Польща: між кресами і комунізмом. До 70-річчя масових убивств українців навесні та влітку 1945 р.

Місце похорону і пам’ятник українським жертвам села Дібчі, знищеного депортаціями, які улаштував уряд РП. Фото Богдана Гука

Місце похорону і пам’ятник українським жертвам села Дібчі, знищеного депортаціями, які улаштував уряд РП. Фото Богдана Гука

Через Польську Республіку 1945 р. прокотилася хвиля вбивств українців, які були її громадянами. Вона почалася в січні і тривала до травня, охоплюючи територію від Сянока по Нисько. Малковичі, Старе Місто, Лежайське, Пискоровичі, Дібча, Іскань, Мацьковичі, Дубровиця-Велика, Радава, Тисова, Добра, Павлокома, Старий Люблинець, Новий Люблинець, Гораєць, Слобода, Руська П’яткова, Руський Явірник, Рушельчиці, Лубно, Ожанна, Бриська Воля, Жухів, Трійчиці, Уйковичі, Скопів, Курилівка, Кульно, Солоне, Теплиці, Бахів, Березка, Лежахів, Сурохів, Коритники, Воля-Кривецька, Середня, Старе Село, Сівчина – це далеко не повний список сіл, які спливли тоді кров’ю. Кількість жертв сягає 5 000 чоловік.

Це не була польська відплата за Волинь – це була окрема етнічна чистка. Підняти відділи з різних організаційних та політичних структур на великій території до одностайної помсти через 2 роки після подій на Волині неможливо. Відповіді треба шукати в інших чинниках, аніж у національній розпуці чи солідарності, мотивованих волинськими уявленнями «убиваючих командирів», як-от Юзеф Задзєрський «Волиняк» чи Роман Кісєль «Семп»…

Думаю, відповіді слід шукати в тій уяві, за якою стоїть держава, та в механізмах державної політики. Адже проти беззбройних селян не виступили інші селяни і нашвидку озброєні повстанські загони, як це було на Волині 1943 р., а в такій чи іншій формі сама держава, яка здійснювала «політику однонаціональності». Усі вбиваючі формування – Армія Крайова – Делеґатура збройних сил (поль. DSZ), Національний збройний союз (NZW), Селянські загони (BCH), Громадська міліція (MO), УБ (UB) чи Корпус внутрішньої безпеки (KBW) – апелювали до державності та мотивували убивства і грабунки національно-державним інтересом.

Ні в одній державі Європи у 1945–1947 роках не було такого масштабу розправи з власними громадянами непольської національності, як у Республіці Польщі (ПР). У рамках державного управління історією Закон про польський Інститут національної пам’яті майже примушує встановити одну «істину»: за злочини відповідає комуністична система. Тимчасом ні в одній європейській державі, де запроваджувався в ці роки комунізм, він не довів до таких жертв, як у Польщі: польський комунізм мав співпрацівників, могутніших від нього самого. Ними були органи і збройні формування «старої», довоєнної держави. «Стара» польська держава 1945 р. мала майже 30 років, «нова» – 1 рік, а відомо, що державні механізми не зникають з дня на день. Суспільні перетворення ще повільніші.

Збіжності в часі між убивствами та функціонуванням органів довоєнної Польщі вражають. Головне командування ДЗС, підпорядковане еміґраційному урядові, 27 травня 1945 р. закликає відділи припинити збройну боротьбу. Хвиля масових убивств українців занепадає саме у травні 1945 р. А от 1 липня вирішує сама розпуститися Рада національної єдності та ліквідується Делеґатура уряду РП для Краю (Delegatura Rządu RP na Kraj) – і вбивства українців закінчуються.

«Новий» державний апарат 1945 р. вбивав рідше й не так спонтанно-безкарно, як «старий». Примітно, що відділ Комітету внутрішньої безпеки, який у березні вчинив масові вбивства у Горайці, Новому Люблинці та Старому Люблинці, укомплектовували не комуністи, а, насамперед, кресов’яни. Ще цікавіше те, що після масових злочинів щодо українців його члени перейшли з комуністичного КВБ в антикомуністичні формування НЗС і таким чином вказали на той уряд, на який реально орієнтувалися, убиваючи селян Горайця та Люблинців.

У польській та українській історіографії криваву розправу над українцями вписують у депортацію, яка була наслідком договору про «добровільний» обмін населенням між недемократичними урядами УРСР та РП від 9 вересня 1944 р. (дуже важко сподіватися, щоб польський націонал-демократичний уряд прикривався навіть такою добровільністю, оскільки українців поголовно визнавав зрадниками). Я пропоную інше розуміння ходу подій, яке було залежне не від депортації (вона й далі лишається, але тільки тлом), а від гри та позиції політичних сил у Польщі.

