Останні коментарі

Лемки в діаспорі. Ч.6. Еміграція лемків до США (продовження)

У міжвоєнний період в США виникло кілька установ та організацій, присвячених виключно Лемківщині. Їх завданням було зупинити політику польського уряду, спрямовану на асиміляцію лемків.

У 1922 році з ініціативи уродженця с.Кункова Віктора Гладика (1873-1947) в Нью-Йорку було засновано Лемківський комітет допомоги, що ставив за мету допомагати лемкам в Європі. Друкованим органом Комітету була газета «Лемковщина» (1922-1926), що виходила нерегулярно (загалом 33 випуски) під редакцією В.Гладика лемківським варіантом російської мови. Її наступницею стала газета «Лемко» (1928-1939), що видавалась у Філадельфії (1929-31), Клівленді (1931-36) та в Нью-Йорку (1936-39) лемківською говіркою та англійською мовою, спочатку як місячник, від 1929 р. – як тижневик, а від 1939 р. – двічі на тиждень. У 1929 р. газета стала органом Лемко-Союза в США та Канаді – найбільшої суспільно-культурної організації лемків у Північній Америці. Її співзасновником був Дмитро Вислоцький (1888-1968) – уродженець с.Лабова (псевдонім Ваньо Гунянка). Після 1934 року Лемко-союз набрав прорадянської та прокомуністичної орієнтоції, пропагуючи ідею переселення лемків Польщі в Радянський Союз. Під час Другої світової війни Лемко-Союз зібрав значну фінансову допомогу для Радянського Союзу, однак незважаючи на це, його засновника Д.Вислоцького американський уряд видворив у Польщу, звідки він потрапив спочатку до Ужгорода, а потім до Львова.

У 1946 р. заможний лемківський промисловець Петро Гардий (1897-1989) із с.Юрівці, заснував у м. Йонкерс Лемківський комітет допомоги (Лемковский реліфовый комітет в США) з метою економічної допомоги русинам-лемкам у Польщі, Україні та Словаччині. Комітет діяв у рамках Лемко-Союзу. Його чільними представниками, крім П.Гардого, були: М.Кисляк, С.Пиж, В.Гладик та Й.Федорко. Операція «Вісла» 1947 р. та комуністичний переворот у Чехословаччині 1948 р. перекреслили плани організації. У 1957 р. ЛКД відновив свою діяльність. Його голова П.Гардий вступив у контакт з посольствами Польщі та Чехословаччини в США, які надали йому візу для відвідання цих країн. У тому ж 1957 р. П.Гардий відвідав Польщу та Чехословаччину, вів переговори з високими представниками цих країн, між іншим, про побудову металургійного комбінату, де працювали б виключно русини-лемки, однак ці переговори виявились безрезультатними. Діяльність ЛКД обмежилась до мінімальної допомоги лемкам Польщі.

У 1939 році лемки-емігранти США заснували Карпаторусский Американский Центр з осередком у Йонкерсі. У тому ж році організація побудувала просторий будинок культури під назвою Лемко-голл з рестораном та конференц-залом на 300 осіб. У будівлі знаходилось приміщення Лемко-Союза, його друкарня та офіційний друкований орган «Карпатска Русь». У 1999 р. Центр було продано.

У 1934 році з ініціативи уродженця с.Лосє Михайла Дудри (1912-1982), Василя Карбовника та Василя Левчика в Нью-Йорку було засновано Комітет Допомоги Лемківщині, який через два роки змінив назву на Організація Оборони Лемківщини (ООЛ) з друкованим органом «Лемківський дзвін» (1936-1940). У 1936 р. ООЛ поширила сферу своєї діяльності також на Канаду. Під час Другої світової війни ООЛ з політичних причин була змушена припинити діяльність, однак у 1958 р. з ініціативи уродженця с.Красна Юліяна Налисника (1890-1960), вона відновила діяльність у Йонкерсі і стала захисником лемків в Польщі, Словаччині та в інших країнах, що опинилися під тоталітарним комуністичним режимом. ООЛ твердо стоїть на українських позиціях, вважаючи лемків етнографічною групою українського народу. Її друкованим органом є квартальник «Лемківщина», заснований у 1970 р. (перша редакторка Уляна Любович, опісля Орест Питляр, а від 1985 року Марія Дупляк – від 1983 р. голова Крайової Управи ООЛ в Америці; редактор – Павло Лопата).

