Біженство із Закерзоння – закінчення драми

У межах Галичини «добровільні» біженці, гнані страхом перед австро-угорськими і німецькими арміями, які наступали, були тільки частиною осіб, переміщених у Російську імперію. Pосійська окупаційна влада намагалася виловлювати й відправляти на заслання у східні губернії провідних галицьких українців («мазепинців»).

Біженці на залізничній станції в Озерянах на Волині (зараз Рівненська область). За сайтом: humus.livejournal.com

Біженці на залізничній станції в Озерянах на Волині (зараз Рівненська область). За сайтом: humus.livejournal.com

Арешти й виселення, які проводили як військова жандармерія, так і новоорганізована цивільна адміністрація губернського і повітового рівня, осягли чималий масштаб. Хоч немає загальних даних, то знаємо, що лише через київські тюрми пройшло більше як 12 тис. засланців. Іншою, «елітною», категорією примусових переселенців були заручники, тобто не самі українці, але й поляки та євреї. У групі «військових заручників міста Львова», у червні 1915 р. вивезених до Києва, опинилися також уродженець Ришкової Волі коло Ярослава, журналіст та піонер кооперації Кость Паньківський (помер тут у листопаді 1915 р. від запалення легенів) та уродженець Перемишля, адвокат Степан Федак (пізніше член уряду ЗУНР).

Саме у червні 1915 р. російське головне командування, намагаючись запобігти мобілізації до австрійської армії чоловічого населення та позбавити її джерел постачання, видало наказ, згідно з яким залишена територія «повинна бути перетворена в пустелю, тобто звільнена як від населення, так і від всього, що могло становити для ворога певну цінність». Командувач 8-ї армії, яка оперувала над Сяном, ген. А.Брусилов, прикриваючись гаслом «рятування єдиновірних братів», 17 червня затвердив інструкцію, щоб усіх працездатних чоловіків віком від 18 до 50 років (крім євреїв) відправляти у Волинську губернію та реквізувати й вивозити харчові продукти і сільськогосподарський реманент. Три дні пізніше була вона підкріплена розпорядженням військового генерал-губернатора Галичини. настирлива пропаґанда, зокрема в російській та москвофільській пресі, яка лякала, що «австрійська влада є надзвичайно жорстокою і ніколи не пробачить галичанам їхньої зради. Якщо ти продавав росіянам молоко, яйця, брав у них зерно на засів, давав сіно, солому, ти – державний злочинець, тому будеш страчений без суду і слідства. Села, де росіяни стоять постоєм, будуть спалені, а люди повішені» («Новое время»).

Ірина Кучера у статті «Добровільна і примусова міграція населення Східної Галичини в роки Першої світової війни», аналізуючи архівні документи, стверджує, що «масовість згону чоловічого населення змушувала жінок та дітей до евакуації. галичани власним транспортом з найнеобхіднішими речами й обмеженими запасами продуктів пересувалися на схід за визначеними маршрутами: з Любачева, Яворова та Мостиська через Раву-Руську та Сокаль до Володимир-Волинської округи…». Позаяк у момент введення цих практично депортаційних розпоряджень Перемишль і більшість Надсяння були вже під контролем австрійської та німецької армій, масове біженство на схід захопило тільки його розточанські околиці. З усією силою вдарило воно, однак, по українському населенню Холмщини і Підляшшя, у тому й частині північного, що входило до складу Гродненської губернії, з яких російські війська були виштовхнуті в липні-серпні 1915 р.

До цього часу заселені українцями реґіони в межах Росії, поза південною окраїною Холмщини, були відносно далекими від фронту. Але як 1914 р., так і в першій половині 1915 р. весь час тривали воєнні операції майже по всьому периметру російсько-німецького кордону, в межах т.зв. Королівства Польського. Отже, питання «біженців на Схід», у масі яких були не лише росіяни, зокрема урядовці «завіслянських» губерній, з яких були евакуйовані урядові, шкільні й церковні установи, але і поляки, стало значущим від перших тижнів війни. Тому в біженській масі опинилося й кількасот тисяч поляків, які, тікаючи, самі ставали джерелом панічних новин.

