Останні коментарі

Полоноцентричне деформування Лемківщини

Andrzej Karczmarzewski, Świat Łemków. Etnograficzna podróż po Łemkowszczyźnie, Rzeszów, libra, 2015, 264 str.

Karczmarzewski А. Świat Łemków. Etnograficzna podróż po Łemkowszczyźnie, Rzeszów, libra, 2015, 264 str.

Ряшівський етнограф Анджей Карчмажевський (1939 р. нар.), як видно з 63 назв у бібліографії його книжки «Світ лемків», поки почав роботу над текстом цієї публікації, про Лемківщину не писав нічого. Тим більше я здивований довір’ям видавництва до автора. З видавничого погляду, великоформатне видання у твердій обкладинці з безліччю старих фотографій, що їх умілий графік відповідно поєднав з текстом, – це мала б бути формальна запорука високої якості змісту. А тимчасом лише з поліграфічного погляду видання стало одним з найпомітніших лемкознавчих публікацій за кілька останніх років. Видавництво «Лібра» вклало немало зусиль у рекламну кампанію. Поруч з виданим пізніше «Світом бойків», світ їхніх західних сусідів мав би стати читачеві ближчим. Адже така є формула заголовка: як хтось збирається писати про чийсь світ, то і сам мав би дбати, щоб світ був світом, а не напівсвітом або ніби-світом. Щоб книжка більше відкривала, ніж закривала. Щоб світ був широкий, тому що у вузькому світі часом неможливо жити.

Між «Світом лемків» та вчительською семінарією в Криниці
Маючи матір зі східнолемківського Вислока-Великого і кілька сотень записів спогадів про давню Лемківщину за собою, знаючи, наскільки уявлення руснаків про власний світ відрізнялися від представлених у «Світі лемків», я не хотів би жити в цій утриманій в довоєнній атмосфері книжці Карчмажевського. Інакше: якби довелося таки «жити» в смертельних обіймах полоноцентризму зі школи Кристини Пєрадзької, я, хоч-не-хоч, подався би в окупаційну вчительську семінарію до Криниці. Дорожив би навіть голодною окупаційною бурсою в Дуклі. Ніби жодна альтернатива, однак навіть мить ілюзії свободи варта цього кроку…

На сьогодні «Світ лемків» – це компіляція з цілості польського лемкознавства. Від Вінценти Поля з пол. ХІХ ст., через Романа Райнфуса з пол. ХХ ст., до Анджея Зємби з поч. ХХІ ст. Завдяки цьому можна легко впізнати «досягнення» польської науки про лемків. Головною її рисою є необмежена політизація історії і культури Лемківщини та перетворення лемків на «питання», яким можна без обмежень маніпулювати. Завдяки цьому майже в кожному польському лемко-знавчому тексті наявна перевага державного інтересу Речі Посполитої над здоровим глуздом (шкода, що якраз здоровий глузд більшість авторів не вважає відповідним для інтересу РП). Державне мислення про культуру є мисленням політичним, де йдеться про володіння територією шляхом контролю над людським мисленням, управлінням при допомозі тексту.

Кичери польського лемкознавства
По-перше, книжка «Світ лемків» пропонує знання готове й однозначне. Там нема спроби розуміння і діалогу з проблемою, там є «правда» про Лемківщину (на щастя, цій «правді» не підпорядковані фотографії, можна їх читати на багато способів).

По-друге, для книжки характерні клопоти з культурною географією. Речення «Лемки з Польщі» (с. 44) – це не наївність, але вписування Лемківщини в польський етнічний простір. До речі, не лише Карчмажевський трактує цей реґіон як частину Польщі, тому що ототожнює країну Польщу з державою Республіка Польща, а це ж два інші культурні явища. Лемківщина належить до польської держави, але не є частиною Польщі.

По-третє, книжка переконує, що Лемківщина не є частиною Русі-України. Автор уже в першому реченні промовисто визначив лемкам шлях прямування в майбутність: «Бойки і лемки – це групи руських горян, що їх по війні визначали як українські, а нині кажуть про них також як про карпаторусинів, що разом з гуцулами та русинами є частиною окремої нації» (с. 5). Змішування «всього карпатського» виявляє не лише неможливість такої змішаної нації, але є добрим критерієм некомпетентності Карчмажевського. Політично зорієнтоване польське лемкознавство дорожить виведенням лемків, бойків, гуцулів (від якогось часу й русинів) з українства в не цілком окреслений і не український національно-політичний світ.

