Останні коментарі

Весільна обрядовість на Лемківщині. Ч.1 (продовження)

На Лемківщині весілля справлялись у будь-яку пору року, але як і всюди в Україні, – найчастіше восени після закінчення основних польових робіт та на масниці (масляну – період між Богоявленням до Великого посту). Планувалось весілля таким чином, щоб головні його події не потрапляли на дні тижневого посту (середу і п’ятницю). Тому найчастіше весілля починалось у п’ятницю після заходу сонця, коли піст уважався закінченим і завершувалось до сходу сонця у середу, коли піст ще не починався. Але цього правила не завжди дотримувались. Весілля могло починатись і закінчуватись і в інші дні. Усі найважливіші події починались і здійснювались у масні (щасливі) дні тижня – вівторок, четвер, суботу.

Традиційне лемківське весілля має форму драми, яка складається з двох дій з прологом і епілогом. Кожна дія розпадається на окремі сцени, які можуть мати місцеві відміни. Весілля може починатись у різні дні тижня, тривати різну кількість днів. Є відмінності в обрядових церемоніях, типах співів, тематиці пісень тощо. Події цього багатоденного музично-драматичного дійства розподілені за днями тижня, фазами дня (ранок, обід, вечір), місцем їх проведення (хата у батьків молодого і молодої, подвір’я, вулиця, церква) і відбуваються відповідно до прийнятого у даній місцевості порядку їх проведення. Весілля супроводжується піснями, танцями, грою інструментального ансамблю, діалогами, монологами, його учасники використовують складну атрибутику, що включає одяг, прикраси, предмети утилітарної та символічної чинності, наїдки та напої. Весілля – одне з найбільш масових народних дійств, у ньому беруть участь десятки людей різного віку, які мають різні функції. Це головні герої – молодий і молода, їхні родичі, весільні дружини окремо молодого і молодої, гості та сторонні спостерігачі. Основні етапи весільної драми в загальних рисах можна подати у вигляді такого сценарію:

Пролог:

1. Сватання

2. Заручини

Дія І. Перед переїздом молодої до дому молодого

Сцена 1. Дружбівський вечір або відігравання на добраніч.

Парубоцький танець молодого.

Сцена 2. Виготовлення вінків. Дівоцький танець молодої.

Сцена З. У молодої перед приходом молодого.

Сцена 4. У молодого перед відправленням до молодої.

Сцена 5. Похід і здобуття дому молодої весільним поїздом молодого.

Сцена 6. Похід до шлюбу.

Сцена 7. У молодої після шлюбу.

Сцена 8. Переїзд молодої до дому молодого.

Дія ІІ. Після переїзду молодої до дому молодого

Сцена 1. Зустріч молодої родом молодого.

Сцена 2. Покладини.

Сцена З. Почепини.

Сцена 4. Похід на річку умивати молоду.

Сцена 5. Обдаровування молодого членів роду молодого.

Сцена 6. Обрядовий танець з молодою.

Сцена 7. Прихід приданців.

Сцена 8. Закінчення весілля.

Епілог

1. Сващини.

2. Поправини (одвідини).

Весілля як своєрідна музична драма передбачає наявність відповідних дійових осіб та виконавців. Їх можна поділити на дві групи. До першої належать молодий і молода (князь і княгиня), їхні батьки та усі близькі й далекі родичі молодих. Їхня загальна збірна назва – рід. Усі члени роду молодого звуться сватами, молодої приданими або приданцями, приданянами чи приданками. Між ними упродовж усього весілля є певне напруження, що виявляється у змаганні хорів з боку молодого і молодої, словесних дуелях та ін. Розрядка настає в кінці весілля примиренням і спільним гулянням обох родів.

Учасники та ролі

До другої групи належать основні виконавці весільної драми, які для цього спеціально запрошуються – весільна дружина (або весільна старшина). Вони репрезентують молоду пару протягом усього весілля й мають бути добре обізнаними з весільним обрядом.

