Лемки в діаспорі. Ч.2. Іміграція лемків до Сербії і Хорватії

У середині XVIII століття значна група русинів (руснаків) греко-католицького віросповідання з території нинішньої Словаччини (Земплинської жупи) (див. Три хвилі міграції лемків в Сербію та Хорватію) колонізувала майже пусті землі (пустари) нинішньої Воєводини в Сербії, відвойовані Австрією від османських турків і приєднані до Угорського королівства Їх центрами стали села Великий Керестур (згодом перейменоване на Руський Керестур) та Коцур. Із цих двох сіл русини розселялися в інші населені пункти Сербії (Вербас, Кула, Дюрдєво, Беркасова, Бачинці) та Хорватії (Петровці,  Міклушевці, Вуковар). Їх об’єднала і зараз об’єднує греко-католицька релігія (руська віра). Уже в 1751 р. в Руському Керестурі була заснована перша греко-католицька парафія з церквою, а через два роки (1753) і руська школа. Народнорозмовна мова воєводських русинів є сильно пословаченою лемківською говіркою, яку дехто із західнослов’янських лінгвістів вважає говіркою словацької мови. Цій говірці руснаки Воєводини (Бачки) у 1923 році заслугою уродженця Руського Керестура Гавриїла Котельника (1886-1948) дали статус літературної мови (бачвано-руська бешеда). Вона нині є однією з п’ятьох офіційних мов Воєводини. Нею видано понад 800 книг. Друкуються газети, журнали, ведуться щоденні радіо та телепередачі тощо.

У 1919 році за зразком львівської «Просвіти» в Новома Саді було засноване Руске народне просвитне друство (Товариство «Просвіта») з метою публікувати та розповсюджувати релігійні, навчальні та розважальні книги, брошури, а також газети на розмовній руській мові. Перший голова (1919-1936) – Михайло Мудрий (1874-1936) був ще й ініціатором заснування друкованого органу товариства – тижневика «Руски Новини» (1924-1941).

У 1939 році на противагу РНП в м.Старий Вербас був заснований проросійський Культурно-просвитни (национални) союз «Заря», який пропагував ідею, що русини є частиною російського народу. Союз «Заря» видавав газету «Русска заря» (1934-1941; редактор – Євген Кочиш). Під час Другої світової війни русини Югославії активно залучались до антифашистської національно-визвольної боротьби, що в післявоєнний період до певної міри сприяло підтримці їх праці на ниві національної культури державою.

Незважаючи на невеличку кількість (при переписі 2002 року – 15 905 осіб), русини Сербії і досі мають велику підтримку держави. Є у них свої державні школи, навіть руська гімназія з гуртожитком в Руському Керестурі та Кафедра руської мови та літератури при Новосадському університеті. Своєю батьківщиною (отечеством) руснаки вважають Сербію, дідівщиною – Горницю (Закарпаття), а «матірною країною» (матична жем) – Україну. Рідна мова та греко-католицька релігія сприяли збереженню їх національної ідентичності.

Найвищим органом самоуправи Русинів Воєводини Національний совіт руської національної меншини у складі 17 осіб з численними комітетами та секціями. Совіт розподіляє державні кошти окремим суб’єктам. На ділянці культури йому підлягають: Завод культури войводянських руснаків, напівпрофесійний Руський національний театр, Союз русинів та українців Сербії, Руска матка та десяток інших організацій. Із державного бюджету фінансується видавництво «Руске слово» зі штабом 30 працівників. Воно видає щотижневу газету на 16 сторінках «Руске слово» (тираж 2400 прим.), щоквартальник «Шветлосц» (на 160 стор.), двомісячник для молоді «Мак», щомісячник для дітей «Заградка» (оба – по 24 стор.) та щорічник «Руски християнки календар» (400 стор.). У редакціях радіо та телебачення зайнято ще сорок працівників, фінансованих державою.

Існує ще кілька приватних редакцій радіо та телебачення, що ведуть передачі руською мовою. Ряд руськомовних публікацій виходять на кошти спонсорів.

Майже у кожній місцевості, де живе більше число руснаків, є греко-католицька церква, юридично підпорядкована Апостольському Екзархату греко-католиків Сербії і Чорної Гори з центром у Руському Керестурі (Апостольський Екзарх – Дюра Джуджар). У сучасності екзархату підлягає 19 парафій та три монастирі.

У другій половині XIX століття велика група русинів-лемків Бардіївського округу (села Снаків, Луків, Пітрова, Герлахів, Крижів, Мальців, Грабське, Ліві, Курів та ін.) та Горлицького повіту західної Польщі (Барвінок, Регетів, Гладишів, Мушинка, Новиця, Климківка, Маластів та ін.) переселилися в область Срема, більша частина якої (східна) нині входить до складу Сербії, менша (західна) – до складу Хорватії. Найбільше їх скупчення є у місті Сремська Митровиця (735 осіб) та в селах Латярак (35), Стара Бінгула (35) та Шашинці (32). Там вони вже в першій генерації мовно асимілювалися з сербським населенням, однак почуття руської національності вони в переважній більшості зберегли по сей день. Згідно з переписом населення 1991 року в 26 населених пунктах Срема проживало 1695 русинів (руснаків), в дійсності є їх там набагато більше. Своєю пильністю та працьовитістю русини стали найзаможнішою національною меншиною Срема. Сьогодні серед них є багаті підприємці, ремісники, учителі, лікарі тощо. Їх культурним центром є Сремська Митровиця, де в 2001 році відбулося величаве святкування 150-річчя приходу русинів до Срему. На початку XXI ст. русини Срема налагодили стосунки зі своєю первісною батьківщиною – Пряшівщиною, головним чином, з Бардіївським округом.

