 25 років назад, а я пам’ятаю як весело там було, яка гарна природа там. Перший раз попробував кропку та інші лемківські речі.

Я ніколи не забуду яким емоційним був мій тато, коли повернувся на рідну землю. Коли я був цього року, то переживав ті ж самі емоції. Трохи сумно було повертатися сюди без тата. Але я ще раз відчув, що я вдома. Я бачу, що Ватра як фестиваль сильно виросла. Приємно бачити програму, яка триває три дні, і культурна і наукова, виставки, конференції. Приємно було бачити багато молодих людей, які зберегли свої традиції, разом співали лемківських пісень Можливо між собою вони розмовляють польською, англійською, але на Ватрі вони намагалися співати старі пісні, танцювати … Для мене це був знак, що Лемківщина живе і буде жити надалі.

Що означає для Вас бути лемком в далекій Америці? Чи не впливає на Вашу ідентичність далека відстань від Лемківщини?

Лемки є розкидані по цілому світі. Лемків на Лемківщині дуже мало. Можна сказати, що усі лемки у такому становищі. У світі триває асиміляція. В Україні лемки говорять між собою літературною українською мовою, у Польщі – польською, в США і Канаді – англійською. Лемки беруть участь у житті своїх країн, вони працюють, одружуються з іншими. Світ змінюється. Але кожна людина має вирішувати сама, що вона хоче зберегти із свого минулого, історії, своїх предків. Це приватна справа кожного, як вони себе будуть індентифікувати, чи хочуть передати мову, релігію … Але думаю ми маємо обов’язок (!) передати те, що ми знаємо нашим дітям. Кожна людина буде вирішувати чи зберегти і що передати їм. Але якщо ми як батьки не намагаємося зробимо цього, то ми позбавляємо наступне покоління шансу, вирішивши це замість них. І це безвідповідальна поведінка. Якщо наші діти захочуть продовжити нашу справу, то вони це зроблять. Проте якщо ми не передамо їм своїх знань, то ми позбавили їх вибору.

Люди хочуть знати звідки вони. Це природне бажання. У моєму поколінні є різні приклади. Одні відкинули минуле, захотіли стати лише американцями і не витрачали зусиль для збереження пам’яті про старі речі, нічого не навчили своїх дітей. І ці діти часто є злі на своїх батьків, які не передали їм знання і не дали їм шансу.

Бути далеко від Лемківщини є важко. Але ми мусимо старатися. Сьогодні світ стає все меншим-і-меншим. Маю на увазі нові технології. Усе можна бачити через інтернет, можна бачити відео, концерти, фотографії через свій гаджет, який у вас в кишені. Тепер є нові можливості, щоб залишатися лемком поза межами Лемківщини. У кожній країні, де є лемки є свій лемківський фестиваль, є організації, а тому не потрібно їхати, щоб відчути себе лемком.

Чому Ви вважаєте за необхідне жертвувати частиною свого часу на благо Організації?

Гарне питання. Я часто про це думаю, говорю про це з дружиною (сміється). Проте я дуже щасливий, що вона розділяє мої погляди. Вона також лемкиня і розуміє, що це важлива робота й потрібно зберегти лемківську культуру, традиції. Наші предки багато пережили, багато віддали, щоб здобути краще життя для нас. Наші батьки втратили свою землю, свої хати, жили в Україні або Польщі у чужих землях, багато переїхали до Америки. Вони багато втратили, багато терпіли, але незважаючи на це ніколи не забули свого коріння. Вони були дуже гордими бути лемками. Ми мусимо це шанувати. Наше життя тут в Америці не піддається порівнянню з тим, що пережили наші батьки. Ми не маємо причин не працювати на благо громади. Для мене тут найкраще підходять слова Тарас Шевченка “Чужого научайтесь і свого не цурайтесь”. В Америці є багато можливостей. Тут є багато різних людей, різних культур. Можна і треба вчитися у них. Але разом з тим зобов’язані зберегти своє коріння і пояснити іншим людям, хто ми є.

Як зараз розвивається Організація Оборони Лемківщини? Які завдання і що плануєте робити надалі?

