Орґанізація самопомочі на Лемківщині

Передруковуємо статтю Володимира Ганьківського у газеті “Краківські вісті” від 28 жовтня 1940 року, у якій автор роздумує над шляхами вирішення проблеми зубожіння населення на Лемківщині.

Переломові часи, які переживаємо на забутій досі Лемківщині поставити перед нами багато нових проблєм, що ждуть розвязання, а найпекучіша з них це перенаселення, голод на землю і проблєма праці. Еміґрацією самою, чи принагідними заробітками в Німеччині цієї справи не розвяжемо, як не розвязала її численна досі еміґрація до Америки, Німеччини, Арґентини й виїзд до Совітів. Врешті вилюднення Лемківщини не лежить в нічийому інтересі. Здоровий у свойому коріні лемко, опірний на всякі зверхні впливи, роботящий і незвичайно скромний у своїх потребах, до того не здеморалізований демократичними чи комуністичними кличами, є великим плюсом у нашому відродженні. Не достає йому освіти, а якщо дати її бідному лемкові, то половина недостач буде заповнена. Залишиться друга не менш важна ділянка, а саме — потреба життя, забезпечення прожитку головно зимою і весною в ці й будучі часи.

Чейже не дозволимо, щоб лемківські діти вимирали масово ізза недостачі одягу, обуви, невідповідного харчу, не повинні дозволити, щоб родичі в розпуці запивалися палінкою чи кропелькою (етером). Найвищу смертність між немовлятками виказує якраз Лемківщина. Щастя наше, що лемки плідний, плідніший від своїх сусідів та інших українських племен, інакше засвітили б наші гори пусткою, або заговорили б чужою мовою.

Недостача землі підважує останні можливості прожитку, до того невідповідне право дідичности роздрібнює ще більше й так уже карликуваті господарства. Майно повище 10 морґів, що ледви не ледви вистало б на прожиття малої родини на Лемківщині, стає чим далі тим більшою рідкістю. Ще за життя розділює його батько між дітей. Після його смерти на місце 10 морґів уже маємо 3—4 морґові господарства; внуки матимуть ще менше. Беру тут під увагу й віно дівчат, що вносять до нового господарства. Роздріблення, до того погіршене розшматованням і великою віддаллю одної пайки поля від другої, велика кількість непродуктивних меж, що в своїй тотальності йдуть у великі морґи — з кожним роком поступають вперед.

Ще, де потреба комасації, значить зцілення і нового розподілу землі, знайшла зрозуміння (у консервативного лемка це доволі тяжка річ), там хвилево матеріяльні засоби до життя поправилися. Кажу хвилево, бо за 50 років дідична парцеляція поверне майно у нове роздріблення, а людей у “холосність” недостатки.

Тут треба обовязково зачати санацію. Здорова сільсько-господарська політика націонал-соціялістичної Німеччини, фашистівської Італії та фалянґістичної Еспанії — хоча не чужа вона й нашому теоретикові В.Липинському — повинна стати джерелом і прикладом нашого оздоровлення. В першу чергу необхідно перевести перепис населення з його майном, заняттям і засобами прожитку, а там уже взятися за лікування, а саме, до комасації і творення життєздатних господарств. Величина їx у різних закутинах буде різна. В долах сяніцького, короснянського, горлицького і грибівського повітів мірило буде інші, ніж у Балигородчині, Буківщині, Дуклянщині ясельської “Руси” і ще інше на верхах Карпат. Інші у районах копалень — як околиця Коросна, Горлиць, Ропи, Вітрилова, Грабівниці, Ванівки та ще інші в кліматичних оселях, як Тісна, Романів-живець, Іванче-живець, Криниця-живець, Висова і Вірховня. 10 морґове господарство на долах може зрівнятися з 25, а навіть й 50 морґами в горах, де очевидно можливості добути з землі прожиток куди менший і гірший.