Наприкінці XIX і на початку XX століть (1894-1914) у Хорватію переселилася доволі значна група лемків із повітів Ясло, Кросно, Горлиці (села Тихоня, Поляни, Дошниця, Грибів, Жидівське, Жмигород, Перегримка, Роднівка, Боднарка, Зубрик, Довге). Вони цілими сім’ями поселилися в селі Липовляни, Нова Субоцька та Антуновка. Частина чоловіків загинула на фронтах Першої світової війни та в концентраційному таборі Ясенова (через симпатії до Росії). У 1909 році новоприбулі лемки заснували греко-католицьку парафію, а в 1913 році почали будувати церкву, навколо якої гуртувалося духовне і громадське життя переселенців. Першим священиком у Липовлянах був Тома Северович (1909). Найдовше «парохію» очолював Богдан Мизь (1933-1968) – батько нинішнього новосадського пароха Романа Мизя. При церкві діяв мішаний хор. У міжвоєнний період ця група поповнилася лемками із сіл: Мшана, Святкова Мала, Граб, Свіржова.

Деякі лемки з Липовян досягли визначні посади. Наприклад, Теодор Фрицький із Жидівського досяг звання генерала югославської армії, був депутатом парламенту Хорватії, головою Союзу пожежників Югославії, а після війни – головою Союзу русинів та українців Хорватії.

У селі Антуновці, «парохія» якого належала до Липовлян, поселилися лемки із повітів Ясло та Горлиці (села Берест, Боднарка, Вільшина, Ждиня, Жидівське, Завадка, Затварниця, Зиндранова, Зубрик, Котань, Крампна). Звідти вони розійшлися у різні боки, а частина – за море (в Америку).

До розпаду Югославії на початку 1990-х років сприятливі умови для розвитку своєї культури мали і русини (руснаки) Хорватії, споріднені з русинами Сербії спільною ґенезою, історією, мовою та культурою. Головними центрами їх поселення були місцевості: Миклошевці,  Петровці, Вуковар та столиця Хорватії Загреб. У кожній з цих місцевостей існували філії руських організацій та установ Воєводини. Руське друковане слово Воєводини тут мало широке розповсюдження. Правда, русинів у Хорватії було набагато менше, ніж у Сербії. За переписом 2001 року – 2300 осіб, що є на тисячу людей менше ніж в 1980 році.

У 1968 році вони заснували у місті Вуковар культурну та освітню організацію Союз русинів-українців Хорватії (голова Владо Костельник), яка об’єднувала руснаків «горницького» (закарпатського) походження з русинами Боснії та Славонії «галицького» походження. Пізніше це «роздвоєння» проявилося і в назві організації – «Союз русинів і українців Хорватії». Нинішній голова – Славко Бурда. Між цими двома напрямками не було і досі немає протистояння. Навпаки, є співпраця і взаємне порозуміння. Друкованим органом СРУХу є журнал «Нова думка», що виходить шість разів на рік тиражем 1000 примірників (засновник і перший головний редактор В.Костельник, нинішній – Владо Тимко). Статті в ньому друкуються руською, українською та хорватською мовами.

Русини (руснаки) Сербії та Хорватії, незважаючи на свою малочисельність, є національно найсвідомішою русько-українською національною меншиною в Європі. Вони твердо держаться своєї руської національної ідентичності і вже 260 років не піддаються асиміляції. Немало заслуг в цьому мають і уряди цих країн (Сербії та Хорватії), які надають їм всебічну матеріальну і моральну підтримку (на відміну від урядів інших країн, де живуть русини-лемки).

Унаслідок громадянської війни в Югославії (1991-1995) багато українців Боснії (галицького походження) переселилися у Воєводину. Згідно з офіційною статистикою в 2001 році їх було 4632 особи. У Воєводині вони здебільшого влилися в руські громади, швидко асимілюючись з ними, але й засновували свої українські організації. Найбільшою є Товариство української мови, літератури і культури Воєводини, засноване в 1989 році у Новому Саді з друкованим органом «Українське слово». У роботі Товариства активну участь беруть діячі руської культури: Симон Сакач, Роман Мизь, Юліян Тамаш та інші. Вони намагаються об’єднувати ці дві течії в одне ціле.

Громадянська війна в Югославії наприкінці XX століття сильно вразила і русинів. Тисячі з них змушені були покинути свої домівки, а сотні стали жертвами терору. Війна сприяла посиленню еміграції в країни Європи, Америки і навіть в Австралію. Майже в кожній країні русини колишньої Югославії засновують земляцькі товариства, які допомагають їм зберегти свою національну ідентичність і передати її нащадкам.

Автор Микола Мушинка

Джерело: Мушинка М. Лемки в діаспорі // Науковий збірник Музею Української культури у Свиднику. Вип.27. Історія та культура Лемківщини / Гол. ред. і упор. М.Сополига. – Свидник, 2013. – с.419-421, 423-424

Share to Facebook
Share to Google Buzz
Share to Google Plus
Share to LiveJournal
Share to MyWorld
Share to Odnoklassniki
Share to Yandex

Напишіть відгук

Ваша пошт@ не публікуватиметься. Обов’язкові поля позначені *

Можна використовувати XHTML теґи та атрибути: <a href="" title=""> <abbr title=""> <acronym title=""> <b> <blockquote cite=""> <cite> <code> <del datetime=""> <em> <i> <q cite=""> <strike> <strong>

Категорії

Нове відео