Різдво на Лемківщині 2016

лемківска велія 2016Лемки глибоко шанували давні християнські традиції свого народу, які передавались з роду в рід, з покоління до покоління. Приготування до Різдвяних свят було як приготування до найвеличнішого релігійного свята, так і до наступного, майбутнього, бо кожен вірив, що як їх опровадить, такий і матиме талан.

У цей передріздвяний час кожен уважає, щоб не забути виконати якоїсь обітниці, що в наступному році могли б відбитися на долі людини, усієї родини чи цілого господарства. Діти мали бути слухняними, а старші не сваритися і туратися справно виконувати домашні роботи, щоб так само велося їм цілий рік. Слідкували також, аби нічого чужого не було на подвір’ї і щоб все, що сусіди позичили, було повернуте.

З кожної хати хтось поспішав до церкви, «бо така єст традиція, же в той день правиться Служба Божа о здоровлю вшитких вірних. По Службі Божій карда родина отримує свою просфорку».

Весь день дорослі постили, не снідали і не обідали. Лиш дітям малим дозволялось трохи їсти, і то переважно печену картоплю. Дорослі стежили, щоб діти не заглядали в горшки, де була зготовлена страва до Святої вечері, бо за повір’ям, якщо дитина звідси щось витягла б, вовк влітку крав би вівці.

Отож від самого ранку йшла трепетна підготовка до Святої вечері. Газдиням треба було наготувати їжі на три дні, аби на свята тільки натопити в печі, щоб підігріти страву та ати худобі їсти. Газди поралися на обійсті: різали січку, рубали дрова, носили воду. Хтось з батьків чи старших дітей приготовляли для усієї родини святкове вбрання (прасували й підчищали) та взуття, щоб виглядати якнайгарніше та найурочистіше.

Подекуди, аби коні були здорові, газди запрягали їх і їхали в ліс по дрова, вперше об’їжджаючи молодого коня. Господар виносив на подвір’я стару березову мітлу яка мала там стояти упродовж усіх Різдвяних свят. У посушливе літо нею треба було підмітати, і від того мало би задощити. Якщо господар був мисливцем, то на Святий вечір убивав горобця, підвішував його в комин, щоб висох, а влітку чи восени, як ішов на полювання, витягував кілька пір’їн, палив їх і на тим димом протягував рушницю. Газди-пасічники пригощали медом усіх родичів, сусідів та добрих приятелів, щоб усім солодко було як на свята, так і впродовж наступного року. Ті, в свою чергу, були дуже вдячні від такого обдарування, і ця щирість і взаємна зичливість впливала на ведення бджільництва – як на збір меду, так і на роїння. Чим більше меду пасічники на святу вечерю роздав, тим більший мали б мати прибуток у наступному році.

У деяких місцевостях Лемківщини рано-раненько на Святий вечір ходили полазники (перший відвідувач), яким мав бути тільки хлопець або чоловік. Зайшовши до хати, він казав: «На щастя, на здоровля, на ту святу Велию». Господарі відповідали: «Витай, показнику!» – і щедро обдаровували його гостинцями або грішми.

Джерело:  Різдво на Лемківщині: фольклорно-етнографічний збірник / Автор-упорядник М.Ю.Горбаль. – Львів: Піраміда, 2004. – 216 с.

Читайте також Різдво на Лемківщині: приготування, святкування, традиції, вірування

Share to Facebook
Share to Google Buzz
Share to Google Plus
Share to LiveJournal
Share to MyWorld
Share to Odnoklassniki
Share to Yandex

Напишіть відгук

Ваша пошт@ не публікуватиметься. Обов’язкові поля позначені *

Можна використовувати XHTML теґи та атрибути: <a href="" title=""> <abbr title=""> <acronym title=""> <b> <blockquote cite=""> <cite> <code> <del datetime=""> <em> <i> <q cite=""> <strike> <strong>

Категорії

Нове відео