Стартував проект боротьби з нападками на українське у Польщі

tyma_1024x681-200-1

Голова ОУП Петро Тима закликав польську владу боротися з антиукраїнськими атаками. Фото Григорія Сподарика

Григорій Сподарик: За яких обставин можна говорити про т.зв. мову ненависті?

Петро Тима: Це аґресивна словесна зневага людини з огляду на її національність, віровизнання, стать чи колір шкіри. Вона несе за собою сильну емоційну складову та узагальнення. Людину називають неґативного характеру словами, які не віддають того, ким вона є насправді, чим займається і яких цінностей дотримується. Мета цих слів – принизити гідність людини.

Публічний запис в Інтернеті або на стіні, де при слові українець стоїть якесь лайливе звернення, – це мова ненависті?
Це не математика, тому нема однозначної відповіді. Завжди є т.зв. інтерпретаційне поле. Та коли говорять, що українці не народ, називають українців «бидлом» і зневажають нашу мову, – це можна кваліфікувати як мову ненависті. В інших випадках це може бути колір шкіри або віровизнання. Важлива тут публічність, тому має значення, що вислів появляється в Інтернеті, друкованому виданні або десь на стіні. Тепер найбільше говориться про мову ненависті в Інтернеті. Частина людей переконана щодо анонімності в мережі, дає собі право на аґресивні, вульґарні і зневажливі висловлювання супроти інших.

Як проект ОУП допоможе виявляти такі ситуації?
Ми готуємо інформаційні матеріали. Вони будуть представлені під час вишколів людей, які спостерігатимуть за різними формами таких явищ. З волонтерами працюватимуть експерти, які представляють таких наших партнерів, як «Stowarzyszenie Wiedzy Lokalnej», «Otwarta Rzeczpospolita» і «Homo Faber». Саме вони у співпраці з меценасом Петром Федусем учитимуть, які вислови виражають мову ненависті і як це кваліфікує польський карний кодекс. Мета проекту в тому, щоб не лише фіксувати окремі випадки, а й відкрити справам дальшу дорогу. На основі виявлених ситуацій юрист готуватиме звернення до органів правопорядку. В рамках проекту вже діє моніторинґ Інтернету. Це цифрова система виловлювання слів, які можуть мати ненависницький характер. Потім у конкретних випадках про підозру скоєння злочину готуватимуться повідомлення до прокуратури. Ще один рівень передбачає нагляд за перебігом слідства. Досвід показує, що слідство часто припиняють з огляду на невиявлення складу злочину, або неможливість розкрити винуватців. Але кожна юридична система дає можливість опротестувати рішення і спрямувати справу на вищий рівень розгляду.
Це теж сенс нашого проекту: відстежувати хід даної справи, а не лише зголошувати, а потім дізнаватись, що за півроку її припиняють, тому що не знайдено злочинця або з огляду на «низьку суспільну шкідливість». Отже, предметом нашого зацікавлення буде Інтернет і загалом публічний простір, а саме: написи на мурах, летючки, афіші, висловлювання на мітинґах, у медіа-передачах, пресі тощо.

Ненависницькі прояви можуть з’являтись у різних реґіонах, де живуть українці. Чи передбачено працю з людьми у т.зв. терені?
Ми не починаємо з нуля. Маємо голів відділів ОУП та волонтерів, які вже про такі ситуації інформують. Наприклад, про нищення могил чи ненависницькі написи. На основі переданих матеріалів ми у Варшаві підготували кілька повідомлень у прокуратуру. Вишколи плануємо проводити там, де така система не спрацьовує. У тих реґіонах, де не зможемо знайти волонтерів, будемо виходити на журналістів або представників інших організацій. Ідеться про створення мережі для охоплення всієї країни. Це має сенс, тим більше, що загальна настанова державної адміністрації спирається на переконання про марґінальність таких явищ. Влада не помічає того, що брак відповідної реакції також є небезпечний. Криміналістичні дослідники стверджують, що незасуджений і непокараний злочин, у тому випадку ненависницький напис на стіні, може спричинити нові грізні акти, наприклад, розбиття вікна чи іншу фізичну атаку.

