Активність українців в Польщі

Революція гідності розбудила життя українців у Польщі та Німеччині, на що вказує цьогорічне дослідження польського Інституту громадських справ та німецького Інституту європейської політики.

Експерти провели більше як 80 опитувань серед українських міґрантів і нацменшини. Варто відзначити, що цей останній статус існує лише в Польщі. Німецьке праводавство не виділяє такої категорії, як нацменшина.

Активність українців у Польщі виразно поділяється на вікові категорії, при чому молодших лідерів мають міґранти. Активні представники нац-меншини – це люди віком більш-менш 50-ти років. Центром активності довший час залишається Варшава, на що вплинула зростаюча в останні роки хвиля міґрації. У випадку нацменшини, мотивацією щодо актвиності є сильна національна ідентичність, пам’ять про рідні землі, депортацію, а також релігія, потреба збереження традиції, культури і мови. Для міґрантів один з найголовніших поштовхів становить потреба віднайти себе на новому місці і в новому середовищі. Як часто відзначено в дослідженні, Євромайдан зблизив дві українські спільноти в Польщі та підніс престиж українства. Важливим знаряддям були мас-медіа, у тому числі мережа Фейсбук. Чимало українців побачили в ньому знаряддя праці та консолідації власної спільноти. Це помічається і в характеристиці української громади в Німеччині. Експерти підкреслюють, що ці віртуальні зв’язки посилили активність і співпрацю в реальному житті, але різниці в потребах залишаються. Міґранти зацікавлені більше справами стабілізації свого перебування в державі, роботою чи леґалізацією перебування, а нацменшина зосереджується на справах культури, збереження ідентичності та мови. Попри різниці, позитивним прикладом у встановленні відносин вказується на співпрацю Об’єднання українців у Польщі (ОУП) та міґрантського фонду «Наш вибір». Важливою складовою процесу є також українські дипломатичні установи, у тому числі посольство України у Варшаві. Водночас меншинна сторона наголошує на потребі більшої активності з цього боку, але при розумінні обставин не конче у фінансовому плані. Йдеться про підтримку українського державного чинника, зокрема у відносинах з різними рівнями польської влади. Що стоїть серед викликів? Меншина має сформалізовані і сильні структури, в основному, у вигляді ОУП. Але її найбільшою майбутньою проблемою буде брак фондів на системну діяльність і слабка активність молодого покоління. Дехто в цьому контексті з меншинних респондентів вказував на потребу переходу до моделі, наявної, наприклад, у Канаді. Там спочатку є сприяння розвитку бізнесової активності у громаді, від якої потім саме до громади пливе підтримка. У свою чергу, міґранти в майбутньому повинні консолідувати і формалізувати свої структури. Завдяки цьому більш ефективно зможуть вести діалог, зокрема, з польською владою та суспільством.

У випадку Німеччини варто відзначити, що спочатку активність українців була пов’язана з реґіоном прибуття. Активнішими були представники західної України, ніж її центру та сходу. Але під час революції гідності розподіл почав заникати. Євромайдан також спричинив зростання української ідентифікації серед молодого покоління. Один з респондентів відзначав, що після анексії Криму не міг слухати російську мову, яку любив і вважав своєю рідною. Відкинення було спричинене асоціюванням мови з аґресією та брехнею. Цікаво, що в Німеччині дуже активною групою, патріотично і продемократично настроєною щодо України, є її міґранти єврейського походження. Там активність місцевих українців помічається практично у всіх вікових категоріях, при чому є тут «свої спеціалізації». Наприклад, старше покоління інтенсивно включається в гуманітарні акції, а молодше розкручує культурну та інформаційну діяльність. Тут появилась також і потреба боротьби з наслідками аґресивної російської пропаґанди, яка виливалась за посередництвом німецьких мас-медіа. «Росія дійсно інвестує багато грошей, зусиль та енергії для будування свого візерунку за кордоном. Україна цього не робить, тому ніхто тут не знає України і нас, українців», – говорив один з респондентів. На думку українців, у Німеччині головний виклик – це боротьба з недостатньою присутністю української тематики в публічному просторі. Громада також не має достатньої кількості своїх представників на рівні політичних структур. Все це спричиняє «невидимість» спільноти. На практиці це також означає брак лобістів. Респонденти в Німеччині відзначали, що через те їх проекти дуже часто не знаходять підтримки у вигляді фінансових ґрантів.

У своїх рекомендаціях дослідники відзначають, що з огляду на сприяння українців процесові демократизації самої України, в обох державах варто підтримувати ці спільноти. Підтримка української діаспори дає водночас вихід в Україну, її пізнання і шукання партнерів. Але підтримка повинна бути системною, а не базуватися на фінансуванні короткотривалих проектів. Якісне партнерство з боку державних структур усуває також можливість появи радикальних рухів серед діаспорних спільнот. У свою чергу, в рекомендаціях для української влади одне з головних місць займає справа покращення іміджу держави назовні. У цьому контексті згадується, зокрема, посольство України у Варшаві, яке повинно активніше включитися до консолідації українських ініціатив у Польщі. Цей виклик стосується й громадського сектору. Його перебування у роздрібненому і неформальному кшталті спричиняє нереґулярність активності та обмежує можливість сягати по зовнішні кошти. Об’єднання різних суб’єктів дозволяє також більш ефективно представляти свої інтереси.

Автор Григорій Сподарик

Джерело: Наше Слово №24 від 12 червня 2016 року

Share to Facebook
Share to Google Buzz
Share to Google Plus
Share to LiveJournal
Share to MyWorld
Share to Odnoklassniki
Share to Yandex

Напишіть відгук

Ваша пошт@ не публікуватиметься. Обов’язкові поля позначені *

Можна використовувати XHTML теґи та атрибути: <a href="" title=""> <abbr title=""> <acronym title=""> <b> <blockquote cite=""> <cite> <code> <del datetime=""> <em> <i> <q cite=""> <strike> <strong>

Категорії

Нове відео