Лемківський крачун (хліб) на Різдво (традиції та генеза)

Шанобливе ставлення до хліба взагалі усіх українців, і лемків зокрема, особливо простежується у різдвяній обрядовості. Річ у тім, що лемки, як і всі народи слов’янського світу, були хліборобами, а тому у різдвяній містерії вони пошановували духів землі, духів хліборобства. Отож центральним стрижнем усіх кодових елементів Різдвяної містерії були ритуальний хліб „карачун”, сніп (“дідух”) і кутя, і вони концентрували на собі основну магічну енергію.

Ритуальний різдвяний хліб лемки  називали крачуном. В різних місцевостях Лемківщини назва його була дещо видозміненою: “карачун”, “керечун”, “крачун”, “корочун”, “крайчун”, а також “струцель”, “струделя”, “просто хліб” тощо.  Щодо самого терміна “крачун” (“корочун”), то з приводу його етимології немає одностайної думки, хоч його прадавність не викликає жодного сумніву. Найімовірніше, слово ”крачун” запозичене з латинської мови – ”creationem” (обрядовий хліб на Святий вечір) і потрапило в україн­ську мову за посередництвом східнороманських мов.

Згідно із записом у новгородському літописі під 1143 роком, первісно назва крачуна була перенесена із назви певного календарного періоду на назву ритуального хліба: “Стояща вся осенина дъждева от Госпожина дни до Корючюна”.  Те саме значення крачуна як назви зимового свята збереглося у югославських русинів: “На треци дзень кед було шнігу то шицка младеж санкала на санках а хлапци на коньох “розганяли” Крачун (Рождество). Югославські русини села Войводини, що переселилися із Закарпаття ще в XVIII ст., також використовують словосполучення “крачунски швета” на означення цілого святкового періоду, хоч разом із тим відомі тут ще дві інші семантичні варіації: “крачунска вечера” на означення Святої вечері та власне “крачун” як обрядовий хліб. Підтвердженням цього є, власне, і сама назва Різдва в різних народів, зокрема у румунів – “Кречіун”– співзвучна із назвою свята у словенців чи болгар – “Крачун”. Однозвучна із назвою ритуального хліба і назва самого свята Різдва Христового деякими мовами карпато-балканського реґіону: чеською – Kračun; угорською – Karáczony;  молдавською  – Крэчун.

На усій території Лемківщини зафіксовано магічні дії із хлібом у різдвяній містерії, які б мали спричинитися до великого урожаю збіжжя у наступному році. Причину ж при неврожаї лемки вбачали у неточності проведення таких магічних дій. Так, зокрема, на північній Лемківщині зафіксований такий ритуал: коли ґаздиня нарізала хліб (чи поклала три або п’ять хлібин, с. Присліп, повіт Лісько) на Вечерю, ґазда питав дітей: “Ци видити мя з-за хліба?” – Діти відповідали, що ні. – “То абисте мя так не виділи з-за нашого збіжя в поли”.

На західній Пряшівщині (південна Лемківщина) на стіл клали гору хліба, за яку господар ховався і виконував ті самі замовляння, запитуючи: “Ци видите ня споза гори хліба?”. Усі хором відповідали: “Не видиме”. Тоді він говорив далі: “Бодай сте ня так не видили вліті зо жита, пшениці і шиткой пашниці”, – щоб таке високе вродило збіжжя.

Очевидно, в давнину, у добу язичництва, ритуальний хліб уособлював божество, яке може викликати плодючість та багатий врожай наступного року, на честь якого в період зимового сонцестояння і випікали цей хліб.  На користь цієї думки говорить і сама назва свята різними балканськими мовами: сербо-хорватською – Božić; македонською – Божиќ; болгарською – Божич, Коледа.

Як твердить сучасний український філософ Вілен Горський, „…засвоєння християнських традицій (у Київській Русі, до складу якої входила Лемківщина.– М.Г.) відбувалося на багатій культурній основі, що відзначалася украй розвинутим відчуттям близькості людини до природи”. Разом з тим, християнський світогляд Київської Русі формувався внаслідок „взаємопроникнення насамперед двох найрозвиненіших культур стародавнього світу – греко-римської та культури Близького Сходу”.