Багатою також є видавнича діяльність ООЛ. 1967 р. нею видано найповніші «Зібрані твори» Б.-І.Антонича (400 ст.), а в 1988 р. – двотомник «Лемківщина: Земля – Люди – Історія – Культура» (редактор Б.Струмінський; 1066 стор.), в якому є й окремий розділ Ярослава Падоха про лемківську діаспору.

У 1977році з ініціативи ООЛ у Нью-Йорку була заснована Фундація Дослідження Лемківщини (голова від часу заснування до 1994 року Мирон Мицко), яка між іншим, фінансово підтримувала журнал «Лемківщина» та «Анали Лемківщини», а також українські видання у Польщі. Фундація видала кілька цінних книжок, поміж яких монографію «Дерев’яна архітектура Українських Карпат».

У 1970 році при ООЛ у м.Стамфорт було створено Український лемківський музей (керівник – Іван Сквіртнянський, куратор – Микола Дупляк), в якому крім історичної та етнографічної експозиції (фотографії, документи, вбрання, писанки) знаходяться бібліотека та архів ООЛ, а також частина архіву Української повстанської армії.

Політичні емігранти Карпатської України та Чехословаччини, які прибули в США після Другої світової війни, у 1949 році заснували земляцьку організацію Карпатський Союз з метою захисту прав Закарпатської України від свавілля радянських та чехословацьких властей та для налагодження співпраці з давньою закарпатською еміграцією. Організація нараховувала кілька сотень членів і мала свої філії в кількох містах США. Співпрацювала із земляцькими організаціями в Західній Європі та Австралії. Головними діячами КС були: В.Черешня, В.Шандор, В.Комаринський, М.Шпонтак та інші, а його друкованим органом був місячник «Карпатська Зоря» (1951-52). Організація фінансувала видання кількох книжок, переважно спогадів. З її ініціативи у 1957 р. було засновано Карпатський Дослідний Центр в Нью-Йорку, а у 1990 р. Союз налагодив стосунки з рідним краєм, куди надсилав гуманітарну допомогу.

У 1989 році група закарпатських українців США на чолі з Василем Маркусем заснувала «Комісію зв’язку й інформації закарпатських українців у діаспорі» (КоЗІ), з метою взаємного інформування про закарпатські та лемківські справи на рідних землях і в діаспорі. КоЗІ влаштовувала річні наради та конференції в Ужгороді, Пряшеві, Києві та США, фінансувала видання книжок та організовувала допомогу жертвам повені на Закарпатті. Друкований орган – квартальник «Інформаційний листок КоЗІ» (до 2003 року вийшло 62 номери), 150 примірників якого розповсюджувалося на Закарпатській Україні, 50 – у Словаччині, а 20 – в Чехії.

Після Другої світової війни лемківська громада в США поповнилась новою, вже третьою  хвилею емігрантів з Польщі та Словаччини. Вони органічно влилися у вже існуючі лемківські та карпаторуські організації. Також були створені нові організації, переважно проукраїнського спрямування.

У 1952 році група лемківських акціонерів купила 126 акрів (понад 50 га) землі за 175 000 доларів у м.Монро, штат Нью-Йорк, і створила там «Лемко-парк», де відбувалися визначні фестивалі, Дні молоді, Дні «Талергофа», тощо. Згодом тут побудували каплицю та музей. На жаль, «Лемко-парк» потрапив у фінансову скруту і в 1997 році уряд його конфіскував за несплату податків.

