Останні коментарі

Лемки в діаспорі. Ч.5. Еміграція лемків до США (початок)

Від 70-х років XIX століття розпочалася масова еміграція русинів-лемків до Сполучених Штатів Америки. Еміграція русинів-лемків Галичини, Пряшівщини та Закарпатської України в США є найбільшою з українських земель. Правда, її чисельність важко встановити, тому що переважна більшість русинів-лемків емігрувала сюди нелегально, без згоди державних органів своїх країн, а на першому етапі (1877-1898) ні пароплавні компанії, ні державні органи США не цікавилися національністю емігрантів. Пізніше лемків зараховували до угорців, поляків, словаків або росіян. Тут вони працювали переважно в шахтах Пенсільванії та на металургійних заводах Пітсбурга; менша кількість – на фермах. Переважна більшість лемків, заробивши певну суму грошей, поверталися до рідного краю. Значна частина їздила в Америку і назад багато разів. На думку кращого знавця цієї проблематики Володимира Кубійовича, після Другої світової війни в Північній Америці (США та Канаді) жило 100-150 тисяч лемків, тобто від чверті до однієї третини всіх лемків у світі.

Від самого початку русини-лемки з обх боків Бескидів в США об’єднувались навколо греко-католицької церкви. Перші греко-католицькі парафії біли засновані в 1880-х роках на сході штату Пенсільванія, а їх обслуговували, головним чином, священики вислані туди із Пряшівської греко-католицької єпархії. До Першої світової війни Американська греко-католицька (візантійська) руська церква (найстарша в США) з центром у Пітсбурзі, нараховувала 152 парафії з рпиблизно 500 000 прихожанами. Ця церква, підвищена до метрополії, пройшла через численні реформи й існує по сей день. В 2005 році в чотирьох її єпархіях було 252 парафії з приблизно 100 000 вірниками.

Греко-католики США юридично підлягали римо-католицькій церковній верхівці, яка довго не розуміла їх обряду, навіть назви «греко-католики». Їм говорили: «Як ви можете називати себе греками, коли ніхто з вас, навіть священики, не володіє грецькою мовою? Які ж ви католики, коли ваші священики не дотримуються целібату?». Непорозуміння між русинами-греко-католиками і римо-католицькою ієрархією призвели до того, що 25 000 греко-католиків на чолі із уродженцем Пряшівщини священиком ОлексіємТовтом (1854-1909) перейшло під юрисдикцію Російської православної церкви в Північній Америці. Три чверті з них походили із галицької Лемківщини.

У 1936 році значна частина священиків та мирян на знак протесту рпоти декрету Ватикану про заборону висвячувати жонатих кандидатів у священиків, вийшли із складу Американської греко-католицької (візантійської) руської церкви та заснували Американську карпаторуську православну греко-католицьку єпархію на чолі з єпископом Орестесом Чорноком (1883-1977), русином-лемком з Пряшівщини (із села Ортутова). Нова церква належала до юрисдикції екуменічного патріарха Константинопольського. Вона має свою семінарію в Джонстауні та з 1946 року видає газету «Церковний вістник». Нині ця церква нараховує приблизно 15 000 членів, зосереджених у 82 парафіях північно-східної частини США.

Майже при кожній парафії існували так звані «братства», тобто спілки робітників однієї релігії, члени яких керувалися заздалегідь ухваленим статутом, вносили певну частку свого заробітку до спільної каси, а якщо хтось із них захворів, був покалічений або помер, він або його сім’я одержували від братства фінансову допомогу. Якщо член порушував правила статуту (наприклад, вів аморальне життя, зловживав алкоголем або переставав платити членські внески) – його виключали з братства без повернення членьских внесків. Першим було Братство св. Миколая, засноване о. Іваном Волянським в Шанендоа (Shenandonah) 1885 року, до складу якого входили й лемки.

Поступово братства об’єднувалися в більші організації. Найстаршою є Соєдиненіе греко-католических русских братств в Сіверній Америці засноване в 1892 році у м.Вілка-Барре (Пенсільванія), що існує по сей день. У період своєї найбільшої слави (1929 р.) Соединеніє нараховувало 133 000 членів у 1328 осередках. Воно видавало «Американсий русскій вістник» (1892-1952), молодіжні часописи «Сокол Соединенія» (1914-1936) та «Світ дітей», шкільні підручники, фінансувало сиротинець у м.Елмгерст та будівництво багатьох церков. У 1918-19 роках Соединеніє підтримало ідею приєднання Підкарпатської Русі до Чехословаччини, хоч пізніше гостро критикувало уряд ЧСР за порушення домовлених угод (за ненадання їй автономії).