Отож, чи не є у різдвяній обрядовості лемків, як, зрештою, усіх християн, той  ритуальний хліб символом новонародженого Ісуса, Сина Божого? „Я – хліб живий, що з неба зійшов” [Іван 6:51].

Логічно це так – на Святий вечір той ритуальний хліб, невід’ємний атрибут Різдва,  разом з дванадцятьма стравами (дванадцять апостолів), в усіх місцевостях Лемківщини весь час – від Різдва аж до Водохреща (подекуди до Нового року, за старим стилем) – лежить посеред столу на чистій білій скатертині, на “пелені Ісусовій”, як висловлюється респондента.

Скатертина ж (обрус) в  інтер’єрі  житла  обіймала особливе місце, оскільки нею застеляли стіл (стіл-скриню), який  з  найдавніших часів в українців та  багатьох інших європейських народів,  за  світоглядними  уявленнями, вважався “престолом Божим”. Митр. прот. М. Димид у статті „Свят-вечір: символіка Свят-вечірньої проскомидії” також пише: „Стіл – це також місце, де спочиває новонароджене дитя. Стіл Тайної Вечері, стіл у храмі – престол, стіл родинний – всі вони мають як головного і найважливішого гостя – Ісуса Христа. Так само є із Свят-Вечірнім столом, щоб він міг так називатися, тут гостем повинен бути сам Ісус”.

Розглянемо, який був ритуальний хліб за формою, які його різновиди, призначення, ритуальні дії (подекуди) при  випіканні.

Різдвяний ритуальний хліб пекли з тієї муки, яка була у господарстві (житньої чи пшеничної). Однак завжди добавляли до замісу тіста свячену воду.

Отож то був плетений „струцель” на три-чотири коси, збоку клали білий (пшеничний) і чорний (житній) хліби (с. Збоїска Сяніцького повіту). Таку ж дріжджову трійну плетінку („калач”), тільки ще посипану маком,  пекли у м. Криниця Новосандецького повіту, Свіржові Руській, Святковій Великій Ясельського повіту, інших селах центральної і східної Лемківщини. У с. Чорноріки (північна Лемківщина) пекли дві плетінки, одну з житньої, другу з пшеничної муки. З решти замісу тіста пекли хліб для споживання та для худоби, в знак спільного примноження ґаздівства. Лежали ті хліби на столі впродовж усіх свят аж до Водохреща. На Водохреще брали їх і ходили з ними кропити як всередині, так і ззовні усе обійстя і хату. Потім їх їли з молоком.

Часом той ритуальний хліб випікався у спеціальній круглій формі із такими оздобами: склянкою по краях робили кола, а всередині тих кілець веретеном заглибини. Подекуди господиня пальцями значила три рівчики з трьох сторін.  У с. Мшані (центральна Лемківщина) той ритуальний хліб був звичайної круглої форми і не мав особливої назви – просто хліб. Пекли його з житньої чи пшеничної муки, хто яку мав. По центру на столі клали  три круглих ритуальний хліби один на одного. Інші хліби були для споживання упродовж свят та для частування худоби.

У Нижньому Мирошові ритуальний хліб, “крачун”, пекли з чорної муки. Він мав круглу форму. З тієї ж самої муки пекли і “двох його братів” – один для худоби, а другий для споживання при Вечері. Окрім тих трьох хлібів пекли меншої форми круглі “підпалки”, які посипали маком. Один “підпалок” давали їсти тій худобі, яку мали продавати (щоб за неї отримати стільки грошей, як маку), інші “підпалки”, які називались “боцманками” або “полазниками”, тримали для небажаних полазників (посипані маком, щоб небажаний полазник не зміг зробити ніякої шкоди).

У  деяких селах  Свидниччини крачун пекли з чорної муки завбільшки з переднє колесо до воза, а його братів – з білої.

