Напередодні Битви за Перемишль. Жовтень 1918 року.

Peremyshl

Чому не відбувся переворот українських військових частин у Журавиці та встановлення української влади у Перемишлі.

Передруковуємо статтю Журавиця й Перемишль. Пропамятний спомин з жовтня 1918 року з журналу Літопис Червоної Калини (число 1, січень 1939 року, с.9-10) в оригінальному викладі. Стаття присвячена подіям, що передували приготуванням до Першої польсько-української війни, зокрема, встановлення контролю над містом Перемишль. Автор спогадів, чотар Української Галицької Армії, який брав безпосередню участь у цих подіях описує ситуацію з приготуваннями українських частин у с. Журавиця (на відстані 6 км. на північ від Перемишля) із захопленням влади у Перемишлі. У зв’язку із зволіканням та відсутності політичного рішення українського керівництва було втрачено вдалий момент, а ініціативу перехопи значно слабше польське військове та політичне керівництво.

Було це у жовтня пам’ятного 1918 року. Як австрійський фенріх повернув я з кінцем жовтня з російської неволі з далекої Астраханської землі до Журавиці біля Перемишля, де в часі [Першої світової] війни містилася кадра 9. п. п. По прибуттю до кадри, мусів я негайно написати на кількох аркушах паперу “звіт”, в якому мусів кожний старшина, що вертався з неволі, описати точно ті всі обставини, що були причиною його зловлення через ворожі війська. А саме про перебіг бою, про свідків, які бачили, що даний старшина не піддався самостійно – але змушений конечністю зложив зброю, про побут в неволі і т.п. Звіт, а радше протокол, предложив я так зв. “Rechtfertingungskommission”, яка фунгувала при кадрі, складалася з кількох вищих старшин і відбувала свої засідання, суди тоді, коли повернув якийсь старшина з неволі. На 2 дні перед розпадом Австрії покликала і мене згадана “оправдуюча комісія” на свій суд. Там я ще раз повторив те саме, що написав був у звіті, відповів на кілька запитів “грізної” комісії і по короткій тайній нараді оголошено, що я є “оправданий”. Таке оправдання привертало старшині всі його права,а що більше, старшина одержував довгу відпустку до дому – більшу суму грошей як доповнення його платні (ґажі) за час побуту в неволі і старшина мав вже право користати з того старшинського ступення, який одержав автоматично під час побуту в неволі. І я також пересидів півторарічну неволю як фенріх, – а був уже від 1.II.1917 р. іменований “ляйтнантом”. Негайно по згаданій вище комісії, команда кадри призначила мене інспекційним старшиною на 24. години. Я відібрав службу від попереднього старшини, якогось ляйтнанта німця і заквартирувався на головній варті біля входової брами до казарм. Розуміється провірив найперше арешти – де сиділо около 20 вояків – переважно зловлені дезертири і жиди-маркеранти, які і при кадрі вели свій торговельний промисл і за те попали за крати.

Воякі, які становили ватру під моєю командою, складалися переважно з українців. Вечером після перевірки казарм і бараків, явився у мене на головній варті покійний вже хор. Галій і зайвив мені в найбільшому секреті, що над раном приступаємо до дуже важного і відповідального діла. А саме: Австрія розпадається, ми українці мусимо заняти цілий журавицький ґарнізон і при його помочі здобути і обсадити близький Перемишль. Подавши мені коротенькі вказівки, хор. Галій попрощав мене і відійшов. Дрож пройшла по моєму тілі і забилось важко моє серце. Я повернувши перед кількома днями з російської неволі – де продовж півтора року пережив всі страхіття російської і більшовицької революції, не був втаємничений в те, що в найближчому часі мало на нашій галицькій землі доконатись.  Тичасом, як я пізніше довідався, в одній із старшинських кімнат всю ніч ішли тайні наради старшин українців. На жаль, як опісля виявилось, за мало було нас старшин українців, а що більше не було такого, котрий би таку важну і рішальну хвилю поставив на “вістрю меча”. Не було, на жаль, рішучої, не підпадаючої під шкідливі впливи, людини. Кромі мене, із старшин українців при кадрі 9. п. п.  на той час були пок. поручник М.Федюшка – письменник, пок. поручник М.Бобанич, пок. хорунжий Галій і поручник Л.Бурнадз. Більше старшин мабудь не було. За те підстаршин і вояцтва мали ми при кадрі около 600 люда, озброєних і заосмотрених в машинові кріси, яких могло бути кільканацять. Отже було з ким починати – як на ті часи таки “добру войну”. Та інакше склалося. Перебувши всю ніч на безсонню – втаємничив я в цю справу кількох підстаршин із моєї головної варти – розуміється українців і о 6. годині рано по відтрублені “вставати” почалась наша акція. Насамперед інтерновано і відсепаровано в осібній кімнаті вояків з головної варти не-україців. За хвилину зявився великий український прапор і замаяв на даху вартівні. Між касарнями і бараками почався муравлиний рух. То наші старшини з свідомішими підстаршинами і вояками відсепаровували не-українців і приміщували їх під вартою в окремих салях. Також старшин не-українців зібрано усіх у старшинській менажі  і поставлено біля них варту. Було між ними багато поляків – вищих старшин,  яких ця подія заскочила цілком ненадійно і які через те були дуже огірчені і озлоблені, бо як опісля ми довідались – поляки разом з тодішнім перемиським військовим комендантом генералом Пухальським приготовлялись до такого самого чину, що й ми. Одначе ми їх випередили, хоч вони мали більше старшин – кілька навіть штабових і поважне число вояків поляків. З них підполковник Гавзер – полякі під час нашої дводенної акції всіми силами старався ріжними промовами (знав добре українську мову) здеорієнтували нашу залогу і варту біля інтернованих старшин.

