Передруковуємо статтю “Перші листопадові дні 1918 і організація Угнівської кавалерії в м. Угнові” з журналу “Літопис Червоної Калини” (число 1, січень 1939 р., с.15-16) про історію формування в м. Угнів української кінної сотні Української Галицької Армії, яка брала участь у боях проти поляків під час Першої польсько-української війни, а після – у боротьбі з російськими царськими та денікінськими військами. Її автором є учасник цих подій та один з командирів кавалерії Михайло Дорош. Публікуємо статтю в оригіналі із збереженням граматики і стилістики.

По розпаді Австрії в перших днях листопада 1918 р. зорганізовано з бувших австрійських вояків, які вже були в той час в дома, як також з підібраних, дуже молодих віком студентів одну чету стрільців під командою поручника Семка Трусевича і старшого десятника Михайла Дороша, так що вже 1. листопада 1918 р. розброєно станицю австрійської жандармерії в місті Угнові, склад знаряддя для копання шанців на цілий російський фронт і табор повротців в селі Бикові під Терношином. В перших дня перебрано військове майно в більшій скількости, а це вибуховий матеріял,  динаміт, екразит, кілька рефлєкторів, кріси, крісові набої як також харчевий відділ, який складався з кількадесяти штук худоби, багато муки, соли і всяких інших харчевих припасів, що на початках нашого існування це все було для українського війська в м. Угнові дуже великою помічю.

При цьому в межи-часі один австрияк-українець, який служив в т. зв. Группен Трен комдо, доніс, що їх австрійський командир капітан везе із собою касу із великим запасом грошей і є на станції у м. Угнові. По переведені ревізії ст. дес. Михайло Дорошем з трьома стрільцями зложив цей австрійський капітан кількадесять тисяч австрійських корон за потвердженням відбору на руки вже існуючої Української Ради в м. Угнові. Як на початки це дуже придалося на удержання нашого українського війська в м. Угнові. Команду Інтендатури і дальшу організацію інтендантства перейняв у свої руки сотник Лев Дорожинський.

Поза тим з кінцем листопада 1918 р. під проводом хорунжого Михайла Палюшка і старшого десятника Михайла Дороша приступлено до організування кавалєрії. В дуже короткому часі створено так звану сотню Угнівської Кавалєрії при IX. Угнівській Бриґаді, яка числила 49 шабель з командиром хорунжим Михайлом Палюшком і його помічником ст. дес. Михайлом Дорошем. В складі Угнівської Кавалєрії були:

1. командир сотні хорунжий Михайло Палюшок – село Вербиця,
2. старший десятник Михайло Дорош – м. Угнів,
3. старший десятник Іван Кітор – село Ульгівок,
4. ст. дес. Василь Сидорко – село Корні,
5. ст. дес. Василь Гузій – село Вербиця, незнаний з місця побуту
6. дес. Проць Ролько – село Домашів, помер дня 8. січня 1923 року в селі Домашеві і там похований
7. дес. Андрій Гузій – село вербиця,
8. дес. Теодор Джуман – село Вербиця,
9. дес. Влашинович з Равщини – незнаний з місця побуту,
10. одн. вістун Василь Пушкар – село Вербиця, помер на тиф на Великій Україні в 1920 р.
11. одн. вістун Йосиф Слука – м. Угнів, перебуває в Чехословаччині,
12. вістун Ілько Головка – село Махнів,
13. вістун Лев Химко – село Корчів,
14. вістун Андрій Чайка – село Остобіж, помер в 1936 р. в селі Остобужі і там похоронений,
15. вістун Іван Поза – село Остобіж,
16. вістун Василь Ковалик – село Василів, помер на тиф на Великій Україні в грудні 1919 р.
17. козак (стрілець) Іван Гнідик – село Василів, помер на тиф на Великій Україні в грудні 1919 р.
18. козак Андрій Ґайдюк – село Піддовге,
19. козак Лука Вербовий – село Корні,
20. козак Коць Вербовий – село Корні,
21. козак Проць Стороняк – село Корні,
22. козак Іван Грушка – село Вербиця, помер на тиф на Великій Україні в грудні 1919 р.
23. 23.   козак Микола Грушка – село Вербиця,
24. 24.   козак Миколай Коць – село Вербиця,
25. 25.   козак Михайло Ващишин – село Вербиця,
26. 26.   козак Матвій Біда – село Вербиця,
27. козак Миколай Бусько – село Вербиця,
28. 28.   козак Іван Бусько – село Вербиця,
29. 29.   козак Михайло Омелян – село Вербиця,
30. козак Левко Солодуха – село Вербиця, виїхав у 1938 р. до Канади
31. 31.   козак Миколай Палюшок – село Вербиця,
32. 32.   козак Степан Тимчина – село Вербиця,
33. козак Михайло Харко – село Вербиця,
34. козак Олекса Кожушко – село Корні, при наступі на м. Угнів для 27. III. 1919 р. забитий і похоронений на учнівськім кладовищі в спільній стрілецькій могилі,
35. козак Гриць Місюра – село Остобіж,
36. козак Петро Пляцко – село Остобіж, помер на тиф на Великій Україні в 1920 р.
37. козак Марко Козак – село Диниська,
38. козак Микита Сташко – село Махнів, в наступі на м. Калинівка на Великій Україні в місяці липні 1919 р. вбитий і там похоронений
39. козак Миколай Дорош – м. Угнів, перебуває в Канаді в Торонто, Онтаріо, 447 W.Queen str.
40. козак Петро Решетило – м. Угнів, залишився на Великій Україні,
41. козак Роман Біс – село Ульгівок,
42. козак Мирон Криса – село Річиця,
43. козак Михайло Остапик – село Корчмин,
44. козак Іван Остап – село Новосілки передні,помер у 1927 р. в Новосілках передніх і там похоронений
45. козак Іван Гунєвич – село Лужок–Новосілки,
46. козак Діонізій Семків – село Тяглів, перебуває в Канаді,
47. козак Іван Остап – село Тяглів,
48. козак Михайло Піступ – село Терношин, перебуває в Канаді
49. козак Михайло Бродюк – село Корчмин, убитий в м. Кристинополі (Червоноград) на весні 1919

