Останні коментарі

Лемки в діаспорі. Ч.3. Становище русинів-українців в Боснії

У 1878 році перші українці (русини) з Галичини поїхали у пошуках кращої долі до Боснії.  Цьому було кілька причин. За рішенням Берлінського конгресу 1878 р., який переглянув Сан-Стефанський мирний договір, Австро-Угорщина одержала право тимчасово окупувати Боснію і Герцеговину, яка доти більше чотирьох століть входила до складу Османської імперії. По-друге, у Галичині відчувалася помітна нестача орної землі, що штовхало людей до еміграції. По-третє, значні простори Боснії пустували, а земля тут була відносно дешевою. З метою колонізувати та підняти економічний рівень новоздобутих земель, австрійський уряд фінансово стимулював, особливо, русинів пересилятись на південь Габсбурської імперії.

Тому, хто офіційно звернувся до уряду з бажаням поселитися у Боснії австрійська влада обіцяла виплатити 600 ринських (українська назва австрійської валюти гульдена (флорена), яка рівнялася 4 золотим, а з 1892 – 2 кронам) і надати 24 морги землі (1 морг землі рівний 0,57 га), або так звана «царовина».

На початковому етапі боснійська влада дотримувалась цієї обіцянки. Проте з часом, коли приїжджих ставало все більше виплати здійснювались з перебоями, аж поки взагалі перестали виплачуватися. Крім цього кращі землі в краю, ближче до міст, були переважно привласнені угорцями, чехами, поляками, німцями та італійцями. Українці переважно селилися у сільській місцевості на місця колишніх поселень турків та сербів, які або виїхали до Османської імперії, або поселилися у містах.

Українські колонії було створено у селах Дубрава, де поселилось 265 родин, Дев’ятин – 150, Козара – 70, Горішній Раковац – 60, Камениця – 46, Дитляк – 40, Гайова – 36, Росовац – 30, Ціленець – 28, а також в Горвачане, Гумір, Любінєц, Лисні, Бабановиці, Конюговці, Радковац, Моравіца, Сарджевіца, Липеніща, Бось Нові, Дубіца, Маглай, Градішка, Сараєво, Лужане, Нове Село. Поселялися великими громадами, переважно у північній частині Боснії неподалік міст Прнявор та Баня-Лука. Були і такі, що селилися невеликими групами на території усієї Боснії.

За місцевим звичаєм хати у селах зводили в уголовинах, полонинах та ярах, що тягнулися довгою вервечкою вздовж річок та доріг, тоді як церква і школа знаходилась на найвищій довколишній горі. Розпочинати нове життя на чужині доводилось переважно із зведення нового житла та освоєння непридатних для рільництва земель. Вирощували жито, пшеницю, овес, просо, проте найкраще родила кукурудза. Осіння сівба тривала аж до Різдва, бо доти сніг практично не випадав. Після Різдва сніг лежав аж до березня. Натомість у літній період часто тривала посуха. У Боснії ніхто рогату худобу і коней не випасав, пасовиськ не формував, а тому як літом, так і зимою вони ходили собі самопасом. Роботи у краї було не багато, а тому більшість з тих, що працювали робили на тартаках у сусідніх сербських містечках Йошавці, Завідовцях й Тешлічі.

Про важкі роки освоєння на боснійські землі українські поселенці співали пісню:

Волїла б мня моя мати на світ не родити,

Нїж я мала зайти в Босну, та по нїй блудити.

Тут і орли не лїтали, бо не було чого.

Як то жажда бути паном, провадить до злого.

А чоловік жінці грозить, – зуби затискає,

Жінка плаче, лементує, слїзми ся вмиває…

Дїти мої дрібненькії, – що будем робити?

Не тра манї вже маєтку, годї далї жити…

Але дїти бідолахи, в нїчім не гадають,

Пхають руки до міщатки, за хлібом шукають…

Раз в рік в українські колонії приходив призначений боснійським урядом так званий десятник, який збирав податки на користь держави – десятину, яка коливалася у межах 26-40 крон. Крім цього раз в 10 років селяни мали сплачувати земельний податок, який становив 1 крону за один гектар, що як правило дорівнював 10-12 кронам.

