Інтерв’ю з командиром ТВ УПА “Данилів” Євгеном Штендерою

Під кінець травня 1946 р. відбувся спільний напад Української повстанської армії та польського формування «Воля і незалежність» («ВіН») на комуністичні об’єкти в місті Грубешеві. Мета – заманіфестувати співпрацю українського і польського підпілля, несподівано атакувати комуністичні сили, зірвати акцію примусового переселення людей тощо. До 70-річчя акції пропонуємо розмову з її учасником Євгеном Штендерою, командиром 28 Тактичного відтинка УПА «Данилів».

Богдан Гук: Ви 1945 р. опинилися на території Республіки Польщі. Чому так сталося?

sztendera

Євген “Прірва” Штендера (1924). Фото Г. Хом’як, 2015 р.

Євген Штендера: Я та мої зверхники не мали найменшої інформації про позицію Армії крайової відносно українського питання. У нас таки була надія, що ця позиція буде нам сприяти, тому що на той час уже стали ясними політичні цілі Сталіна щодо Польщі, а також те, що Захід не буде воювати за Польщу. А от так званий «люблинський уряд» реально існував і мав підтримку СРСР. Отож командуванню АК мало б залежати на створенні антикомуністичного фронту націй, а так само співпраці з нами. Особливо активно розглядав різні варіанти співпраці провідник Львівської області «Золотар». Наказ дав мені особисто командир Воєнної округи «Буг» Іван Левкович («Вороний»).
Після багатьох років я здивувався, коли усвідомив, що керівництво, посилаючи мене до Польщі, не дало мені якоїсь інформації про історію ведених раніше українсько-польських переговорів, а вони точилися під час окупації у Львові та інших місцях. Сторони розуміли одна одну, але не уклали договору, тому що один польський делеґат заявив, що порозуміння на крові не є можливе. І все ж питання порозуміння з поляками було одним з важливих пунктів під час виникнення Української головної визвольної ради (УГВР).

Як почалися контакти між українським та польським підпіллям на території Республіки Польщі?
До нас прийшов польський священик з інформацією, що він буде заложником, який ґарантуватиме серйозний підхід польської сторони. Відбулася перша зустріч. З нашого боку до приходу краєвого провідника Ярослава Старуха («Стяга») за переговори з АК відповідав провідник Микола Винничук «Корнійчук».

На Підляшші переговори з поляками очолив «Мілько».
Це була інтеліґентна людина, за окупації вчився в гімназії у Холмі, а в наших лавах був моїм заступником. Я відрядив його на Підляшшя як свого представника на переговорах з організацією «ВіН». Контакти передав мені Старух, який мав їх від польського командира «ВіН» на Люблинщині Маріана Ґолембєвського.

Ви зустрілися тоді з членом Головного військового штабу Юрієм Лопатинським («Шейком»), який був одним з українських представників на переговорах з «ВіН»?
Ні, я лише знав про його прибуття з метою переговорів. «Стяг» мав також запросити Володимира Горбового та Левицького, брата Бориса Левицького. Якраз тоді я отримав наказ відійти на Холмщину. Під час переговорів виявилося, що Ґолембєвський опинився у важкій ситуації: з одного боку, він уже три місяці раніше дав наказ припинити боротьбу з УПА, а з другого, його зверхники цього не визнавали.

Усе-таки відбувся спільний наступ на Грубешів у травні 1946 р. Поляки охоче погодилися, щоби під час акції командиром стали Ви, представник української сторони?
Якби це вони мали ракетні снаряди, ситуація була б протилежною. А от наші т.зв. «торпеди», великі німецькі ракети, несли 50–70 кілограмів пороху й могли розбивати муровані будинки. Більшовики та поляки спали в окопах, а не в будинках казарм, тому що раніше курінний «Ягода» в Черничині та Варяжі показав, як «торпеди» здатні трощити мури. Тому в Грубешеві ми знали, що на відкритій місцевості та ще й в окопах нелегко буде не тільки почати сам наступ, але й перемогти.

Двір, у якому розмістилося НКВД: об’єкт атаки УПА. Стан на 2015 р. Фото Богдана Гука

Двір, у якому розмістилося НКВД: об’єкт атаки УПА. Стан на 2015 р. Фото Богдана Гука

Як Ви, як командир акції, задумали цей наступ?
Непомітно зайти в містечко, підійти на якнайменшу відстань до об’єктів ураження і несподівано вдарити в них. Ішлося практично не про вояків в окопах біля казарм, бо «ВіН» забезпечив нейтралітет Війська польського, а йшлося про десь 170–180 енкаведистів, які сиділи у двох будинках і почувалися настільки впевнено, що лише виставляли сторожу: мали два важкі кулемети перед будинком. Інші спали в ліжках, зброю тримали в шафах, офіцери мали власні кімнати. І тому наш удар був для них цілком несподіваний. Потім ми довідалися, що НКВД мало донос про появу УПА в Тишівецькому лісі. Їхній полк вирішив зробити облаву. Послали майже 60 вояків для цього. Вони квартирували в Адамівці, бо не було місця в казармах.