Як би так у нас більше фабрик, копалень, спілкових і кооперативних підприємства, тоді надмір людкости без потреби примусової і далекої мандрівки міг би залишитися на місці. А так, потреба орґанізації прожитку стає пекуча.

В першу чергу треба примінити закони німецького дідичення до нас, тобто відібрати з рук батьків право роздріблювання і відписування поля дітям, залишаючи його в цілості найстаршому синові, або дочці, якщо синів нема. Разом з тим заборонити батькам обтяжувати непомірно довгами й гіпотеками майна, та приневолити їх дати решті дітей відповідну освіту й фах до рук хлопцям в ремеслі, торговлі, сільському господарстві, дівчатам в домашньому господарстві, жіночих ремеслах, куховарстві, і виховних ділянках без потреби студій у клясичних ґімназіях, що крім загальної освіти нічого практичного не дають. Скінчилися б відразу всякі тяганини по судах, сварні в хаті між дітьми, батьками й дітьми, між ріднею, сусідами за межу, за поле чи город. Деякі питоменности лемкової традиції — очевидно — можна б залишити, але у свойому прінціпі закон цей необхідно примінити. Коли ж цього не зробимо, то зубожіння Лемківщини піде швидким темпом. Разом з тим треба вишукувати й творити нові форми джерел праці, що дадуть певний і повний заробіток на прожиток так парубкові, дівчині, як і чоловікові з жінкою і дітьми. Поборювати треба старих новоженців. Парубок до 25 року життя, а дівчина до 22 року повинні бути обовязково подружені. В цих роках обидвоє вже не тільки вповні зрілі, але й опірні на всі невигоди, твердого родинного буття, майбутности, на породи, спосібні до творення і вдержання варстату праці і виховання дітей.

Те все очевидно не зменшить голоду на землю, котру так любить наш лемко що в свойому привязанні до неї по довгих роках вертається з Америки, Арґентини, де добре, навіть дуже добре проживав і заробляв. Вертається він до краю, до свого села, своєї землі, “хижі” й злиднів.

Голод на землю може заспокоїти тільки розумна парцеляція майна дідичів на Лемківщині, майна врешті з польських або жидівських рук, поля, які зрошує лемко, від дідів-прадідів своїм потом. Неодин шматок вернувся би у його руки — шматки потрачені на “палінку, зорівку, або шифкарту до Гамерыки”. Ясно, що поле це треба продати на умовах, на довголітні сплати, бо бідний лемко на це грошей не має.

Разом з тим необхідно розшукувати і творити всі можливості заробітної праці так умової як фізичної, бо для надміру людей самої землі навіть доброї — замало.

На щастя Лемківщина така багата в усякі можливості заробітку, що вистарчить тільки вказати на них. От хочби ліси. Є їх багато від Лупкова по Криницю і Щавницю. Є шпилькові і листові, є дуби, липи, буки, смереки, сосни, ялиці — є такі, ще й доступити до них тяжко. По зорґанізованню доріг — бери, скільки хоч. От і тут повинна початися нова праця, робота коло обробітки цього дерева. Тут повинні повстати ріжні фабрики паперу, тектур, столярні, бочкарні.

Великі полонини зі своїми травами дадуть можливість більш інтензивно розвести годівлю овець, які дали б почин до створення бриндзарень, ґарбарень, кушнірських підприємств і варстатів перерібки вовни. Велику будучність матиме килимарство, якщо не зійде на манівці інтернаціоналізму. Лемківські, гуцульські і загально українські зразки завжди будуть цікаві, ориґінальні і матимуть попит на ринку.

Що домашнє ткацтво завдяки коноплям і льонові може також розвинутися, доказує Коросно зі своїми величезними варстатами і школою. Коли до того поправити якість волокна через вибір найкращого сорту насіння і справлення землі, тоді й поза Коросном от хочби в Балигородчині, Горличчині, Холмщині, Ярославщині, Динівщині можуть повстати ткацькі підприємства.

