Спогади Курта Левіна про перебування у Криниця і Флоринці

knyhaФрагмент з книги «Мандрівка крізь ілюзії» (Львів, 2007) Курта Левіна (1925-2014), сина львівського рабина, якого врятував Митрополит Андрей Шептицький, про своє перебування у Криниці та Флоринці. Протягом 1942-1944 років він під безпосередньою опікою ігумена Климентія (Шептицького), брата митрополита, переховувався під виглядом монаха Романа Митки у студитських монастирях Львова та Лужках (Осмолода). За цей час він проникся обрядом греко-католицької церкви й вивчив українську мову та протягом усього життя залишався вдячним Митрополиту Андрею і монахам-студитам за порятунок його з братом під час німецької окупації. Після приходу радянських військ він відправився до Любліна, де працював у Польському комітеті національного визволення (ПКНВ) і вступив до лав Польської армії як молодший лейтенант Роман Матковський, з якої демобілізувався у 1945 року. Під час своєї служби отримав путівку до санаторію у Криниці під час якої відвідав студитський монастир у Флоринці та його настоятеля о.Марка Стека. Попри те, що не усе прочитане у цій книзі може сподобатись українському читачеві, проте рекомендуємо її для прочитання усім, кому небайдуже особисті переживання людини у час військових лихоліть у Львові та Галичині.

lewinЗа кілька кілометрів від Криниці, в іншій гірській долині, в самому центрі лемківської землі, було розташоване село Флоринка. Там був студитський монастир, що здійснював служіння серед бідних лемківських громад. Настоятелем монастиря був отець Марко Стек. Ще до повернення до Львова радянських військ його відправив сюди ігумен Климентій (ред. – Шептицький), який хотів, щоб у монастирі на заході був досвідчений та енергійний член студитської спільноти.

Лемки – окрема група горян, етнічні українці, греко-католики, які населяли західну частину Карпатського хребта, – мали певну спорідненість із бойками, які жили в центральних Карпатах, де розташовані Лужки (ред. – Левін згадує про інший студитський монастир у Підлютому в Осмолоді, де він переховувався у період кінця 1943 – першої половини 1944 років). Завдяки ізоляції лемки зберегли свої традиції та звичаї, що походять іще з доісторичних часів. Вони носили вишиті льняні сорочки з китицями та штани зі щільної конопляної тканини. З конопель робили також мішковину й одяг для бідних. Лемки ще носили кептарі з вовною назовні, капелюхи зі шкіри, загнути з боків, та постоли зі старих автомобільних шин. Ноги вони до колін замотували льняною тканиною. Вбрання лемків не дуже відрізнялося від того, що його носили бойки в районі Лужків.

Лемки приходили й до Криниці. Одного разу я вийшов у село і привітався з одним із них традиційним: «Слава Ісусу Христу!». Той мені відповів: «На віки віків». Я запитав: «Вуйку, як ся маєте?». Він відповів так само церемоніально за звичаєм українських селян. Побачивши польську військову форму, він спочатку завмер і дивився на мене з недовірою. Але почувши привітання рідною мовою, заспокоївся і впізнав у мені українця, перебраного в ненависну польську військову форму. Я перейшов ближче до справи, сказав йому, що я греко-католик і хотів би піти на службу Божу в неділю. Якусь мить лемко уважно мене вивчав, а тоді сказав: «Я темний лемко, прийшов до Криниці купити трохи соли. Може, монашки-василіянки з монастиря неподалік шось вам скажут». Я ввічливо подякував і пішов шукати монастир.

Скоро я знайшов той монастир і подзвонив у двері. Перелякана монашка відчинила і запитала, що мені треба. Я сказав, що хочу поговорити з настоятелькою і приватній справі. Мене запросили до гостьової кімнати поза межами клявзури (ред. – приміщення для проживання монахів), і через кілька хвилин туди прийшла настоятелька. Я звернувся до неї польською і сказав, що знаю, що у Флоринці живе отець-студит Марко Стек. Я попросив, щоб він прийшов до її монастиря завтра о третій годині дня.

Настоятелька сказала, що не знає отця Стека, що монашки присвятили своє життя молитві і навчанню дітей, що вони живуть бідно і ні у що не втручаються. Коротше кажучи, польський офіцер, який розшукував греко-католицького священика, перелякав їх до смерти. Тоді я сказав монашкам, що вони мусять привести отця-студита і що я прийду наступного дня.

