Останні коментарі

Про винищення та асиміляцію українців Кубані

Кубанців, яких не винищили, записали росіянами.

Про забуту Україною українську землю; про те, куди поділися 3 млн. кубанських українців; про окрему кубанську національну ідентичність та про кубанську балачку – в розмові з донецьким істориком, багаторічним дослідником Кубані, автором терміну «Малиновий клин» Дмитром Білим.

Валерій Майданюк: Дмитре, які сьогодні настрої серед кубанців? Чи пам’ятають вони свою Батьківщину і як ставляться до України?
Дмитро Білий: Треба взяти до уваги, що Голодомор 33-го року і подальша деукраїнізація були надзвичайно сильними на Кубані. По моєму підрахунку, близько 50% українського населення Кубані загинуло, або було репресоване у 1930-ті роки. Ліквідовано козацтво, козацькі традиції, кубанську інтеліґенцію, насаджувалась імперська міфологія. Недаремно найбільш показовий фільм «Кубанские казаки» (1946 р.) показує Кубань, як упокорений російський реґіон. З Кубані робили своєрідний анклав російського православ’я.

Формувалася пародія на козаків – простих, невибагливих служителів «веры, царя и отечества». Насправді же, на низовому рівні, Кубань по станицях, по хуторах та й по містах усвідомлює свою ідентичність, але не виявляє її за відомих обставин.

Сьогодні там домінує реґіональна ідентичність: ми, кубанці, не українці і не росіяни, у нас свій реґіон зі своїми особливостями. Отак створюється новітній кубанський міф. Є невеликий прошарок інтеліґенції, яка намагається підтримувати культурні зв’язки з Україною, але вони – у меншості. Не забуваймо, що Росія – це поліцейська держава, такі справи жорстко переслідуються. Як мені на Кубані один старий дід говорив: «москалі, – каже, – Сибір віддадуть аж до Уралу, та Кубань вони не віддадуть».

Ви писали у своїх дослідженнях, що на Кубані мешкало близько 3-х мільйонів українців (за переписом 1926 року).
Українські станиці під час Голодомору були занесені на чорні дошки. Наприклад, Ново-дерев’янківська станиця мала 18 тисяч населення, а після Голодомору залишилося 6 тисяч. Депортації і репресії спричинили, що кубанців, яких не винищили, усіх записали росіянами, і фактично з українською ідентичністю отак покінчено.

У 1990-ті роки я багато їздив по Кубані, виступав у радіо в Краснодарі, вів цикл передач, брав участь у кубанському осередку українців. Вони навіть готували подання, щоб українців Кубані визнати репресованим народом, визнати геноцид 1932–33 років. На жаль, з одного боку, зіграла роль пасивність України, адже допомога таким осередкам ішла виключно на рівні громадських організацій, а не на державному рівні. Якщо, наприклад, Москва вкладає мільярди доларів у підтримку російських осередків по всьому світі, то Україна нічого не робила. Українців у Російській Федерації – мінімум 8 млн., а нічого не робилося для їх підтримки. Та що казати – для підтримки українських осередків на Донбасі і в Криму нічого не робилося. Навіть за Ющенка закрили єдину українську газету «Кримська світлиця», і як до нього не апелювали, він нічого не зробив, щоб її відновити.

А в кінці 1990-х на Кубані почалися репресії, пов’язані з війною в Чечні, для «стабілізації реґіону». Починається фактична ліквідація відроджених українських осередків, переслідування кубанських вчених, які виступали за Україну, тобто цей процес знову пішов у підпілля.