Рука в руку з ткацтвом звязані вишивочні підприємства. Незвичайно ніжні і цікаві лемківські вишивки, збагачені бойківськими, гуцульськими і загально українськими зразками матимуть завсіди попит і відборців з Німеччини і західно-европейських країн. Доказом того гарний розвій Народнього Мистецтва у Кракові, яке по мойому повинно розвести по цілій нашій території вишивальні станиці, щоб — головно зимою — дати змогу жіноцтву добре заробляти. Ясно, що по більших центрах повинні бути продажні пункти, крамниці у котрих крім вишивок, повинна знайтись різьба деревна, металева, глиняні вироби, шкіряні і суконні перетвори, коротко, все, що належить до здобичного мистецтва. Не від речі буде побажати, щоб у більшому осередкові повстала школа здобничого мистецтва, чи то як професійно (Беруфсшулє), чи вижча фахова (Криниця, Коросно, Сянік). Людей охочих і з Божої ласки фахових маємо доволі (Чертіж, Балутянка, Волтушова, Дошно, Криниця, Солотвини), освічених у школі мистецтв теж (Н. Кисілевський, Краків), малярів-мистців також — чимало (Л. Ґец, С. Гординський, В. Дядинюк, Е. Козак, П. Обаль і інші).

Великі можливості заробітку дадуть нам лемківські кліматичні оселі з своїми чудовими краєвидами, лісами, долинами, річками, шепітами, горами та мінеральними водами. Вони завжди будуть притягати виздоровця, туриста, спортовця, ба й хворого, що шукатиме вилікування. Шпилі гір з своїми лісами або більш лагідними і довгими узбіччями є ідеальними для здорового лещатарського спорту. Так залізницею (Криниччина, Загіря по Лупків) як і піхотою можна дістатися до цікавих теренів і любуватися повітрям і околицею на лещатах. Сянік, Душатин, Милиня, Одрикінь, Яслиська, Дукля, Змийгород, Крампна, Гладишів, Висова, Горлиці). Літом очевидно, прогульки у згадані місцевости дадуть можливість оглянути цікаву рослинність і скористати з мінеральних лічничих вод та купелів. В таких місцевостях як Криниця, Романів-живець, Іванче, Висова, Березів, Жеґестів, Мушина, Вірховна — в своїми лічничими джерелами завжди будуть гості, у таких кліматичних оселях як Тісна, Душатин, Бук, Премики, Синява, Крампна, Солотвини, літом і зимою туристи, прогульковці, виздоровці і новоженці. Всі вони схочуть їсти, пити, мешкати у відповідних хатах, віллях, всі схочуть купити щось на памятку. От і тут криються великі можливости заробітків. Властителі хат, віль, ресторанів, пансіонів, цукорень, каварень, барів, усяких крамниць і санаторій, провідники по горах, шофери, фіякри, продавці ґазет і цигарок — всі матимуть роботу і доходи. Потрібна тільки відповідна освіта і вишкіл, найкраще покінчена готелярська школа (прим. Криниця). Що вдержалася б скажім, санаторія для грудно-хворих у Тісній (Команчі), для старших у Іваничі (склероза, люес), для дітей у Романові-живці, Іванчі-живці, Висовій (шкрофулоза, малокрівня, слабосиленність), для усіх виздоровців, червових у Жеґестові, чи Мушині, для жіночих і недуг серця у Криниці, — це справа тільки хотіння, підприємчивости і фахового знаання. Лікарів зрештою маємо доволі. Коли акція самооподаткування УДК. прибере дієвий вигляд то й фонди на це знайдуться. Найпекучіше потрібною являються санаторія протитуберкульозна і до її орґанізації треба буде найшвидше приступити. Таксамо швидко треба подбати про утворення готелярської школи — інакше залишимося з нашими багацтвами землі і краєвидів і можливостями зарплатні позаду. Дім здоровля у Криниці варто розбудувати і зробити доступним для широкого загалу, літну кольонію в Романові-живці відновити, так звану перемиську кольонію в Романові з пансіоном Ґоздава перемінити у ремісничу школу для слабосильних дітей (щоб могли скріпитися) і т. д.