По-четверте, лемки культурно формувалися насамперед під польським сільськогосподарським впливом, відтак словацьким, а потім руським, якому притаманний пастирський мандрівний спосіб життя (с. 29). Руські поселення він датує XV ст., що наштовхує читача не лише на пастухів-волохів, але й вторинність пастирської культури щодо первісної, осілої сільськогосподарської культури давніх поляків (причому автор не подав ніяких археологічних даних про польські поселення XI–XIII ст.).

Лемки – вороги бойків
Крім несолідних основ, автор у своїй компіляції припустився низки малих, але свідомих хиб. До речі, він заявив про хід культури з Лемківщини на Бойківщину (с. 8), але не зміг обґрунтувати механізмів того, що лемківська культура могла переможно пересуватися від заходу на схід (с. 41). Це мені видається можливим лише тоді, коли погодитися з версією: Карчмажевський зобразив лемків у рамках колоніальної схеми, де вони, будучи частиною цивілізаційно начебто вищого західного світу (в тому польського), підпорядковують собі східний, слабуватий, з нерозвинутою культурою. Тим більше, що голослівним залишилося його відкриття великої ворожості між лемками та бойками (с. 10), яка має сенс теж лише як частина накидання етнічної різниці між лемками-поляками та бойками-українцями.

Дуже важко знайти здоровий глузд у думці про те, що «Кочовиків-волохів у Карпатах було небагато, проте їх внесок у культуру карпатських горян – великий» (с. 6). Автор не виклав, які були механізми рутенізації поляків та волохів.

Карчмажевський написав немало, які ж то сварливі були лемки всередині власної групи та у відношенні до бойків, проте відняв у них можливість мати ставлення до інших чужих, напр. поляків, жидів, циган (хоч категорії свій/чужий були відомі навіть традиційній етнографії кінця ХІХ ст., до якої близький його підхід). Якби він менш ревно контролював «світ» лемків, міг би чимало написати про нехіть і погорду до римо-католицького польськомовного селянства (мазурів) та й шляхтичів-поляків. Я згадаю лише те, що на зламі 20-х і 30-х рр. ХХ ст. поява такого собі Чаплінського в селі Климківці коло Горлиць викликала немалу критику господаря з прізвищем Барна, «обвинуваченого» руснаками в запрошенні небажаного мазура у село.

Бібліографія по-своєму підтверджує написане вище: автор ретельно відмежував себе від україномовної літератури та взагалі текстів іншими мовами. Він свідомо створив селективний польський образ. Як можна назвати його «світом лемків», як це пропонує заголовок видання? Польськість – це лише один з багатьох світів, який у книжці все-таки не цілком чемно претендує на винятковість і ліквідацію інших світів.

У річці Віслі скупані…
Книжка «Світ лемків» показує, що польське лемкознавство цілком пов’язало себе з політичним замовленням держави. На сьогодні не лише ця книжка показує, що незалежні дослідження історії Лемківщини в польській державі не є можливі. Це тяжіння набуло статусу науковості, яка все-таки доводить до фільтрування історичного матеріалу та заперечення поглядів, незгідних з офіційною історіографією. Взагалі важко говорити про науковий розвиток польського лемкознавства. Значно виросла лише кількісна продукція текстів, контрольованих національно-державним підходом, проте не видно плюралізму й дискусії. Лемкознавство у Польщі не хоче у згоді з принципами безсторонньої науковості дискутувати з представниками цієї течії в інших країнах. Воно вважає себе самодостатнім для того, щоб польський читач знав і підпорядковувався тільки його твердженням, які б обмежені та підконтрольні вони не були.

Автор Роман Кабачій

Джерело: Наше Слово №25, 21 червня 2015 року

Share to Facebook
Share to Google Buzz
Share to Google Plus
Share to LiveJournal
Share to MyWorld
Share to Odnoklassniki
Share to Yandex

Напишіть відгук

Ваша пошт@ не публікуватиметься. Обов’язкові поля позначені *

Можна використовувати XHTML теґи та атрибути: <a href="" title=""> <abbr title=""> <acronym title=""> <b> <blockquote cite=""> <cite> <code> <del datetime=""> <em> <i> <q cite=""> <strike> <strong>

Категорії

Нове відео