Сьогодні серед кубанців існує процес творення окремої кубанської ідентичності, говориться, що це окрема нація – козаки. Наскільки такі настрої вкорінені? Кому це вигідно – реґіональній еліті чи кому?
Я думаю, що в недалекому майбутньому ми побачимо розпад Росії, і реґіональній еліті для того, щоб уберегти свою владу, потрібна якась ідеологема для леґітимізації автономії або навіть незалежності Кубані. У рамках цього є популяризована кубанська балачка, з наголосом, що це і не російська мова, і не українська. Виходить аналог такого собі язичія, котре колись творилося серед москвофілів у Галичині. Вигадують якісь міфологеми, нібито кубанські козаки походять від булгар (кочові племена, які населяли в ІІ пол. V ст. степи Причорномор’я і Приазов’я до Каспія і розселилися звідти в Подунав’я, Середнє Поволжя та інші реґіони – ред.), від кочових народів, і до українців не мають ніякого відношення. Ці примітивні міфологеми поширюють, вписують у хрестоматії про історію Кубані. Деякі російські історики називають кубанських козаків субетносом російського народу.

Кубанська балачка відрізняється від української мови?
Я виховався в україномовному середовищі кубанської станиці. Там можна було розрізнити полтавський, слобожанський, чернігівський діалекти, тому що серед кубанців є запорожці, яких переселилося сюди 17–18 тисяч, та основний масив – це переселенці з Чернігівщини і Слобожанщини. Проте умови життя, історія сформували певний кубанський менталітет. Справжні кубанці дуже відкриті і щирі, однак за умови, якщо приймуть тебе за свого. Без цього будуть замкнуті, ніхто з тобою не буде розмовляти.

Який відсоток українських слів у кубанській балачці?
Відсотків чи не 80. Але кожна мова адаптується до нових умов, то й запозичено чимало черкеських термінів, наприклад, «шашка» як зброя, «гарба» – фіра, «малахай» – довбня, якою худобу поганяють. Багато татарських слів, калмицьких.

Якою мовою на Кубані ведеться навчання у школах, видаються книжки, діють культурні установи?
Російською. У школах є предмет «кубанська балачка», та це якийсь спотворений суржик. На Кубані був російськомовний часопис «Рідна Кубань», який мав 300 чи 350 передплатників, а потім вони почали друкувати Василя Мову – україномовного кубанського письменника. Коли почали друкувати українською, у 10 разів збільшилася кількість передплатників, тобто до 3,5 тисячі.

Які Ви бачите перспективи кубанської національної політичної ідентичності у ХХІ столітті: інтеґрація в Україну, повна русифікація чи, можливо, створення якоїсь власної національної і державної ідентичності?
Я боюся, що як ми передбачаємо розпад Росії, то, скоріш за все, це буде зона бойових дій. Війна на Кавказі буде колосальна, кривавий хаос, Кавказ колись вибухне – «не тепер, так у четвер», як говорить приказка. Північнокавказьким федеральним округом фактично керує Кадиров, а він має колосальні амбіції стати королем північного Кавказу. Кубань – занадто багатий реґіон, щоб комусь просто його віддавати: колосальні ресурси, найкращі у світі чорноземи степової Кубані, вихід до Чорного моря, порт Новоросійськ. Гірська частина Кубані – це мінеральні ресурси. Кубань – це брама Кавказу.
Для України найкращим варіантом була б союзна держава з Кубанню. Прецедент був у 1920-ті роки, коли аналізувалися можливості створення козацьких держав. Кубанці розглядали Україну як центральну державу, навколо якої гуртувалися б союзні країни для противаги російському імперіалізмові.

Розмовляв Валерій Майданюк

Джерело: Наше Слово №21 від 22 травня 2016 року

Share to Facebook
Share to Google Buzz
Share to Google Plus
Share to LiveJournal
Share to MyWorld
Share to Odnoklassniki
Share to Yandex

Напишіть відгук

Ваша пошт@ не публікуватиметься. Обов’язкові поля позначені *

Можна використовувати XHTML теґи та атрибути: <a href="" title=""> <abbr title=""> <acronym title=""> <b> <blockquote cite=""> <cite> <code> <del datetime=""> <em> <i> <q cite=""> <strike> <strong>

Категорії

Нове відео