У складі весільної дружини молодого – весільний (або передній) староста, маршалок, свашки та їх чоловіки, що звуться старостами або підстаростами, іноді сващаками, дружби (у деяких місцях їх звали боярами), доматар або видавця, короварник або копіяш, сватки, гудаки (музиканти). Свою весільну дружину молодий добирав, переважно, з близької рідні. Весільним старостою або маршалком, як правило, був балакучий і дотепний вуйко чи стрийко молодого, свашками – заміжні сестри, що добре співають, старшим дружбою – брат молодого. Але цього правила не завжди дотримувались, бо в кожному селі були професійні виконавці ролей весільного старости (маршалка) і, особливо, свашок, яких на ці ролі запрошували постійно. Виняток становив один із старостів, який розподіляв і балець у домі молодого, що конче мусив бути родичем молодого.

Від молодої виступають доматар або видавця, дружки, свашки, сватки. Свашками молодої були переважно заміжні жінки, її родичі. До весільної дружини молодої входили і дівчата – рідні і двоюрідні сестри молодої (не дружки). Свашки і дівчата молодої звалися домашніми.

Свашок молодого і свашок молодої, яких називали також ладкальницями, може бути від двох до семи. Але тільки чоловіки перших двох свашок молодого (старшої та молодшої або першої та другої), які називались старостами або підстаростами (подекуди й сващаками), мали на весіллі відповідні відзнаки. Чоловіки решта свашок молодого були звичайними гістьми, як і чоловіки свашок молодої.

Дружбів і дружок могло бути від двох до семи пар. Перші два дружби і перші дві дружки звались старшим і молодшим дружбою і старшою і молодою дружкою. На багатому весіллі дружбів і дружок було найчастіше 5-7 пар, на бідному – не менше двох.

Дружбів очолював старший дружба – найближчий товариш або брат молодого, дружок – старша дружка – найближча товаришка або сестра молодої. Протягом усього весілля дружби знаходяться біля молодого, а дружки біля молодої.

Головними героями весільної драми є, безперечно, молоді, хоча їх роль на весіллі доволі пасивна. Вони не співають, не жартують, незначна і словесна їх роль у дії. Молода більш активна. До переїзду в дім молодого вона повинна сумувати за батьківським домом, дівоцтвом. У домі ж молодого, навпаки – радіти, виявляючи повагу до молодого та його батьків.

Усім ходом весільної драми керує весільний староста або маршалок (весільний староста). Це поважна, статечна, авторитетна, старша віком, але водночас енергійна і дотепна людина. Весільний староста або маршалок повинен уміти урочисто і зворушливо промовляти до молодтх і весільних гостей, при потребі знайти вихід із будь-якого становища. Він організовує походи до молодого, молодої, до шлюбу й зі шлюбу, танці, розваги та ін. Символом його влади є маршалка – спеціальна товста палиця висотою до 1,5 м, прикрашена букетом квітів, барвінком, різнокольоровими стрічками, перев’язана білим рушником або білою хусткою. Перед виголошенням промов весільний староста або маршалок стукав нею тричі до траґаря (сволока) стелі, вимагаючи тиші та уваги. Часто він штовхав, підпихав, штрикав нею, виправдовуючись тим, що маршавка очы не мат (очей не має).

Коли головним на весіллі був маршалок – весільний (передній) староста, родич молодого, був його першим помічником. Основна його роль на весілля – розподіл весільного обрядового хліба – бальця у домі мололого. Коли ж весіллям керував весільний (передній) староста – його помічником був маршалок, а роль старости, який розподіляв балець виконував староста або підстароста, чоловік першої або другої свашки, родич молодого. Хто був головним на весіллі, той і мав у руках символ влади – палицю-маршалку.

Важливу роль на весіллі відіграють свашки молодого (ладкальниці). Ними могли бути тільки заміжні жінки середнього віку, що мають дітей і живуть у згоді зі своїми чоловіками. Вони повинні добре знати весільні традиції, звичаї та обряци і пильно стежити за їх неухильним і точним дотриманням, мати добрі голоси, знати весільні пісні, відзначатись дотепністю, почуттям гумору.