З мого боку це було не дуже гарно, але іншого виходу не було. Час тоді був непевний, і треба було бути обережним. У горах діяли українські партизани, блукали залишки німецьких частин. Польські партизани вбивали українців, а також своїх земляків за співпрацю з совітами і за допомогу перехідному урядові (ред. - Польському комітеті національного визволення). Моє перебування в санаторії могло бути по трактоване як зрада чи співпраця з окупантами.

О третій годині наступного дня я подзвонив у двері монастиря. Монашка відчинила і провела мене до гостьової кімнати. Там уже чекали настоятелька та отець Марко. За студитським звичаєм ми з отцем обійняли один одного, символічно поцілували один одного в плече, а потім перейшли на українську мову. Здивована монашка тактовно вийшла з кімнати. Через кілька хвилин вона та інші монашка принесли нам чаю й печива.

sheptyckiiЯ не бачив отця Марка з часу його приїзду до Лужків. Його перевели зі Львова до Флоринки незадовго перед моїм поверненням із Лужків до монастиря св. Йосафата у Львові. Уже минув рік, як я попрощався зі студи тами й поїхав зі Львова. З часу нашої останньої зустрічі багато що змінилося, відбулося багато подій, і ми мали про що поговорити.

Ми були такі раді зустрічі. Гостьова кімната нагадувала мені про життя у студитських монастирях Львова. На почесному місці висів портрет Митрополита Андрея. Він сидів у візку. Фотографія була зроблена в саду св. Юра на тлі собору. Людина, яка справила такий могутній вплив на наші життя, тепер дивилася на нас.

Я сказав отцеві Маркові, що депортація українців із Польщі до Радянського Союзу є питанням часу, і порадив йому разом зі мною повернутися до Варшави, а звідки спробувати виїхати на Захід (ред. – значно пізніше Курт Левін, який на цей час проживатиме у США, таки допоможе ієромонаху Марові Стеку емігрувати до Канади). Отець Марко сказав, що мусить сконтактуватися з ігуменом Климентієм, запитати його думку й попросити його благословення (тобто дозволу). На цьому ми розсталися, щоб повернутися кожен до свого життя у таких різних світах. Зустріч у Криниці мала дуже серйозні наслідки для нас обох, але це вже інша історія…

…Я пішов пішки до Флоринки, яка була на відстані 15 кілометрів. Дорога йшла через ліс, і про всяк випадок я не випускав із рук пістолета. Правду кажучи, було страшно. Для поляків я міг бути прислужником ненависного режиму, для українців – поляком, а для німецьких дезертирів – власником пістолета, набоїв, гранат, плаща та чобіт. По дорозі до Флоринки я згадав брата Поберейка, який загинув у подібній ситуації від рук польських партизанів у лісі під Уневом.

Я дійшов до Флоринки пізно вночі й одразу почав обговорювати з отцем Марком план втечі. Він не хотів залишати монашу спільноту. Я заперечував і казав, що це його обов’язок, бо його народ потребуватиме духовної опіки у «вільному» світі. Там він зможе зробити набагато більше для поширення ідей Митрополита Андрея, ніж у радянському концтаборі. Врешті він погодився скликати раду (збори схимників – ред. монахи, які дали довічну обітницю, – що їх за традицією східного монашества скликають, коли треба прийняти важливе рішення) і почути їхню думку. Монахи порадили йому їхати, бо в довколишніх селах уже почалася депортація, та й священиків тут наразі вистачає.

Обговорення затягнулося до пізньої ночі. Нарешті отець Марко погодився їхати зі мою за умови, що ми візьмемо з собою парохіяльного священика Антона Рижака, який переховувався у Флоринці після втечі зі Львова. Я погодився, і решта ночі пішла на пакування та приготування до подорожі в невідоме. Вранці брат Інокентій відвіз нас на залізничну станцію у Грибові. Вдень дорога через ліс не виглядала вже такою страшною. Ми сіли на поїзд до Грибова., і так почалася наша подорож на Захід, але це вже інша історія.

Підготував та відредагував Тарас Радь

Джерело: Курт Левін. Мандрівка крізь ілюзії. – Львів: Свічадо, 2007. – с.142-145, 149-150

Share to Facebook
Share to Google Buzz
Share to Google Plus
Share to LiveJournal
Share to MyWorld
Share to Odnoklassniki
Share to Yandex

Напишіть відгук

Ваша пошт@ не публікуватиметься. Обов’язкові поля позначені *

Можна використовувати XHTML теґи та атрибути: <a href="" title=""> <abbr title=""> <acronym title=""> <b> <blockquote cite=""> <cite> <code> <del datetime=""> <em> <i> <q cite=""> <strike> <strong>

Категорії

Нове відео