У 1973 р. у м. Йонкерс було засновано Світова Федерація Лемків, яка об’єднувала лемківські організації США та Канади. Майже 25 років (1973-1997) її очолював лемко із Височан (біля Сянока) Іван Гвозда (1928) – редактор журналу «Анали СФЛ». Федерація звертала увагу світової громадськості на порушення людських прав лемків у «старому краї» та писала листи в міжнародні організації та уряди Польщі й Словаччини на захист своїх земляків. Після розпаду Радянського Союзу до СФЛ влилися новостворені русинсько-лемківські організації Польщі, України, Сербії, Хорватії, Угорщини, Словаччини та Румунії. На Другому конгресі СФЛ у Львові організація, підкреслюючи свій проукраїнський характер, змінила назву на Світова Федерація Українських Лемківських Об’єднань (СФУЛО). Перший голова – Федір Гоч, директор Музею лемківської культури в Зиндранові (Польща). У 1997 році керівництво СФУЛО перебрав на себе Іван Щерба (1999-2007) зі Львова.

У 1978 році з ініціативи Петра Роберта Магочія був створений Карпаторусинський дослідний центр у Фейрв’ю (США) з метою дослідження та пропаганди карпатських русинів вдома й у світі як окремої національної групи. З Центром співпрацюють науковці Америки та Європи, яких об’єднує ідея самостійності «русинського народу». Центр влаштував кілька наукових конференцій та забезпечив стипендіями студентів і науковців зі США та Європи, видавав англомовний квартальник «Carpatho-Rusyn American» (1978-1997 – редактор Патриція Кравчик) та серію науково-популярних книжок, переважно власних праць Магочія й перекладів англійською мовою давніших праць про русинів-українців Закарпаття.

Після 1989 року, спочатку в Закарпатській Україні, пізніше майже в усіх країнах, де живуть русини-лемки (Польщі, Чехії, Словаччині, Сербії, Хорватії, Угорщині, Румунії, Молдові, США), виникли громадські організації, що мають за мету довести, що русини (лемки, руснаки) не є складовою частиною українського народу, а являються собою четвертий східнослов’янський народ, який повинен бути визнаний і фінансово підтримуваний урядом кожної держави, де вони перебувають. Ідеологом та лідером цього руху є згадуваний вже П.Р.Магочій, керівник Кафедри українознавчих студій Торонтського університету в Канаді. Вершиною його діяльності є «Енциклопедія історії та культури карпатських русинів» (співупорядник Іван Поп), третє видання якої появилося 2010 року в Ужгороді (перекладі з англійської на українську мову). У 1991 р. русинські організації об’єдналися у федерацію Світовий Конгрес Русинів (СКР), який кожного другого року проводить всесвітні з’їзди у країнах поселення русинів-лемків. Друкованим органом СКР є двомісячник «Русин», який виходить у Пряшеві під редакцією Олександра Зозуляка (нар. 1953).

Здається, що останнім могіканом карпаторуського москвофільства в США, що не визнає українців окремою нацією, а лише північною галузкою «великого російського народу» був уродженець Пряшівщини, православний священик Андрій Шабак (1915-1988), який із своєю дружиною Анною (1922-1997), синами Константином (нар. 1948) та Андрієм (нар. 1950) заснував у 1980 р. у Форт Лаудердейл Карпато-русский науково-дослідний етнологічний центр. Цей інститут (нині у складі лише двох осіб) для своєї діяльності одержав значні кошти, які дозволяють йосу від 1983 р. видавати щомісячник «Карпаторусские отзвуки» російською та англійською мовами (тираж 3000 примірників) та поширювати у світі ідею «Славянского мира во главе с Великой Россией».

Автор Микола Мушинка

Джерело: Мушинка М. Лемки в діаспорі // Науковий збірник Музею Української культури у Свиднику. Вип.27. Історія та культура Лемківщини / Гол. ред. і упор. М.Сополига. – Свидник, 2013. – с.424-431

Share to Facebook
Share to Google Buzz
Share to Google Plus
Share to LiveJournal
Share to MyWorld
Share to Odnoklassniki
Share to Yandex

Напишіть відгук

Ваша пошт@ не публікуватиметься. Обов’язкові поля позначені *

Можна використовувати XHTML теґи та атрибути: <a href="" title=""> <abbr title=""> <acronym title=""> <b> <blockquote cite=""> <cite> <code> <del datetime=""> <em> <i> <q cite=""> <strike> <strong>

Категорії

Нове відео