Витоки різдвяної обрядовості Лемківщини

Корені різдвяної обрядовості Лемківщини, як і всіх древніх слов’янських народів, слід шукати у їх світогляді, насамперед — язичництві, згодом же — у християнстві. Географічне розташування Лемків-щини та її тривала відокремленість від решти укра-їнських земель сприяли збереженню традиційної культури, яка, законсервувавшись, дійшла до серед-ини ХХ ст. майже у первозданному вигляді.

Життя первісної людини було суцільною боротьбою за виживання, особливо зі звіриною та природними стихіями. Із цієї боротьби вироблявся її світогляд та її культ. Часто люди просто намагались відігнати чи від-лякати ворожі сили. Іноді просили їх про благополуччя, вилікування від хвороби чи створення сприятливих умов для майбутнього врожаю. Язичники поклонялися зображенням бога сонця Святовида, бога вогню, блискавки і грому Перуна, популярним був культ богині щастя, краси і кохання Лади. «Ціль давнього українського поганства була практична, як в Індусів і в Греків, і в інших народів, котрі в молитвах до своїх богів просили собі всякого добра».

Відомості про міфологію праукраїнців ми почер-пуємо і з фольклору, зокрема із давніх колядок, які дійшли до нас хоча у дещо зміненому вигляді, однак зберегли первісну сутність. Так, зокрема, лемківська колядка «Ці дома, дома, пане господар, ці чуєш?», зафіксована Михайлом Шмайдою у словацькій Лемківщині, передає:

Єден гостонько — ясне сонечко,

Другый гостонько — ясный місячок,

Третій гостонько — дрібний дождічок.

… А мы ходиме, Бога просиме, дай Боже!

Дай Боже, щастя, здоровля в тім домі!

Це мольби-замовляння до небесних сил сонечка, місяця, а також дрібненького дощику, — «Бога просиме, дай Боже!», — щоб прийшли і переміни-ли замерзлу засніжену мертву землю на благодат-ну родючу, щоб було для господаря «щастя, здо-ровля в тім домі!».

Язичницька культура — це висока культура єдності людини і божественних сил. І найвагомішим елементом цієї гармонії божеств і людини було сло-во. Язичник мовить слово, замовляння, заклинання, молитву, і цим словом задобрює вищі сили, вимолює собі здоров’я, добробут, або ж випрошує щось інше, що йому потрібне, чи відвертає те, що не потрібне. Відгомін цих язичницьких замовлянь дійшов і до на-ших днів. На словацькій Лемківщині збереглося за-клинання до вовка як представника хижих звірів, що становили велику загрозу для худоби на пасовиську. Аби уберегти від такої небезпеки свої статки, господиня так заклинала вовків:

 Буду я молитися:

 Святого Николая — Отче наш,

І промовку про тебе, вовку,

Жебысь мав замкнутый пыск,

Жебы ті курчало по брісі,

Як на полі, так і в лісі,

Жебы з тобов кархы ламало,

Як і во дни, так і в ночи, Жебы’сь здох!

А до мойой худобы: Корів, конів, кіз і овец,

Жебы ті кысткы поламав гостець!

 Це заклинання закінчувалося молитвою «Огради мня, Господи, силою животворящого креста, ким мня сохранить от шыткого зла». Отож, тут по-єдналися язичницькі заклинання злих сил (хижака вов-ка) і християнські вірування – молитва від злих сил, нечисті, лукавого, який міг би бути у подобі вовка.

Джерело: Горбаль М. Витоки різдвяної обрядовості Лемківщини // Народознавчі зошити. – 2014. – № 2 (116). – с.292-298

Share to Facebook
Share to Google Buzz
Share to Google Plus
Share to LiveJournal
Share to MyWorld
Share to Odnoklassniki
Share to Yandex

Напишіть відгук

Ваша пошт@ не публікуватиметься. Обов’язкові поля позначені *

Можна використовувати XHTML теґи та атрибути: <a href="" title=""> <abbr title=""> <acronym title=""> <b> <blockquote cite=""> <cite> <code> <del datetime=""> <em> <i> <q cite=""> <strike> <strong>

Категорії

Нове відео