Галицькі та лемківські Великодні традиції

Зі спогадів старожилів

У страсну пятницю у церкві на відправі дзвіночками не дзвонили, у той день їх замінювали клепачка і рапчало. Тарахкання  тих пристроїв нагадувало  момент, коли Ісуса Христа прибивали цвяхами до хреста. До плащаниці йшли на колінах від порога.

  На Лемківщині кожна господиня хотіла спекти якомога більше пасок та щоб вони були якомога гарніші. Пекли з разової (чорної) та петльованої (білої) муки, до того ж різної величини — бувало, що паски за величиною були  як заднє колесо до воза. Як велика паска добре виросте в печі, то доводилось навіть прорубувати челюсті печі, аби її витягнути. До замісу не давали ніяких приправ, лише сама мука, молоко та пару яєчок.— Паска пахла полем, землицею.  Усі спечені паски, скільки б їх не було, у плахтах на плечах несли святити. До кошика пекли малу паску, до замісу якої додавали багато яєць. Її ставили разом із шинкою, ковбасою, сиром, маслом, ну і силою-силенною розмаїтих писанок і крашанок, і то були страви до снідання на Великдень.

Переважно церкви стояли на горбі, а святили паски під церквою. Не раз після освячення, добре не зав’язавши плахти з пасками, господар закинув її на плече, один кінець плахти вирвався з рук, і висипались всі паски і покотились згори на долину, аж спинялись у потоці. Навіть приповідка була: «Ну не дивуватись тій малій та тій більшій пасці, а ти, стара торбо, чого котишся?».

На Лемківщині серед продуктів, які несли у кошику для свячення, була «яєчня». Це чисто лемківська страва і готувалась вона так: 15-20 яєць треба добре збити, лити на кипляче молоко, весь час помішуючи.— Зробиться сир. Той сир відцідити, стулити докупи у плестанку, змастити яйцем і на деякий час поставити в піч (в сучасних умовах — в духовку), щоб запікся.

Подібну «яєчню» робили і з колястри (молока від корови, яка недавно отелилась). Але до колястри не треба було давати багато яєць, буквально кілька. Дуже смачний сир робився завдяки великій жирності такого молока.

Диву даєшся, які то були невимовної краси писанки і крашанки. Люди не закінчували мистецьких вузів, а розписували яйця такими витонченими взорами,— зрозуміло, то була мова землі, дух традиції. Тих мистецьких витворів у кошику було так багато, що вже самі вони створювали невимовну урочистість і велич свята.

Дуже добре було митися у тій воді, в якій на Великодні свята варили яйця (у страсну суботу). Мама казала митися усім дівчатам, а також сама милася. Від того лице було чисте, гладеньке, без будь-яких прищиків. Ніяких кремів не вживали, тільки застосовували отакий магічно-лікувальний метод збереження краси.

Після того, як поснідали свяченим, крихти зібрали і або спалювали, або висівали в зільнику («в городци»), бо з тих свячених крихт (дрібків) виростало пахуче зілля «маруна» — цвіте білим цвітом ціле літо до пізньої осені. Спробуйте самі, —  і будете мати ту ж саму «маруну».

Коли господар приносив з церкви усе свячене — на плечах у плахті паски, у руці кошик з продуктами до снідання, то зразу не заходив до хати, а тричі обходив з тим довкола хати, і аж тоді входив досередини.

На Великдень як прийшли з церкви після свячення пасок,  господар давав або цілу паску, або її кусочок синові, і той мав оббігти, молячись, з тією паскою по межі довкола свого поля. Поле, правда, було за три, а то й більше кілометрів від хати. До того ж, воно було дуже велике, так що довелося здолати часом до 10 км, однак традиція була обов’язковою до виконання,  інакше міг би бути неврожай чи яке інше лихо скоїтись.

Малюнок Сеник Насті  

ПИСАНКИ

Писанки — розписані візерунками яйця. Їх розписували дівчатка з мамами наприкінці великоднього посту. А на Великдень святили, і то якомога більше — до 50 штук. Найкращі з них дівчина дарували хлопцеві, до того ж, най­кращу писанку давала тому, хто найближче був дівчині до серця. Негарну писанку соромно було давати хлопцеві, і таку писанку давали чужим.  Писанки дарували кумам, сусідам, похресникам.

Їх також клали у фундамент в усіх чотирьох кутах будинку, щоб оберігали від злих сил, щоб в хаті не було ніякої біди.

А ще що цікаво: до писанки доробляли хвостик, голівку і крильця з різнокольорового паперу. І тоді такі чудові птахи-писанки творили незвичайну красу і казковий дух весни.

Фарбовані «видутки» (порожня шкара­лупа), нанизані вінком на нитку, завішували перед входом до стайні, щоб худоба не хворіла. Такими ж різно­кольо­ровими видутками обвішували перед великодніми святами плодові дерева, аби рясно родили, або якесь одне молоде дерево біля хати чисто для краси. Писанки підвішували до образів, при­лашто­вували до вікон, – вішали, де тільки хотіли. Вони були оберегами і від пожежі, від нещасть та хворіб. Коли з одного року писанки зберігались до дру­гого, то їх знову святили, до тих пір, поки вони не розпадались від часу.

ЧОМУ НА ВЕЛИКДЕНЬ СВЯТЯТЬ ХРІН?

Лемківсько-надсянська легенда

Коли юдейські воїни приготувались розіп’яти Ісуса Христа, то принесли зі собою чотири цвяхи. Але надбіг циган і хотів ті цвяхи  вкрасти. Та на нього накинулись воїни, і циган ухопив тільки одного цвяха. І втік.

Один з воїнів кинувся за циганом навздогін, щоб відібрати цвях, та циган встромив його в землю, і воїн цвяха не знайшов.

Воїни мусіли прибити ноги Ісусові на хресті одним цвяхом. А на місці, де був встромлений цвях, виріс хрін. Тому хрін і освячують на Великдень. І саме навесні, під час Великодніх свят, він є найсмачніший і найпоживніший.

Автор Марія ГОРБАЛЬ

Джерело: http://pani-likar.info/sorcerer/sorcerer86.html

Share to Facebook
Share to Google Buzz
Share to Google Plus
Share to LiveJournal
Share to MyWorld
Share to Odnoklassniki
Share to Yandex

Напишіть відгук

Ваша пошт@ не публікуватиметься. Обов’язкові поля позначені *

Можна використовувати XHTML теґи та атрибути: <a href="" title=""> <abbr title=""> <acronym title=""> <b> <blockquote cite=""> <cite> <code> <del datetime=""> <em> <i> <q cite=""> <strike> <strong>

Категорії

Нове відео