О, це складне питання. Я дивлюся на Організацію дуже практично. Я розумію, що є вищі причини для того, щоб працювати, але також дивлюся на це реалістично як на бізнес. Кому це потрібно і для чого це потрібно, хто наші зацікавлені особи і які у них потреби? Можливо для старшого покоління це видається дивним, але я запитуюсь “Чи є у цьому потреба?”. Якщо немає, то можливо немає потреби витрачати свій час і зайнятись чимось іншим. Проте якщо така потреба є, то ми маємо ефективно і з користю витрачати наші ресурси і час.

Спочатку, коли Організація починала свою діяльність, то новоприбулим лемкам потрібно було організовувати своє життя на новому місці, пустити своє коріння – робота, житло, страхування, церкви, народні доми… Ці прості речі, які були їхнього потребою у цей час. Вони для цього працювали, знову і знову. Крім цього були інші лемки, там у Польщі та Україні, яким потрібно було допомагати. Організація працювала для цього.

Те перше покоління вже облаштували своє життя, стали на ноги, сформували сильну українську громаду в США. Але своє завдання вони виконали. Проте друге завдання з підтримки лемків у Польщі не вирішено досі. Ми мусимо писати листи до польського уряду у справі визнання злочинним депортації лемків, а також вимагати компенсацій для них. Також маємо матеріально допомагати лемкам у Польщі та Україні, збирати гуманітарну допомогу. Усі знають, що лемки у Луганській області в с. Переможне постраждали від військових дій, збирали для них теплі речі. Збираємо кошти для ремонту церков на Лемківщині, наприклад, у Святковій Великій. Допомагаємо у культурній і науковій діяльності, надсилали кошти для відбудови Народного дому у Перемишлі та підтримки музею вишиваної ікони о.Дмитра Блажейовського у Львові. Плануємо допомогти Центру дослідження українсько-польсько-словацького прикордоння при Українському Католицькому Університеті. Ми будемо надалі допомагати нашим братам і сестрам у Європі.

Проте я помітив, що сьогодні в Організації є ще три групи зацікавлених осіб. Це люди з мого покоління і молодші, які є активні в українській громаді, що небагато знають про Лемківщину. Коли у кінці XIX – на поч. XX ст. лемки з Австро-Угорщини були першими українцями в Америці і дуже багато працювали для збереження української культури, що з часом забули про своє лемківство. Можна водночас бути гордим українцем й гордим лемком і в цьому немає суперечності. Так само як можна бути американцем з Нью-Йорку чи Техасу, говорити про місцевий акцент, одяг, звичаї, підтримувати це і при цьому залишатися американцем. Проте лемківську говірку і традиції також потрібно зберегти.

Тут в Америці так сталося, що було складно боротися за Україну, усі зусилля і увага пішла на Україну. Я хочу, щоб місцеві лемки зрозуміли хто вони є, звідки вони і чому вони є частиною українського народу. Хочу, щоб вони знали про депортації, операцію “Віслу”, все що є частиною української історії. На жаль середній лемко мого віку у переважній більшості ці речі не знають, думають, що їхні родини народилися близько Києві і опинилися тут, коли втікали від війни. Ми мусимо їм пояснити.

Як ми це будемо робити? Хочемо організувати поїздки на Україну і Польщі на свої рідні місця, так звані Heritage Tours (мандрівки місцями спадщини), щоб вони побачили хати, в яких народились їхні батьки, церкви, де молились їхні дід з бабою, відвідати Ватру. Це значно ефективніше, аніж проводити лекції, читати книжки. Коли вони туди поїдуть, відчують і переживуть ці почуття, тоді вони будуть пам’ятати. Так як це роблять інші народи, так як євреї, захочуть повертатися на рідні землі. Це я вважаю своїм найважливішим завданням. Також потрібно підготувати матеріали про нашу лемківську культуру та історію, який можна додати до навчальних програм в українських школах, для українських організацій, Спілки української молоді, під час їхніх гутірок, таборів і зустрічей.