У Гостовицях пекли два крачуни. Всередину крачунів давали часник, а зверху посипали маком. Разом із крачунами господиня запихала до печі ще хліби –  підпалки. Коли крачун спікся, ґаздиня клала його на стіл на вівсяну солому або розстелений необмолочений вівсяний сніп. Ця солома чи сніп залишались до Нового року. На Новий рік солому спалювали, а з крачуна вирізали середину і давали по кусочку худобі.

Лемки Словаччини при випіканні “крачуна” у тісто клали пляшечку з медом, часник і сіль. Спікши крачуна, мед виймали, а часник і сіль залишали до Нового року, даючи потім худобі як своєрідний оберіг від відьом. Крім крачуна, пекли ще декілька менших хлібин, які називали “крачуновими братами”.

На східній Пряшівщині в крачун запікали часник, стебло вівса, інколи його оздоблювали різними виробами з тіста, навіть у формі фіґурок. У с. Вавринець (Пряшівщина) у Святвечірній ритульний хліб, яким мали частувати корів, запікали шипшину свербогуз („шипшина собача”), „жебы на червоно не мочили”. На Пряшівщині разом із карачуном пекли ще й менші хлібини-підпалки, посипані маком. Їх давали їсти худобі, коли її продавали, аби за неї одержати стільки грошей, як на хлібові-підпалку було маку. Другим таким підпалком був тут (а його пекли разом із карачуном) підпалок-боцманка, що вживався у чаруванні проти небажаних полазників. Боцманку також називали полазничя. У Чабинах (пряшівська Лемківщина) пекли полазничя-ошіп’я. Пекли його не на печі, а на плиті. Часник, мед та зілля, що були запечені у карачуні, набували лікувальних та захисних (апотропеїчних) властивостей. Їх зберігали як засіб від недуг і для людини, і для худоби (зокрема, з допомогою зілля, що ніби акумулювало магічну силу через контакт із карачуном, могли підкурювати худобу; часником її натирали, а мед використовували переважно як лік для очей).

У с. Душатині як пекли хліб, “то саджали до пеца ще два малих опалянкы (опалянки – маленькі булочки, які споживали під час Святої вечері.– М. Г. ). Одным опалянком годували худобу перед самою Вечерею, жебы была здорова і добрі велася…”. “Другий малий опалянок хліба звався “крайчун”. Його пекли з жыта, посыпали зверху маком, а всередині мав перевернену догоры коріньом головку чіснику”. (Мак, як і часник, вважались оберегами від біди. Перевернутий часник символізував поборену хворобу чи відвернену біду). Цей другий опалянок, “крайчун”, у с. Душатині клали перед Святою вечерею на вівсяний сніп, “дідух”. В іншій місцевості опалянки  пекли з пшеничної муки. “Крайчун” – хліб також з пшеничної муки з часником всередині. Їли його щойно на Новий рік, а до цього часу він лежав на накритому білим “обруском” столі. У с. Страхотині пекли малі “полазники” з монетою всередині, які називалися “щедрики”.

Випікання ритуального хліба було пов’язане із різними повір’ями. Так, зокрема, як ґаздиня всадила тісто до печі, то підскакувала, щоб високо виросло (Північна Лемківщина). А як витягнула, коли все попеклося, то білила челюсті печі, щоб в збіжжі не завівся “снітий” тощо.

На Святий вечір карачун, як уже згадувалося, не їли. Він стояв на столі до Святого Василя (до Нового року за старим стилем) або до Йордану (залежно від традиції певної місцевості). Тоді його споживали з молоком.

Цей ритуальний хліб (“крачун”, “керечун”) випікали і інші народи карпато-балканського регіону (словаки, словенці, болгари) та їх сусіди (молдавани, румуни, угорці) У Молдавії в обрядовому  тісті плацинді так само, як і в лемків, запікали монету. Кому таке тістечко попадеться, той, за народним повір’ям, упродовж року буде мати гроші. Нерідко в плацинди запікали невеличкі палички, які б мали означати чи то господарство, чи то худобу,   чи садовину тощо. З чим така плацинда кому попадеться, на те й буде йому таланити упродовж року.

