Анджей Стасюк про любов до Лемківщини

Фрагменти інтерв’ю з польським письменником Анджеєм Стасюком, у якому він розповідає про свою любов до Лемківщини.

Анджей Стасюк — польський письменник і драматург

Анджей Стасюк — польський письменник і драматург

У дитинстві він був хуліганом і не закінчив школи. Через гострі висловлювання його бояться журналісти. Попри це, Анджей Стасюк — один із найпопулярніших польських письменників. Саме завдяки його видавництву “Чарне” Польща, а заодно і Європа, дізналася про Андруховича, Прохаська, Карпу та інших сучасних українських письменників. Минулоріч Стасюку “повернули літературний борг”: на книжкових полицях з’явився український переклад (його зробив Тарас Прохасько) “Галицьких оповідань”. Ці розповіді – фотографії з життя Південно-Західної Галичини, тобто української Лемківщини, де вже майже 30 років мешкає Анджей Стасюк. У вересні до Форуму видавців вийде  переклад нової книги Анджея “Схід” — про найнеймовірнішу подорож у житті Стасюка.

— Чим вас так захопила Лемківщина, що вирішили туди переїхати і присвятити їй “Галицькі оповідання”? Воловець — село на прикордонні. У 90-ті роки наважитися переїхати туди, мабуть, було непросто…

—  У Воловці мешкав мій друг, який виїхав до Америки. Вдома залишилися якісь звірі (вів­ці, кози), тож він попросив мене приглянути за хатою протягом року… Рік його відсутності розтягнувся удесятеро. А я, 25-річний хлопець, оселився на Лемківщині, абсолютно не розуміючи, куди потрапив. Все-таки я був хлопцем з міста. А тут приїхав, дивлюся: мати рідна! Навколо церкви, люди говорять іншою мовою (точніше, вони розмовляють лемківською, ті, хто повернувся після операції “Вісла”, — білінгвальні).

Українське видання "Галицьких оповідань" Анджея Стасюка у перекладі Тараса Прохаська, яка вийшла друком у Видавництві Старого Лева у 2014 році

Українське видання “Галицьких оповідань” Анджея Стасюка у перекладі Тараса Прохаська, яка вийшла друком у Видавництві Старого Лева у 2014 році

Зрозумів, що потрапив у інший світ. А ще через п’ять років усвідомив, що це моє місце, що я тут житиму і, маю надію, помру.  Ми з Монікою (дружина Анджея, яка є директором видавництва “Чарне”. – О. Г.) вже вибрали собі місце на цвинтарі, біля православної церкви. Так, не дивуйтеся… Мешкаю у православному селі, ходжу на православні похорони (Боже, вони тривають по чотири години!). Село вимирає, по суті, вимирають тих вісім родин, які повернулися після операції “Вісла”. При тому, що колись у Воловці було 128 хат.

— Як вам вдалося заснувати у Воловці видавництво?

— Перші 4-5 книжок ми з Монікою видали у халупі без електрики і телефонів… У нас була лише покинута хата, що вціліла після операції “Вісла”. Одного дня, керуючись якимось божевільним поривом, ми подумали, що я — письменник, а Моніка могла би бути видавцем. Мабуть, за вином якийсь наш знайомий з міста сказав моїй дружині: “А чому ти не видаєш Анджея?”. І Моніка — кандидат антропологічних й етнографічних наук — стала видавцем. На сьогодні “Чарне” — одне з найважливіших, найбільших видавництв Польщі.

— Я можу зрозуміти, що ви знайшли у Лемківщині, але як вам вдалося заманити туди пані Моніку?

— Дружина у Воловці мала поряд літній будиночок, куди приїжджала з Варшави відпочивати. Згодом ми познайомилися – і тут бац! — велике кохання.

— Тобто вже після того, як ви переїхали?

-Так, через 3 чи 4 роки після того, як я виїхав. Моніка залишила місто, кар’єру етнографа (вона дуже хороший етнограф, написала важливі етнографічні праці) і стала видавцем. Любов і божевілля — основа всього, насправді.

— Видавництво “Чарне” — рекордсмен з перекладу українських сучасних письменників. Хто найпопулярніший?

— Я не знаю, чому, але усі хочуть Андруховича. Юрко першу свою книгу польською видав у іншому видавництві, а потім прийшов до нас. За ним пішли інші: Тарас Прохасько, Сергій Жадан і решта. Зараз найбільше видаємо українських письменників. Чому? Бо вони класні! До того ж ментально близькі полякам.

А щодо нашого знайомства з Юрком, то воно було дуже специфічним. Якось у Кракові, дивлюся, йде Андрухович. В мені прокинувся цинічний видавець: впав на коліна і давай горлати: “Доброго дня, найбільший український письменнику! Видай у нас книжку!”. Так ми почали дружити, наші діти також товаришують… Має значення внутрішня хімія. Наше видавництво —  в особистому плані приватне, індивідуальне. Не думаємо про те, що треба робити бізнес, а видаємо те, що хочемо. Зараз, наприклад, Софійку Андрухович… А наші діти, мабуть, будуть Юркових онуків видавати.

Довідка

Анджей Стасюк — польський письменник і драматург. Не закінчив середньої школи. Дезертирував із армії, за що сидів півтора року у в’язниці. Брав участь у пацифістичних рухах. У 1987 році покинув Варшаву й оселився в Низьких Бескидах. У 1992 році дебютував збіркою оповідань «Мури Геброну». У 1996 році разом зі своєю дружиною Монікою Шнайдерман у лемківському селі Воловець організував видавництво «Чарне», яке спеціалізується на літературі Центрально-Східної Європи. Стасюк — автор численних газетних колонок для  Tygodnika Powszechnego, Gazety Wyborczej, Tytuu, OZON-u, Frankfurter Allgemeine Zeitung. У 2005 році міністр культури Польщі Вальдемар Домбровський нагородив його Срібною медаллю «Заслужений для культури Gloria Artis».

Розмовляла Олена Гутик

Джерело: газета “Високий Замок” від 20 червня 2015 року

Share to Facebook
Share to Google Buzz
Share to Google Plus
Share to LiveJournal
Share to MyWorld
Share to Odnoklassniki
Share to Yandex

Напишіть відгук

Ваша пошт@ не публікуватиметься. Обов’язкові поля позначені *

Можна використовувати XHTML теґи та атрибути: <a href="" title=""> <abbr title=""> <acronym title=""> <b> <blockquote cite=""> <cite> <code> <del datetime=""> <em> <i> <q cite=""> <strike> <strong>

Категорії

Нове відео