Справді пощастило підійти непомітно?
Якраз у цьому вся проблема. Необхідно було наблизитися більш-менш на 60–100 метрів, щоб постріл ракети був удалий, а заразом уламки цегли після вибуху не засипали наших стрільців. От і ми йдемо. Ідуть відділ «Чауса», «Дуди», і «Давида». Вони обступили НКВД з півдня. Мій відділ, трохи понад 60 вояків з командиром «Громовим» і торпедистом «Сушком», з півночі. «Громовий» розділив свої рої так, щоби кулемети могли прикрити вогнем вікна й вихід з будинку. Ніч. Провідником був місцевий поляк. По дорозі на вході в містечко ми полонили 5 міліціонерів і пішли далі. Нарешті провідник каже: «Це НКВД». Сиґналом до наступу мав стати вибух «торпеди». У парку посередині містечка «Сушко» ставить першу торпеду. Тепер усе в руках «Сушка»! У цю ж мить він каже до мене: «Готов». Я дав наказ вистрілити. «Торпеда» пробила стіну будинку і впала всередину. Вибух! Усе було затемнене, вгору полетіла цегла та все інше, з вікон піднісся дим, велика пилюка і задуха, крик і паніка солдатів. Деякі хотіли втікати через вікна, але інші були оглушені або мертві. Будинок став непридатним до оборони.

Ви наступали на вояків у будинку?

Ні, вибух був дуже ефективний, отож ми докінчили завдання масованим кулеметним вогнем та почали відступ. Водночас «Сушко» зміг прицільно вистрілити вдруге, попадаючи в конюшню. Наші відділи від півдня також випустили ракету у свою ціль. Про погоню НКВД не могло й думати, бо «торпеди» зробили своє. По дорозі «Громовий» ще ліквідував совєтського майора або людину в такому мундирі, на мості залишився його труп. Польський командир «Млот» успішно здобув будинок УБ. Це і був основний результат, тому що звільнено в’язнів та знищено документи допитів.

А міг отак попастися навіть пізніший генерал і президент Польщі Войцех Ярузельський, тодішній поручник ВП…
Ярузельський був тоді в Грубешеві, а військо, частиною якого він командував, не втручалося, коли ми наступали на НКВД та УБ. Ми дізналися, що більшовицький офіцер вбіг у казарми та вимагав від поляків допомоги. А тимчасом командир-поляк не поспішав. У казармах спокійно сидів тоді і поручник Ярузельський, учасник змови ВП з УПА і «ВіН». Ясно, що потім ніколи не згадував про свій «нейтралітет» у Грубешеві 28 травня 1946 р.

Ми відступали далі. З-під Теребинського лісу «Громовий» розбив більшовицьку танкетку і прикривав відступ. Я приєднався до нього зі своїм відділом та почав обговорювати дальшу дорогу. Сонце було вже над нами, і все було б гаразд, якби не ворожий снайпер: попав у мене згідно зі снайперською засадою бити в людей з планшетами або офіцерськими еполетами. А я, на жаль, мав командирський планшет…

Чи Ви не зробили помилку, що як командир усієї акції подалися в найбільш небезпечне місце в самому містечку?..
Я не вважав себе важливим командиром, але справді міг розділити долю курінного «Коника», який впав зі своїми вояками в Бірчі, якраз у центрі цього містечка, яке здобував його Перемиський курінь УПА в січні 1946 р.

Як прореаґував командир УПА в Закерзонському краю Мирослав Онишкевич «Орест»?
Він від початку знав про задум спільного наступу на Грубешів і дав на нього дозвіл. Правда, він побоювався, що можемо зазнати поразку, адже це був наступ на ворога на укріплених позиціях, проте переважило значення українсько-польської співпраці.

Що сказав політичний провідник Закерзонського краю Ярослав Старух («Стяг»)?
Він погодив ідею і план наступу з «Орестом». На мою думку, Старух міг бути задоволений. Це ж був найбільший акт співпраці УПА та польського підпілля. Це була також остання бойова акція, здійснена у масштабі куреня. Раніше, на Різдво 1946 р., подібний наступ на Бірчу здійснив Перемиський курінь, але вона була невдала.

Варто згадати ще одну цікаву постать: шефа холмської СБ Леоніда Лапінського («Зенона»). Він був ворожим аґентом НКВД і знав про заплановану акцію.
Якщо «Зенон» був тоді аґентом, то повинен повідомити совєтів. Я й донині думаю, чому він цього не зробив…

У споминах, записаних Катрущенком, Ви сказали, що Ґолембєвський до кінця залишився вірним договорові з УПА. Що Ви мали на думці?
Мені йшлося про те, що польський командир не лише на полі бою, але й на допитах не приховував і не заперечував сенсу ідеї співпраці «ВіН» з УПА.

Розмовляв Богдан Гук

Джерело: Наше Слово №24 від 12 червня 2016 року

Share to Facebook
Share to Google Buzz
Share to Google Plus
Share to LiveJournal
Share to MyWorld
Share to Odnoklassniki
Share to Yandex

Напишіть відгук

Ваша пошт@ не публікуватиметься. Обов’язкові поля позначені *

Можна використовувати XHTML теґи та атрибути: <a href="" title=""> <abbr title=""> <acronym title=""> <b> <blockquote cite=""> <cite> <code> <del datetime=""> <em> <i> <q cite=""> <strike> <strong>

Категорії

Нове відео