Четверта група це на загал українці в Америці. Тут є багато таких, які мало знають про лемків. Навіть ті, які ходять до лемківської церкви та організацій, які створили лемки не знають про це. Хочу збирати матеріали і видати книжку про історію лемків в Америці. Це важливо, бо історія повторюється, оскільки ми як українці вже все те, що сьогодні робить Росія на сході України і в Криму, бачили 100 років назад. Використання голосу церкви як голосу пропаганди. Те, що сьогодні роблять лемки в Луганській області на сході, те ж саме вони робили колись на заході України – захищали рідну землю. Ми лемки, продовжимо нашу боротьбу за сильної, незалежної, демократичної України.

До мене звертаються люди з питаннями про генеологію, які шукають інформацію про те, де вони народилися, в якій церкві були хрещені… Ми намагаємся займатися цими питаннями. У нас є експерти з генеології Михайло Бурек та Джастін Гаузер, які проводять лекції по родоводу, як працювати з документами. Ми також співпрацюємо з Фундацією Дослідження Лемківщини, яку очолює Андрій Хомик, щоб надавати фінансову допомогу з підтримки наукових досліджень з історії Лемківщини, їхній переклад на англійську мову. Кожного року має виходити одна книжка. Крім цього ми почали перекладати Вісника СФУЛО на англійську мову.

Остання, п’ята група, це лемки-русини, що приїхали в Америку в кінці XIX ст. і вже асимілювалися в американській культурі. Ця группа є мало активною в українській громаді, не вміють говорити і читати по-нашому. Багато з них не відчувають себе українцями, бо коли вони сюди приїхали не було української держави, не було сформованої ідентичності, не було однозначного розуміння того, що таке бути українцем. Історія є складною, оскільки одразу виникли конкуренція з русофілами. Російські агенти працювали, щоб перетягнути українців на свою сторону.

В Америці є сильна група карпато-русинів, які вірять у те, що вони не є українцями. Про це багато пишуть такі люди як Роберт Магочій, які є достатньо впливовими у середовищі вихідців з Лемківщини. Люди, які намагаються довідатися про своє минуле часто читають такі праці, оскільки вони більш популярні, аніж наші. Це наше недопрацювання. Я не кажу, що треба боротися з ними. Найкращий спосіб протистояння русинам це доносити позицію лемків-українців, пояснювати наш зв’язок з Київською Руссю і робити це англійською мовою. Краще подавати позитивну, а не негативну інформацію.

Поділіться своїми міркуваннями про діяльність СФУЛО. На що варто зосередити свою першочергову увагу?

Я наймолодший член президії СФУЛО і мені є чого навчитися. Я дуже радий, що я мав можливість брати участь у засіданні СФУЛО, яку відбулося цього літа у Ждині. На мою думку важливим є спільні проекти, де б усіх країни-учасники могли виступати спільно – єдиним голосом. Наприклад, коли ми працюємо на політичній сфера – коли говоримо про репарації та даємо оцінку подіям операції “Вісла” – ми повинні показати, що нас багато і ми об’єднані. Такі проекти, про які говорив вище Heritage Tours треба реалізовувати спільними зусиллями. Також зараз СФУЛО не є членом Світового Конгресу Українців. Думаю ми маємо мати там свій голос. СФУЛО об’єднує українців діаспори у шести країнах світу, ми багато робимо у Польщі і Словаччині. Разом з СКУ ми зможемо говорити голосніше.

Розмовляв Тарас Радь

переклад інтерв’ю на англійську мову на сайті Організації Оборони Лемківщини.

Share to Facebook
Share to Google Buzz
Share to Google Plus
Share to LiveJournal
Share to MyWorld
Share to Odnoklassniki
Share to Yandex

Напишіть відгук

Ваша пошт@ не публікуватиметься. Обов’язкові поля позначені *

Можна використовувати XHTML теґи та атрибути: <a href="" title=""> <abbr title=""> <acronym title=""> <b> <blockquote cite=""> <cite> <code> <del datetime=""> <em> <i> <q cite=""> <strike> <strong>

Категорії

Нове відео