 Основне завдання свашок – виконання весільних обрядів разом з весільною дружиною, спів весільних пісень. Свашки молодого і дружки молодої відіграють вирішальну роль на весіллі. Свашки молодої і дівчата, що виступають від молодої виконують другорядну роль і виступають лише в епізодах. До Першої світової війни роль свашок молодої була більш важливою. Вони постійно змагались у співі зі свашками молодого, часом об’єднуючись для цього з дружками і дівчатами сестрами молодої (не дружками). Та у зв’язку зі скороченням весілля роль свашок молодої занепала і звелася до окремих відспівувань свашкам молодого у найбільш відповідальних моментах весілля.

Помічниками маршалка і весільного старости були старости (підстарости, сващаки) – чоловіки свашок. Молодому важливіше було підібрати собі добрих свашок, а їхні чоловіки автоматично ставали старостами (свашаками), не маючи строго встановлених функцій, за винятком старости, який розподіляв балець.

Дружби (або бояри)- парубки з боку молодого, його найближчі помічники. Вони беруть найактивнішу участь у всіх весільних обрядах, завжди знаходяться біля молодого, виконуючи його волю і розпорядження весільного старости (маршалка). Їх обов’язком було підтримувати загальний бадьорий і веселий настрій, допомагати обслуговувати гостей. Першими вони були у танцях і розвагах. Дружба – душа весілля, – вважали лемки. Бути на весіллі дружбою – велика честь для парубка. І якщо він жодного разу не був дружбою, то ставав об’єктом кепкувань з боку товаришів.

Помічницями молодої були її подруги – дружки. Їх функції були такими ж як і дружбів – брати участь у всіх весільних обрЯДах, підтримувати загальний бадьорий настрій, співати, танцювати, веселити гостей.

Доматарі (або видавці) – домашні старости, представники батьків молодого і батьків молодої, розпорядники в їхніх домах на час весілля з числа близьких родичів молодого й молодої.

Сватки (зменшене від свати) – одружені чоловіки, родичі молодого і родичі молодої. Вони приносили й відносили лавки, на які сідали батьки й родичі молодих під час благословення молодих, разом з дружбами вантажили придане молодої, виконували й інші доручення весільного старости (маршалка).

Весільне деревце ніс брат молодого або один із дружбів.

Упродовж усього весілля грали сільські музиканти (гудакы, музыка) у складі двох скрипок, що на Лемківщині звались гуслями, басолі і бубна. У міжвоєнний період до них приєднувались кларнет і труба.

Одяг / стрій

За традицією учасники весілля одягались у святковий народний одяг. У різних місцях Лемківщини народний одяг, особливо жіночий, міг відрізнятися окремими деталями. Наведений тут опис одягу характерний для учасників весілля у Г орлицькому повіті.

Молода мала білу плісировану спідницю-збиранку з фабричного полотна, вишиту внизу рослинним орнаментом або обшиту трьома вузенькими (1 см) кольоровими стрічками. Спереду молода одягала запаску – білий плісований фартушок з кращого, ніж спідниця, матеріалу. Вишивка на ньому більш розкішна, ошатна, поверх вишивки – кольорові стрічки. Біла сорочка з кращого домашнього або фабричного полотна, вишита на раменах, манжетах і комірі біля шиї. Поверх сорочки молода одягала рожеву або синю корсетку (корсет, лейбик або лайбик) без рукавів, мережану або гаптовану у різні узори, – переважно рослинні. Узимку поверх корсетки молода одягала кожушок або гуньку (давніше менту – лисячу шубку). На ноги молода взувала високі боксові або юхтові чоботи з підківкою на високому підборі, або високі (угорські) черевики. На голові у молодої на розплетених косах і розчесаному волоссі був барвінковий вінок з білими, що звисають нижче пояса, стрічками. Вінок є головним атрибутом молодої і має символічне значення (ознака цнотливості). Його молода носить протягом усього весілля аж до почепин. Шию молода прикрашала коралями та крайками з кольорових пацюрок (бісеру).

