Лемки в діаспорі. Ч.7. Еміграція лемків до Канади

Другу найбільшу групу русинів-лемків на американському континенті становлять русини-лемки Канади. Еміграція в Канаду розпочалась лише в 90-х роках XIX століття й охоплювала, переважно східну Галичину, звідки до Першої світової війни переселилося близько 100 тис. українців, серед яких лемки становили лише незначний відсоток. У 1905 році у Вінніпезі було засноване Українське запомогове братство св. Николая в Канаді, а у 1911 р. почала виходити газета «Канадський Русин». Русини-українці Канади були зосереджені в Русько-католицькій церкві в Канаді (греко-католицькій). Перший собор священиків цієї церкви під керівництвом єпископа Никити Будки (1877-1949) відбувся у 1914 році.

Масова еміграція лемків у Канаду розпочалася після Першої світової війни під впливом посиленої агітації пароплавних компаній та обмеження квот емігрантів до США. Лемків, як і до війни, спрямовували, головним чином, на рідко заселені землі західної Канади (Альберта, Саскачеван, Манітоба), де вони наймалися робітниками на існуючі вже ферми або засновували нові на порівняно вигідних умовах. Тут лемки здебільшого вливалися у вже існуючі українські громади, суспільне життя яких зосереджувалося навколо церков, що будували переважно на перехрестях доріг серед полів. Біля церков лемки засновували філії суспільно-громадських організацій США (Лемко-Союз, Організація Оборони Лемківщини тощо).

Третя хвиля емігрантів русинів-лемків у Канаду припала на післявоєнний період. У більшості це були політичні емігранти,я ким вдома загрожували репресії. Вони поселялися переважно в містах, більшість у провінції Онтаріо та працювали робітниками на фабриках, віддаючи частину заробітку на громадські справи. Будучи національно мало свідомими, русини-лемки часто вступали до польських, словацьких або російських товариств, і швидко асимілювалися.

У 1948 році прибув у Канаду відомий лемківський історик, етнограф, журналіст та громадський діяч Юліян Тарнович (1903-1977), уродженець с.Розстайне, автор знаменитої «Ілюстрованої історії Лемківщини» (Львів, 1936), редактор часопису «Наш Лемко» та цілого ряду інших праць з лемківської тематики. У Канаді він продовжував журналістську діяльність, видаючи газети «Наша мета», «Лемківщина» (1949053), «Український робітник» (1950-55) та «Лемківські вісті» (1965-69). Великим успіхом користувалися його книги «На згарищах Закерзоння» (1954) та «Свята рідна земля». Юліян Тарнович твердо стояв на українських позиціях.

Лемки української організації в 1961 році заснували в м.Торонто 20-й Відділ Організації Оборони Лемківщини ім. В.Вербицького (голова – Іван Оленич) як філію ООЛ в США (друкований орган – «Лемківські вісті»). У 1966 році Відділ став членом Комітету Українців Канади. В 1973 р. новий лемківський Відділ ООЛ біло засновано в Гамільтоні, пізніше – в Монреалі та Оттаві. В тому ж 1973 році об’єднані відділи ООЛ в Канаді прийняли назву Об’єднання Лемків Канади (ОЛК). ОЛК є членом Світової Федерації Українських Лемківських Об’єднань, Конгресу Українців Канади та Світового Конгресу Українців. ОЛК, між іншим, спонсорувало понад 150 втікачів з Польщі та України та значну кількість видань з лемківською та загальноукраїнською тематикою. У 1987 році ОЛК заснувало Музей лемківської спадщини ім. Юліяна Тарновича (завідуючий – Максим Маслей).

Головним напрямком діяльності ОЛК є організація фестивалів «Лемківська ватра в Канаді», який від 1975 до 2013 року було 28.

В 1972 році Відділ купив лісну ділянку площею близько 200 акрів землі (80 га) у місцевості Бентінг Таушіп (175 км. на північ від Торонто), яку перетворив у рекреаційний осередок з назвою «Лемківщина». Там відбуваються зустрічі лемків, найважливішою є вже згадуваний щорічний фестиваль пісні і танцю Лемківська ватра в Канаді. ОЛК крім «Лемківської Ватри», організовує лекції, концерти та щорічні демонстрації в пам’ять депортації лемків з рідних земель. Співзасновником і багаторічним головою ОЛК (2002-2011) був лемко із села Калинів на Пряшівщині Павло Лопата (нар.1945).

З поміж країн Південної Америки найбільше українців (майже 350 тис.) проживає в Бразилії. Серед них значну частину становлять русини-лемки. Вони, на відміну від українців Північної Америки, з української громади не виділяються. Подібна ситуація й в Аргентині, де є теж близько 350 тис. українців, зосереджених у провінціях Буенос-Айрес, Місьонес та Чако.

Автор Микола Мушинка

Джерело: Мушинка М. Лемки в діаспорі // Науковий збірник Музею Української культури у Свиднику. Вип.27. Історія та культура Лемківщини / Гол. ред. і упор. М.Сополига. – Свидник, 2013. – с.431-432

Share to Facebook
Share to Google Buzz
Share to Google Plus
Share to LiveJournal
Share to MyWorld
Share to Odnoklassniki
Share to Yandex

Напишіть відгук

Ваша пошт@ не публікуватиметься. Обов’язкові поля позначені *

Можна використовувати XHTML теґи та атрибути: <a href="" title=""> <abbr title=""> <acronym title=""> <b> <blockquote cite=""> <cite> <code> <del datetime=""> <em> <i> <q cite=""> <strike> <strong>

Категорії

Нове відео