Станом на 1895 рік релігійний склад Боснії виглядав приблизно наступним чином:

Релігія / Округ мусульмани православні римо-католики протестанти інші юдеї решта
Сараєво

111.984

72.904

38.096

348

73

4.701

2

Баня-Лука

73.016

195.039

59.493

1.166

28

757

Бігай

81.777

101.152

8.726

20

2

220

Тузла Дольня

152.780

150.814

49.080

1.796

121

1.390

9

Травнік

69.940

78.448

90.559

201

20

920

Мостар (Герцеговина)

56.135

74.889

88.188

65

8

225

1

 

Сума

548.632

673.246

334.142

3.596

251

8.213

12

Всіх разом

1.568.092

1901 році до Боснії прибув перший український священик о.Андрій Сегеді, родом з Бачки, що в Угорщині. Отримав парафію у Прняворі, де була зведена перша греко-католицька церква. Будучи єдиним українським священиком мусів обслуговувати близько 50 боснійсько-руських колоній. У релігійному плані українці Боснії мали нездоланні перешкоди, оскільки на ці землі не поширювалася юрисдикція Галицької метрополії УГКЦ, а тому не могли отримати русинського духівника. Натомість, тут заправляв греко-католицький єпископ з Крижевача (Хорватія) Юліян Дрогобецький та православний сараєвський владика (Сербія). Через безвихідь, зокрема, у Дубраві українці спільно з поляками звели костел, в якому хорватський ксьондз правив службу за латинським обрядом, у Дев’ятині така спілка з будівництва мурованої церкви закінчилась конфліктом між українцями та поляками, а у Ціленці українці перейшли на місцеве православ’я.

У 1902 році, повертаючись з Риму до Львова, митрополит Андрей Шептицький вперше відвідав українських поселенців Боснії. Для того, щоб полегшити життя місцевим вірним він дав кошти о.Андрію Сегеді з дорученням купити гору між селами Дубрава і Камениця, яку засадили виноградниками. Тут була створена винарня, на якій працювали українські поселенці, що приносила дохід усій громаді, а також організовано довіз продовольства з Баня Луки, за що відповідав сільський голова Камениці Іван Небесний.

9 жовтня 1907 та 27 листопада 1908 року в Боснію за дорученням митрополита Андрея Шептицького навідувався отець-василиянин Йосиф Гродський, автор «Положенє русинів в Боснії». Після першого візиту сюди з місіонерською місією прибули василіани о.Онуфрій Бурдяк, ігумен Кристинополя (нині Червоноград), і о.Пасивій Кисіль, директор друкарні в Жовкві, а після другого – монахи-студити зі Скнилова (біля Львова), які у 1908 році звели біля Камениці студитську церкву.

Коштом хорватського єпископа о.Юліяна Дрогобецького у Крижевачу підтримувалася бурса для хлопців, в якій поміж інших навчалися місцеві українці. Ті з них, що бажали продовжувати навчання їхали до Загреба (Хорватія), де навчалися у місцевій гімназії та духовну семінарію. Ректором останньої був хорват о.др.Ніяраді.

Унаслідок громадянської війни в Югославії (1991-1995) – пише Микола Мушинка –  багато українців Боснії (галицького походження) переселилися у Воєводину. Згідно з офіційною статистикою в 2001 році їх було 4632 особи. У Воєводині вони здебільшого влилися в руські громади, швидко асимілюючись з ними, але й засновували свої українські організації. Найбільшою є Товариство української мови, літератури і культури Воєводини, засноване в 1989 році у Новому Саді з друкованим органом «Українське слово». У роботі Товариства активну участь беруть діячі руської культури: Симон Сакач, Роман Мизь, Юліян Тамаш та інші. Вони намагаються об’єднувати ці дві течії в одне ціле.

Автор о.Йосиф Гродський

Джерела:

Гродський Й. Положенє русинів в Боснії. – Львів: Євросвіт, 2003. – 88 с.

Мушинка М. Лемки в діаспорі // Науковий збірник Музею Української культури у Свиднику. Вип.27. Історія та культура Лемківщини / Гол. ред. і упор. М.Сополига. – Свидник, 2013. – с.424

Share to Facebook
Share to Google Buzz
Share to Google Plus
Share to LiveJournal
Share to MyWorld
Share to Odnoklassniki
Share to Yandex

Напишіть відгук

Ваша пошт@ не публікуватиметься. Обов’язкові поля позначені *

Можна використовувати XHTML теґи та атрибути: <a href="" title=""> <abbr title=""> <acronym title=""> <b> <blockquote cite=""> <cite> <code> <del datetime=""> <em> <i> <q cite=""> <strike> <strong>

Категорії

Нове відео