Ваш проект – це форма недовіри до державних інституцій, які повинні такими питаннями займатися?
Ні. Один з головних викликів – це злочини, яких не показує жодна статистика. Є багато випадків, коли про них просто ніхто не повідомляє. Причини такого явища – різні: небажання «витрачати час» у поліцейських допитах, в суді, страх перед злочинцями (інколи ними можуть бути знайомі люди), банальна байдужість, мовляв, це не моя справа. Попри різні програми та вишколи, такі злочини часто легковажить навіть поліція. Вона у своєму переконанні повинна працювати над значно «важчими» категоріями проблем. Варто відзначити, що суттєвим моментом проекту буде кінцевий рапорт. Він, з одного боку, покаже масштаб ненависницьких протиукраїнських випадків, а з другого – становитиме «тверді дані» для різного роду експертських опрацювань. Треба сказати, що досі у фахових дослідженнях найчастіше зосереджувались на гомофобії, проблемах щодо міґрантів і біженців, релігійній відмінності тощо. Питання ворожнечі з огляду на національність існувало майже виключно в контексті антисемітизму. Це не означає, що антиукраїнські, чи інші висловлювання зовсім не потрапляли в публічний простір, чого прикладом є аґресивна поведінка футбольних фанатів щодо людей іншого кольору шкіри, нищення німецьких двомовних таблиць у Силезії чи українських пам’ятників на Підкарпатті. Як видно, ненависть має і свої реґіональні особливості. Проте в масштабі усієї держави ключовим є Інтернет. Саме тут видно, як держава легковажить ці процеси або «не встигає» за ними. Позитивним прикладом для небайдужих може бути нещодавнє рішення суду в Кельцях про покарання за антиукраїнські вислови. Проте надто часто поліція або прокуратура не докладає всіх зусиль, щоб установити авторів таких висловів. Злочини з ненависті мали б бути висліджувані автоматично, ініціатива повинна виходити від самої прокуратури. Системна проблема в тому, що такої реакції часто нема. Наш проект повинен показати, що ненависницькі акції – не марґінальні, навпаки, становлять зростаючу хвилю.

Ваша доказова праця напевно буде виконана, але сьогодні поліція, маючи запис відео і все можливе для ідентифікації музиканта, який зневажає українців, говорить, що не може його знайти.

Саме тому дуже важливі рапорти і звіти, які підтверджують масштаб неґативних явищ, а також демонструють іншу, ніж державна, оцінку. Потім їх можна буде представити, наприклад, депутатам, оскільки органи державної адміністрації підлягають контролю Сейму РП. Ці документи можуть стати базовими для депутатських запитів чи інтерпеляцій. Якщо будемо володіти фактажем, то зможемо впливати на більш серйозний підхід до таких справ. Є ще міжнародний рівень, адже Польща ратифікувала ряд конвенцій, які відносяться до поборювання мови ненависті, расизму та нетолерантності. Держава зобов’язана робити звіти з їх виконання. Ця модель передбачає моніторинґ, у рамках якого європейські структури враховують думку громадського сектора. І таким буде наш рапорт. Існує також установа омбудсмена (пол. – Rzecznika Praw Obywatelskich), який у деяких наших справах уже займав становище. Тому ініціативи у рамках проекту мають сенс, а водночас наш голос долучається до голосу інших установ, які в питаннях прав людини, поборювання ненависті мають «сторожовий характер».

Автор Григорій Сподарик

Джерело: Наше Слово, №47 від 20 листопада 2016 року

Повний зміст статті: 20 грудня 2016

Share to Facebook
Share to Google Buzz
Share to Google Plus
Share to LiveJournal
Share to MyWorld
Share to Odnoklassniki
Share to Yandex

Напишіть відгук

Ваша пошт@ не публікуватиметься. Обов’язкові поля позначені *

Можна використовувати XHTML теґи та атрибути: <a href="" title=""> <abbr title=""> <acronym title=""> <b> <blockquote cite=""> <cite> <code> <del datetime=""> <em> <i> <q cite=""> <strike> <strong>

Категорії

Нове відео