Вся справа була на дуже добрій дорозі. Вся залога Журавиця стояла заприсяжена на вірність з жовто-блакитними стяжками на поготівлі в крісами і скорострілами на т. зв. “гофі”. Падав весь час дощ. Ми ожидали дальших приказів від Української Національної Ради з Перемишля. Було в пляні того дня обсадити Перемишль, який від Журавиці був ледве на 5 км. віддалений. Чиж було щось легшого, як піти з 6. сотним відділом до Перемишля – занято місто – висади у воздух і обсадити залізничний міст і інші переходи на Сяні? Вправді були там стаціоновані кадри, що складалися з поляків і мадярів – одначе вони напевно, заскочені фактами, не були би мали часу і змоги зорієнтуватись і ставити опір нашій поважній силі. Перемиська Національна Рада розпоряджала також поважною скількістю вояків українців. Лише Укарїнська Національна Рада переворот в самому Перемишлі з невідомих причин відложила – хоч курієри, які держали звязок з Журавицею, впевняли, що робимо це діло разом одного дня і одної години 30.X.1918 р. Після сумної невдачі ходили слухи, що генерал Пухальські, знаю чи на що заноситься, впевняв деяких членів Української Національної Ради, що Австрія лишається дальше, що поляки з українцями справу самовизначення вирішать способом мирним, при “зеленому столику”.

Комендантом нашої бойової зукраїнізованої частини (в Журавиці), сильного куреня, став четар Федюшка, великий патріот і ідеаліст а заразом і слухняний вояк, що показалось кепським, бо занадто давав послух тим, кого не треба було слухати. Після нашого заняття журавицької кадри, знищено телефонічні получення, обстановлено стійками ціле село, а також обсаджено залізничну станцію і провірювано всі переїжджаючи залізничні поїзди. Около полудня першого дня перевороту явився в нас курієр з Перемишля (старшина) і заявив, що Українська Національна Рада з переворотом у Перемишлі здержалася і при цьому не дав нам жадних інформацій, що до подальшого ділання. П о полудні під Журавицею зявився мадярський курінь війська, висланий ген. Пухальським з Перемишля. Між нашою залогою повстала констернація і запанувала непевність. Одначе всі остали на поготів лі “на гофі”, перемоклі до нитки цілоденним дощем. Наш “штаб” маючи такі недоладні директиви і накази з Перемишля, попав також у зневіру. Невідомо було, що почати дальше. Ніч на 30.X. перебули ми в строгому поготів лі. Мадяри, які розтаборились були на полях під Журавицею, нас не зачіпали. Вирішено було, що на другий день наш революційний комендант чет. Федюшка має враз з комендантом кадри підполковником Мерком – дуже чесним німцем, поїхати до Перемишля по інструкції до т. зв. Мілітеркмдо як і до Української Національної Ради. І поїхав чет. Федюшка з “інтернованим” Мерком добувати “язикм”. Вернули пополудні. І не самі. Привезли з собою з Перемишля якогось пана, назвисько якого трохи собі пригадую – одначе з певних причин не виявляю – досить, що той пан як відповідальна особа з Української Національної Ради, відбув з чет. Федюшкою і підполковнимо Мерком в канцелярії кадри якусь нараду. Згаданий пан після наради відїхав військовою бричкою, а чет. Федюшка дав приказ на збірку всіх старшин і вояків. Тут проголошено соромний  маніфест: Австрія остається дальше Австрією – жадного перевороту в державі нема і не буде. Те, що сталося в Журавиці, нехай піде в непамять. Всьо вертає на свої місця і виповняє свої обовязки, як до перевороту. Хай живе Австрія!