У розповідях біженців, записаних в українських селах Більського, Берестейського і Пружанського повітів тодішньої Гродненської губ., які нині є в межах Підляського воєвідства, згадується застосовування примусу. Переважно акцентується на розбурхуванні паніки, чим спочатку займалися священики, які в Російській імперії були фактично державними урядовцями, а в момент наближення фронту справу переймали військові частини, перш за все найбільш мобільна кіннота. Ось кілька типових ситуацій з різних сіл: «Спершу попи лякали, що німці людям очі виколюють, а бабам цицьки відрізують, а після козаки верхи їздили і виганяли нас, а село підпалили». (…) «Всі люди з Плесків виїжджали фурманками. Живого духа в селі не остало. Коли люди виїхали, солдати підпалили село і майже половина згоріла». Отже палітра «жахалок» майже ідентична з тією, яку раніше, при чому обабіч фронту, чули галичани.

Основним транспортним засобом були, звісно, кінні вози – «железняки», яких на дороги в масштабах повіту виїхали десятки, а в загальному й сотні тисяч. За спогадом мешканця села Гірного (нині це вулиця в Гайнівці): «На шосе, яке йде з Більська у Пружани, з’явилися обози біженців. Йшли день та ніч. Гомін і гуркіт не втихали навіть на хвилину». Незабаром і гірнянам прийшлося покинути село: «Коли перебралися через Біловезьку Пущу і під Пружанами доїхали до шосе, яке йде з Високого-Литовського, то там побачили табір біженців. Віз за возом. Чекали аж до ночі, щоб якось втиснутися в цей табір». У таких умовах подорож ставала ходінням по муках та в обіймах зі смертю, адже вже після кількох днів таких мандрів стало бракувати здорових харчів, а навіть води. Почалися інфекційні захворювання. Тиф, холера, віспа та дизентерія в цих умовах убивали масово, зокрема дітей та літніх людей, отже на обочинах доріг масово з’влялися хрести, а навіть часто можна було побачити непоховані трупи. Дещо кращою ставала доля біженців після завантаження на поїзди, які розвозили їх по різних російських губерніях, хоч і тут багато людей цієї подорожі не пережило.

Оскільки біженців з території Галичини рахували кількома сотнями тисяч, то тут ішло воно вже в мільйони. За даними Міністерства внутрішніх справ Росії, станом на другу половину вересня 1915 р. на території імперії перебували близько 750 тис біженців, а в наступні 3,5 місяця тільки маршрутними поїздами вивезено на схід більше як 2 млн. осіб. Отже, навесні 1916 р. кількість біженців у Російській імперії, за підрахунками Тетянинського комітету з надання тимчасової допомоги потерпілим від воєнних дій (Тетянинський – назва від засновниці, доньки царя Миколая ІІ, Тетяни – ред.), досягнула 3,3 мільйонів, а до осені збільшилася до 3,6 мільйона, з яких майже 800 тис. перебувало в українських губерніях. Більш як 1,7 млн. складали «русские», отже українці та білоруси, серед них орієнтовно 500 тис. осіб, рідні села яких були на схід від сучасного державного кордону Польщі. Більшість з них повернулася, але біженський катаклізм завдав непоправних страт як матеріального, так і морального характеру, від яких найбільш потерпіли Холмщина і Південне Підляшшя.

Для мешканців Галичини, які стали її учасниками вже восени 1914 р., скінчилася вона протягом року-двох, але для втікачів і примусових вигнанців, які протягом 1915 р. опинилися в межах Російської імперії, продовжувалася навіть до 1921–1922 рр. Ця група біженців стала також свідками, а в багатьох випадках активними учасниками будування над Дніпром української державності, чого символом був «Всехолмський з’їзд» у Києві (вересень 1917 р.) та включення його представників до складу Центральної Ради, потім боротьба в рядах оборонців УНР перед більшовицьким наїздом, зокрема участь кількох молодих надсянців у битві під Крутами. Незабаром і від цих подій мине сторіччя…

Автор Юрій Гарилюк

Джерело: Наше Слово №49 від 6 грудня 2015

Share to Facebook
Share to Google Buzz
Share to Google Plus
Share to LiveJournal
Share to MyWorld
Share to Odnoklassniki
Share to Yandex

Напишіть відгук

Ваша пошт@ не публікуватиметься. Обов’язкові поля позначені *

Можна використовувати XHTML теґи та атрибути: <a href="" title=""> <abbr title=""> <acronym title=""> <b> <blockquote cite=""> <cite> <code> <del datetime=""> <em> <i> <q cite=""> <strike> <strong>

Категорії

Нове відео