Одяг молодого був простішим. Він одягав білі сподні (штани) – ногавки з домотканого полотна, а взимку – сподні з білого сукна – холошні, білу лляну сорочку, підперезувався широким (до 15 см) шкіряним поясом югасом. У шви штанів були вшиті сині або червоні рубці-вставки. Поверх сорочки молодий одягав камізельку, взимку поверх неї – гуньку з білого або чорного сукна, на ноги взував черевики. На грудях з правого боку молода пришивала молодому букет з білою стрічкою. Мати молодого перев’язувала його білим поясом. У руках молодий тримав топірець з різьбленою ручкою, перев’язаний прикрашеним в’язанкою барвінку білим рушником. Цей рушник молода подарувала йому на заручинах. Чорний повстяний капелюх молода прикрашала маленьким барвінковим віночком з кольоровими стрічками, що спадають до плечей, кольоровим пером і китицею квітів. Топірець і капелюх – головні атрибути молодого. Протягом майже всього весілля, аж до обряду почепин, молодий не знімав з голови капелюха. Тільки під час батьківських благословень, молитви перед споживанням їжі, у церкві під час вінчання він міг бути без нього.

Батьки і родичі молодих та весільні гості були у святковому народному одязі, їх відзнаками були маленькі букетики, прикрашені барвінком.

Одяг весільного старости (маршалка) – білі штани, біла сорочка, синій лейбик. Поверх лейбика або сердака він одягав чугу (або чуганю) – довгий плащ із сукна брунатного кольору з дуже довгим коміром, що звисає на плечі нижче пояса. Цей комір прикрашений довгими білими китицями. У зшитих знизу рукавах чуги весільний староста (маршалок) ховав пляшку горілки для службових потреб (частування, викупу та ін.). Із правого боку грудей молода пришиває весільному старості (маршалкові) білу, у дрібні квіточки, хустку за один ріг так, що вона звисає ромбом.

На весілля свашка одягала святковий одяг заміжньої жінки – темну спідницю-збиранку, темну запаску, білу сорочку з вишивкою-мережкою, корсет без вишивки і прикрас, узимку – гуньку. Основною її відзнакою був головний убір. Свашка пов’язувала голову білою хусткою з китицями, поверх неї другу велику кольорову квітчасту, яку навхрест попід руки зав’язувала за спиною. Перші дві свашки, окрім того, прикрашали свої головні убори кольоровими стрічками (червоною – старша, рожевою – молодша), що звисали спереду до пояса.

Старости (підстарости) – чоловіки перших двох свашок були одягнуті так як і маршалок і весільний староста. І лише дещо менших розмірів хустки відрізняли їх від них.

Дружби одягались так як і молодий, але в хаті сиділи без капелюхів. Дружки пришивали їм до капелюхів пера і кольорові стрічки, що звисали вниз на плечі. До лейбиків на грудях з лівого боку дружки пришивали своїм дружбам букетики з кольоровими стрічками, але менших розмірів ніж у молодого. У руках дружби тримали топірці з різьбленими ручками, прикрашені барвінком та кольоровими стрічками, за поясом – пістолети (бутафорські), з яких стріляли холостими патронами.

Одяг дружок був подібним до одягу молодої, але трохи темніший. На головах вони мали дещо менші, ніж у молодої, вінки з кольоровими стрічками. Кожна дружка мала право обирати собі пару з-поміж дружбів, пришиваючи йому до капелюха перо та до лейбика букет.

Автор Ярослав Бодак

Джерело: Лемківське весілля у записках XIX – початку XX століття / Зібрали і підгот. О.Маслей і В.Пилипович. – Горлиці: Об’єднання лемків, 2007. – с.12-17

Share to Facebook
Share to Google Buzz
Share to Google Plus
Share to LiveJournal
Share to MyWorld
Share to Odnoklassniki
Share to Yandex

Напишіть відгук

Ваша пошт@ не публікуватиметься. Обов’язкові поля позначені *

Можна використовувати XHTML теґи та атрибути: <a href="" title=""> <abbr title=""> <acronym title=""> <b> <blockquote cite=""> <cite> <code> <del datetime=""> <em> <i> <q cite=""> <strike> <strong>

Категорії

Нове відео