Запанувала гробова тиша. Сам Федюшка побілів, мов полотно, замнявся і прослезився, а за ним цілий зукраїнізований наш курінь опустив сумно свої голови.  Все вернуло невдоволене в найвищій ступені до своїх занять. Триюмфували з такого висліду справи поляки, а головно підполковник Гавзер, який негайно зібрав поляків і ніччю робив з ними своє діло.

Я як автор цих стрічок, кромі духовної депресії після неудачного перевороту зазнав щей чимало страху з тої причини, що, як комендант головної варти і інспекційний ґарнізонний старшина – “перший збунтувався проти Австрії”, а що найважніше, що першим моїм кроком, що сповіщав “свободу” було випущення з ґарнізонних арештів всіх арештантів, котрі в мить розбіглися, хто зна куди. А що ц. к. “маніфест” голосив, що Австрія остається дальше і що все має вертати на свої місця, я був змушений бігати по всіх касарнях і закутинах і вишукувати вязнів, щоб вертали назад туди, відки я їх освободив попереднього дня. Треба ж було їх передати наступному ґарнізонному старшині після спису в службовій книзі – яка також була пропала. Але щож, ледве одну третину вязнів упросив я, щоб повернули за крати. Решта, мудріши, зникла, як камфора.

Панорама Перемишля. Вигляд на греко-католицький архієрейський собор.

Панорама Перемишля. Вигляд на греко-католицький архієрейський собор.

Тут починається наша кінцева траґедія. Перемиські поляки, що з Журавицею дали собі таку легоньку раду, в ночі заняли своїми слабенькими відділами зложеними переважно з учеників і учениць місто – обсадили уряди і Сян і таким способом поставили нас перед доконаним фактом. А рівночасно тої само ночі старшини полякив в Журавиці ходять по касарнях – будять наших заспаних вояків і кричуть, втікайте чим скоріш до дому – вже по войні – Австрії вже нема.  І наш нерозважний чоловічок слухає, пакує свої манатки – що більше, кидає кріси – розбиває кадрові магазини – впивається вином – грабує військові склади і з тим добром втікає полями до Перемишля з думкою, що жінці та дітям привезуть гарні дарунки. А ми старшини – просимо-благаємо наше вояцтво, щоб опам’ятались, скликаємо на збірку – грозимо та просимо, що продавлюють історичну годину. Не помагає нічого, бо довіряють більше другим старшинам, які розбурхану масу ще заохочують – знаючи, що розграбоване майно, і так перейде в їхні руки, – бо в Перемишлі на мостах зорганізовані польські відділи все те відберуть. І так дійсно сталося. Все військове майно з Журавиці опинилося завдяки таки нашим – у Перемишлі, а наші тішилися, що бодай в “порожні” на дахах залізниці віртають до дому.

Цікаво булоб почути, як би хтось з живучих членів Української Національної Ради з Перемишля міг дати вияснення і оправдання за ті події. Хто тут винен – і чому так сталося, що змарнувалась у 1918 р. така вартісна бойова одиниця як Журавиця. Були описані спомини з тих жалюгідних часів перемиських, я читав їх перед 3 літами в “ЛІтописі Червоної Калини”, одначе там не було поданих фактів згідних з правдою і взагалі про ті перші хвилини боєвої Перемищини написано було дуже поверховно і неясно, згадуючи про Журавицький ґарнізон мінімально. Видно Шановний дописувач або не знав перебігу подій тих часів,або нарочно замовчував про Журавицю.

Автор: о. Я. Д., б. чотар УГА

Джерело: Електронний архів Українського визвольного руху

Share to Facebook
Share to Google Buzz
Share to Google Plus
Share to LiveJournal
Share to MyWorld
Share to Odnoklassniki
Share to Yandex

Напишіть відгук

Ваша пошт@ не публікуватиметься. Обов’язкові поля позначені *

Можна використовувати XHTML теґи та атрибути: <a href="" title=""> <abbr title=""> <acronym title=""> <b> <blockquote cite=""> <cite> <code> <del datetime=""> <em> <i> <q cite=""> <strike> <strong>

Категорії

Нове відео