У 1894 році частина членів Соединенія греко-католицьких русских братств, яка не погоджувалася з консервативною проугорською політикою та русофільськими тенденціями цієї організації, заснували в м. Шамокін Руський Народний Союз (з поширенням діяльності і на Канаду) з друкованим органом «Свобода» (виходить по сей день – до 80-х років XX ст. як щоденник, нині – як тижневик). У 1914 р. організаця змінила назву на Український Народний Союз (УНС). Нині це не лише найдавніша, але й найбільша українська громадська організація за межами України. До її складу від самого початку входили і русини-лемки української орієнтації. До речі, три його перші голови (Т.Талпаш, І.Глова, Ю.Хиляк) були лемками. Кілька лемків (Д.Капітула, С.Ядловський та ін.) очолювали УНС і в наступних каденціях. Та й нині вони представлені в усіх його органах. В 1980 р. УНС об’єднував 388 відділів у США та 66 в Канаді. У своєму осідку Джерсі-Сіті УНС має 14-поверховий будинок, в якому містяться всі його канцелярії та редакції.

У 1910 р. лемки Юрій Хиляк, Семен Дмитренко, Василь Гришко та Степан Силак стали співзасновниками допомогово-асекураційної організації Руський Народний Союз у Скрентоні, який дуже скоро переріс у загальноукраїнську організацію, в 1918 р. змінивши назву на Український Робітничий Союз, а в 1978 р. – на Український Братський Союз. У 1920 р. організація мала 110 відділів, нараховуючи 6750 членів, а в 1988 році – 248 відділів з 22 450 членами та майном – 10 300 000 доларів. УБС є 1913 р. видавав тижневик «Народна Воля» (перший редактор – Іван Ардан).

У 1912 році лемко Олексій Шлянта в м.Мейфілд, штат Пенсільванія, заснував товариство взаємодопомоги проросійського спрямування Русска Православна Любовь, яке поступом часу досягло доволі міцної позиції серед лемків та володіло немалим капіталом. Видавало журнал «Любовь», багаторічним редактором якого (1925-1957) був Степан Телеп (1882-1965), уродженець Пелегримки. Журнал друкувався «язычієм».

Православні русини, переважно з Пряшівщини, в 1915 році заснували в м.Монессет Соединеніе русских православных братств в Америкі – проросійської орієнтації. Ініціатором його заснування був пряшівчанин Никола Пачута. Під його редакцією виходив дркуований орган організації «Русскій вістник» (1922-1935). Напередодні Другої світової війни Соединеніе нараховувало близько 20 000 членів.

У 1917 році з ініціативи уродженця с.Чертеж Йосифа Федоренка (1884-1971) в США було засновано проросійську політичну організацію Союз освобожденія Прикарпатской Руси з метою післявоєнного приєднання Східної Галичини, північної Буковини та руських провінцій Угорщини до Росії, а якщо це не буде можливе, то створити окрему державу Карпатська Русь (яка б об’єднала землі Підкарпаття (Закарпаття), Лемківщини, Пряшівщини та Марамурещини). Для виконання цього плану СОПР вислав на Мирну конференцію в Париж делегацію у складі 4 осіб (В.Гладик, Д.Марков, П.Гаталяк, І.Дзвончик) із меморандумом, статистичними даними та картами майбутньої держави. Місія СОПР виявилась безуспішною, оскільки великодержавні учасники Мирної конференції мали щодо даної території інші плани – поділити її поміж Польщею та новоствореною Чехословаччиною. Друкованим органом Союзу була газета «Прикарпатская Русь» (1917-1925). СОПР організував три великі конгреси. На третьому в Нью-Йорку (грудень 1919) було обрано «Карпаторусский Совіт» у складі 25 осіб, більшу половину членів якого становили лемки. У 1920-30 рр. СОПР перестав діяти, однак у 1942 р. він відновив свою діяльність, організовуючи допомогу Радянському Союзу. Після війни він припинив свою діяльність.

Автор Микола Мушинка

Джерело: Мушинка М. Лемки в діаспорі // Науковий збірник Музею Української культури у Свиднику. Вип.27. Історія та культура Лемківщини / Гол. ред. і упор. М.Сополига. – Свидник, 2013. – с.424-431

Share to Facebook
Share to Google Buzz
Share to Google Plus
Share to LiveJournal
Share to MyWorld
Share to Odnoklassniki
Share to Yandex

Напишіть відгук

Ваша пошт@ не публікуватиметься. Обов’язкові поля позначені *

Можна використовувати XHTML теґи та атрибути: <a href="" title=""> <abbr title=""> <acronym title=""> <b> <blockquote cite=""> <cite> <code> <del datetime=""> <em> <i> <q cite=""> <strike> <strong>

Категорії

Нове відео