Всюди в них мали б наші фахівці вдячну і корисну працю — всі — від довколичного селянства (сільські продукти, ягоди, гриби, мід і служби (куховарки, домашні робітниці), до фахового майстра, шофера, опікунки, пістунки, учителів і медичного персоналу і лікарів включно.

Великі можливости заробітку дати може пасічництво. Великі квітисті полонини з затишними долинами просто прохаються до творення бджолярських станиць. Гірський мід — назбираний в околицях шпилькових лісів і лип має велике лікуюче значіння і попит.

Розумне збирання і сушення лікувальних зел, що ростуть дико як центурія, солодиш, липовий квіт, спориш (матка), ягоди ялівця, підбіл, конвалії, крвавник, шалвія, румянок і т. п. — можуть дати відповідно вишколеному чималий дохід. Зорґанізований і підготований збір, сушення або перерібка диких ягід може чудово оплатитися. Чейже так і багато малин, суниць, ожин (черниць), афин (борівок) росте невикористано по горах Лемківщини. Скільки то ваґонів ягід і соків моло б піти на ринок і дати прихід! Скільки грибів правдивих, підпеньків, рижиків гниє і губиться невикористано по наших горах! Аж проситься утворити кооперативу чи просто спілкове підприємство для збірки, перерібки і збування гірських ягід та грибів. (Лупків, Дукля, Крампна, Гладишів, Висова, Буківсько, Тісна, Ступосяни, Пилава, Лабова, Яслиська, Одрехова, Вислік Великий).

Деякі околиці надаються під управу і плекання спеціяльних лічничих зел (Вапенна, Вислік, Терепча), деякі для годівлі домашньої птиці — головно довколичні села кліматичних осель і міст Тісної, Сянока, Романоває Іванча, Коросна, Березова, Горлиць, Висови, Криниці, Мушини і Нового Санча На кури, гуси, качки і рибу завсіди буде попит. Добре ведені інкубатори (штучні вигрівальні птиці), можуть дати чудові заробітки.

Расові корови можуть дати також вигідний прихід. На масло, сир, завжди буде попит. Молоко братимуть всі лічничі оселі так літом як і зимою. Навіть далі від живців відсунені села — при добрій орґанізації довозу можуть користати з доходів розпродажі молока і молочних продуктів, овочів, ярин, лісових ягід і грибів.

Разом з тим великі перспективи заробітків криються при підприємствах закроєних на більшу скалю; на копальнях земного воску, ропи, реаль-ґору (арсену і сірки), вугілля, вапна, добуванні двоокису вугля, соли, далі при трасуванню і направі доріг, автострад, мостів, при будовах будинків, віль і врешті при будовах шлюз для використання водної енерґії гірських рік і потоків. Мережа фабрик, що покрила б важніші центри Лемківщини безперечно причинилася би до знайдення відповідної праці.

Потрібна тільки охота, воля, підприємчивість — та зникне нарікання на “худобність” і недостачу праці.

Обіцяні нам професійні нижчі і фахові вищі школи повинні дати потрібних фахівців, а розумне розміщення гроша при совісний праці — повне удержання зі заспокоєнням усіх культурних вимог і потреб Лемківщини.

Автор Володимир Ганьківський

Джерело: Zbruc

Share to Facebook
Share to Google Buzz
Share to Google Plus
Share to LiveJournal
Share to MyWorld
Share to Odnoklassniki
Share to Yandex

Напишіть відгук

Ваша пошт@ не публікуватиметься. Обов’язкові поля позначені *

Можна використовувати XHTML теґи та атрибути: <a href="" title=""> <abbr title=""> <acronym title=""> <b> <blockquote cite=""> <cite> <code> <del datetime=""> <em> <i> <q cite=""> <strike> <strong>

Категорії

Нове відео