У різдвяній містерії присутній ще один різновид хліба – просфора, круглий пісний хлібець, освячений в храмі, з витисненими буквами ІС ХР НІКА. У день Святого вечора зранку (на Велію) з кожної хати хтось спішив до церкви, “бо така єст традиція, же в тот ден правится Служба Божа о здоровлю вшыткых вірних. По Службі Божій кажда родина отримує свою просфорку”. У східних лемківських селах, що знаходились межи польськими (с. Ратнавиці, східна Лемківщина), або змішаних польсько-українських у греко-католицьких церквах не давали просфорок, а “платки”, за римо-католицьким обрядом.

У с. Богуша, повіт Новий Санч, на Велію зранку  хтось один з дому носив до церкви плетінку на освячення, потім на Святій вечері батько надрізав її з одного боку, мати з другого, і тими кусочками, як просфорою, ділилась уся родина. Перед самою Вечерею клякають усі перед образами й моляться. По молитві засвічують свічку й сідають до столу. Голова сім’ї перекроює просфору на стільки частин, скільки в хаті осіб. Всі встають, батько кожному дає кусочок просфори, благословить Вечерю: “Дай Боже, щоб ми всі так разом у купці держалися, дочекалися до другого року, до другої коляди”.

Отож тут хліб-просфора виступає як символ ділення між потребуючими дарів, отриманих від  Бога.

Ця традиція асоціюється із єврейським звичаєм, коли господар дому ламав хліб під час трапези й роздавав його людям. Усі сідали до столу, аби спожити свій щоденний харч. Ламання і роздавання хліба було символом, що всі за столом поділяли одне й те саме життя. Коли вони ділили той самий хліб, одну й ту ж їжу, цим виявляли свою любов одне до одного, ділячи те, що потрібне для життя.

Таким чином, різноманітність магічних дій із Різдвяним ритуальним хлібом свідчить як про глибоку архаїку подібних ритуалів, так і про шлях еволюції цих ритуалів, які увібрали у себе чимало вторинних нашарувань, хоч і не змінили цілком свого основного аграрного стрижня. Поширення цього обрядово хліба українських горян було зумовлено, очевидно, міжетнічними зв’язками народів Карпато-Балканського реґіону,

На святково накритий обрусом стіл кладуть корочун (калач) у сіні, на згадку про те, як Христос – хліб життя – лежав у яслах. Цей ритуальний хліб був стрижнем усіх кодових елементів Різдвяної містерії. Усі інші речі були похідними або залежними: вони наче “заряджалися” відповідною магічною силою внаслідок прямого контакту із хлібом ( запечені у хліб, діткнуті хлібом, почастовані хлібом тощо). А відтак, наче своєрідні посередники чи медіатори передавали цю силу на  житло, худобу, людей чи ниву.

У добу язичництва ритуальний хліб уособлює божество, яке впливає на  плодючість та багатий врожай наступного року. У добу християнства – „…хліб живий, що з неба зійшов” [Іван 6:51].  Але в усі часи лемки з покоління в покоління дотримувались своїх корінних національно-етнічних традицій, цими традиціями жили і в них прославляли свого Бога.

Джерело: Горбаль М. Лемківський крачун (традиції, їх пошорення та генеза)

Share to Facebook
Share to Google Buzz
Share to Google Plus
Share to LiveJournal
Share to MyWorld
Share to Odnoklassniki
Share to Yandex

Напишіть відгук

Ваша пошт@ не публікуватиметься. Обов’язкові поля позначені *

Можна використовувати XHTML теґи та атрибути: <a href="" title=""> <abbr title=""> <acronym title=""> <b> <blockquote cite=""> <cite> <code> <del datetime=""> <em> <i> <q cite=""> <strike> <strong>

Категорії

Нове відео