1) для українців передвоєнна Польська Республіка закінчилася у червні 1946 р. разом з кінцем кривавої депортації до УРСР та голосуванням «3 рази „так”»;

2) зустріч з новою польською державною формацією (продовженням довоєнної, але з новими суспільними силами при владі та багато в чому зміненою ідеологією) почалася 28 квітня 1947 р. разом з Акцією «Вісла».

Нова влада почувалася набагато слабкішою від старої, тому і здійснила цю депортацію по-іншому – вона не була такою кривавою, якою в дослівному сенсі була депортація 1944–1946 рр., з кульмінацією кровопролиття в січні-травні 1945 р. Аж до 1989 р. слабкість комуністів впливала на те, що їх ставлення до українців ніколи не мало такого жорстокого характеру, як ставлення до них польського еміґраційного уряду. Понад 42 роки, у період 1947–1989 рр., були менш жорстокими, ніж 3 роки у період 1944–1946 рр. Крім того, новий апарат був активніший по відношенні до німецької меншини та освоювання Західних земель, а старий традиційно зосереджувався на Кресах (українських територіях).

В «українських» повітах Польської Республіки масові убивства І пол. 1945 р. сталися не лише на хвилі виконання Угоди про обмін населенням від 9 вересня 1944 р. Їх слід порівнювати з долею інших меншин – євреїв та німців. На совісті євреїв не було Волині, а все ж у період окупації та погромів 1945–1946 рр. вони поділили повоєнну долю українців. У їхніх убивствах та переслідуванні неможливо звинуватити комуністів, отож – це наступний арґумент на користь того, що відповідальності за тривання державної політики довоєнної польської держави по війні не треба переносити тільки на комуністичну систему. Слід ураховувати дослідження польських істориків (напр., А. Хойновського), які вказують на зацікавлення еміґраційного уряду, його представництва в Польщі, АК та більшості інших націоналістичних формувань, польської Римо-католицької церкви у тому, щоб унаслідок ІІ Світової війни Польща стала у якнайбільшій мірі однонаціональною державою.

Актуальна дискусія про етнічну чистку щодо українців у повоєнній Республіці Польщі повинна враховувати не стільки комуністичну складову, як значно старші від неї кресові практики. Інакше кажучи, слід поставити питання, чи члени збройних формувань могли проявляти більшу слухняність щодо традиційних кресових кличів чи нових, комуністичних? Чи 8 місяців, які минули від початку насаджування комунізму над Бугом і Сяном, могли викликати більші наслідки, ніж століття володіння українськими землями? В остаточному рахунку таки доведеться ставити питання, що в польській політичній практиці було для українців грізніше: комуністи чи кресов’яни?

Для українців у Польщі з вищевикладеного стає можливим змінити дотеперішню історіографічну парадигму. Виняткове акцентування на Акцію «Вісла», прихильниками якого виступають Євген Місило чи Роман Дрозд, неможливо далі втримати супроти розміру жертв і знищення, які мали місце в січні-травні 1945 р. Не Акція «Вісла», а депортація 1944–1946 рр. становить центральну подію української історії в Республіці Польщі після ІІ Світової війни.

І останнє. Польський Інститут національної пам’яті зацікавлений у фокусуванні громадської думки тільки на відповідальності комуністичної системи. Тому ясно, що ІНП має на меті захист безперервності і спадкоємності польської державності у 1918–1989 рр. Однак слід виразно розрізняти: злочини комуністів є іншими, ніж злочини щодо українців, учинені антикомуністичними формуваннями. Виконавці убивств 1945 р. були частиною Польської Республіки 1918–1945 рр., а її комуністичний спадкоємець на свій спосіб продовжував її політику.

Автор Богдан Гук

Джерело: Наше Слово №50 від 13 грудня 2015 року

Share to Facebook
Share to Google Buzz
Share to Google Plus
Share to LiveJournal
Share to MyWorld
Share to Odnoklassniki
Share to Yandex

Напишіть відгук

Ваша пошт@ не публікуватиметься. Обов’язкові поля позначені *

Можна використовувати XHTML теґи та атрибути: <a href="" title=""> <abbr title=""> <acronym title=""> <b> <blockquote cite=""> <cite> <code> <del datetime=""> <em> <i> <q cite=""> <strike> <strong>

Категорії

Нове відео