Угнівська Кавалєрія мала дуже поважне і тяжке завдання, а то всі розвідчі стежі і бої в районі учнівського фронту, почавши від першого наступу на Раву-Руську, села Новосілки Передні, Новосілки Кардинальські, Махнів, Любича Королівська, Белзець, Корні, Гребенне, Мости Малі, Вербиця, Річки, Зелена, Михайлівка, Карів, Корчів, Стаї і т.д. аж до опущення фронту учнівського району званого “Ґрупа Схід”.

По занятті військами противника  міста Угнова й Белза 27. січня 1919 р. кіннота противника повела дня 28. січня 1919 р. несподівану атаку на місто Кристинопіль [тепер - Червоноград] Сокальського повіту, де на Новім Дворі з самого краю передмістя Кристинополя стояла місцем постою кінна батерія  поручина Околота. В тім менті виказалась хоробрість і холоднокровність команданта батерії. По його приказу відчинено батерії картачами на кінноту противника, а рівночасно угнівська сотня кавалєрії пішла в протинаступ на переважаючу наступаючу кінноту, що з великим втратами в людях подалася в сторону села Острова, і тим самим уратованокінну батерію поручника Околота від загибелі та уможливлено решті українських військ переправитись через річку Буг в напрямі Бендюга – Поздимир. Цього самого дня по довшій перестрілці піхота і кіннота противника зайняла місто Кристинопіль.

По дводневнім побуті військ противника у місті Кристинополі одна сотня зі Сокальської Бриґади в ночі з 29. на 30. січня обхідним бравуровим нічним наступом заатакувала зади військ противника, розбила табори карного кінного полку під проводом майора Беліни Пражмовського в селі Жужель коло Белза, де було 27 вояків вбитих, втім трьох старшин, шість підстаршин, 18 вояків та багато ранених. Цього самого ранку війська протвиника залишили місто Кристинопіль і подалися до міста Белза, а по дорозі за це віддячилися підпалюючи село Жужель так, що майже ціле село згоріло, а своїх убитих вояків залишили в селі Жужелі, не маючи часу вже їх забрати, бо наступала за відступаючими кінна стежа угнівської кавалєрії.

В місяці квітні 1919 р. в селі Сільці угнівська сотня кавалерійська хорунжого Михайла Палюшка і сотня кавалерійська пок. четаря Михайла Панаса, що прибув з околиці Камінки Струмілової [тепер – Кам’янка-Бузька], злучилися разом. По реорґанізації угнівської сотні кав. і сотні кав. четаря Михайла Панаса створено I. сотню кавалерії І. Г.[алицького] Корп.[усу], а командування над кінною сотнею перебрав четар Михайло Панас. З браку кінноти кидано сотнею на всі сторони фронту, то є белзького, угнівського, сокальського і через цілий час аж до відвороту за Збруч у всіх боях кінна сотня брала участь і своєю хоробрістю і завзяттям багато шкоди і втрати завдавала противникові.

При другому відвороті за Збруч зорганізовано I. полк кавалєрії І. Г.[алицького] Корпусу під командою бувшого австрійського ротмістра Геннінґа. Полк складався з трьох сотень кінноти. Сотнями командували четар Михайло Панас, четар Винник і четар Аликсевич. Стан кожної сотні понад 100 шабель і одна сотня кінних скорострілів під командою  поручника Вайнгаймера. Полк на Великій Україні брав участь у всіх важливих боях,  а це під Новою Ушицею, Браїловом, Жмеринкою, Винницею, Бердичевом, Калинівкою, Котельною, Єрпінем аж до Києва (передмістя Коринівки).

Після відвороту з Києва переходить полк по коротків відпочинку на денікінський фронт, де також бере участь у всіх важливих боях. Не поминув тиф і кінноти, забрав багато жертв і стан полку змалів так, що полк майже розлетівся.

Після переходу до большевиків бувший царський полковник Микола Аркас почав в друге організувати кінноту під назвою I. Український Галицький Полк кінноти, в склад котрого ввійшли виздоровці бувшої 5. Сокальської Бриґади і з попереднього кінного полку. Полк полковника Миколи Аркаса складався з п’яти сотень під проводом: I. сотня поручин Михальчук, II  сотня поручик Горбай, III сотня четар Возняк, IV сотня хорунжий Палюшок і V сотня хорунжий Гузар. Михайло Панас помер у Празі. Полк полковника Миколи Аркаса оперував цілий час на Великій Україні аж до кінця існування У. Г. А. Полк роззброєно в селі Дяківцях і тамже польські війська відобрали коні і все військове майно, а старшин, підстаршин і козаків [стрільців] інтернували в табори у Проскурові. Так закінчив своє існування І. Полк кавалєрії І. Корпусу УГА.

Автор: бувший старший десятник УГА М.[ихайло] Д.[орош]

Джерело: Електронний архів Українського визвольного руху