«Перетворені Талергофом». Між міфом та історичною правдою

talerh-213x300У березні цього року відбулася прем’єра фільму „Changed by Thalerhof”, реж. Джон Ріґеті, Марія Сільвестрі, присвяченого темі табору інтернованих у Талергофі, який утворила Австрійська монархія для шпигунів і ворогів держави в період І Світової війни. Це важлива тема, але, на жаль, витіснена з пам’яті і свідомості винуватців, а потомки тисяч жертв не висвітлили її достатньо публічно. Тому ініціативу піднесення цієї теми належить привітати як спробу розрахуватися з минулим. Центральну частину фільму становлять оцінки істориків та знавців проблематики, а також розповіді дітей і внуків жертв, які сьогодні не до кінця впоралися з травмою, спричиненою репресіями держави Габсбурґів.

На самому початку фільм показує адміністративну та етнічну структуру Галичини яккраїни, що входить до складу багатонаціональної монархії, а далі штрихує проблеми розвитку національного руху галицьких русинів, його ідеологічний поділ на українофільський і русофільський. У презентованому фільмі показані в основному карпатські русини, які, з однієї сторони, відкидають українську опцію, з другої,
однак, зберігають поставу, сповнену дистанції до Росії. І хоча створення фільму на тему табору в Талергофі є цінною спробою впоратися з привидами минулого, тому можна погодитися з рішучою більшістю думок, проте появилося в ньому кілька історичних неточностей, котрі належить проаналізувати й уточнити.

Термінологія та ідеологія
Певний еквілібристичний елемент тут застосовано вже в моменті спроби назвати національну чи ідеологічну свідомість жертв табору, який проявляється у твердженні, що інтерновані тут були лемками, руснаками і русинами, а ці поняття є антонімами терміна «українець». В цьому випадку маємо справу з великим надуживанням дійсності, адже українець являється також русином, але в українофільській опції. Термін «русин» є поняттям набагато ширшим. Він охоплює не лише росіян чи білорусів, про що говориться у фільмі, але також українців, навколо яких у фільмі запала змова мовчання – принаймні в такому контексті (О. Дуць-Файфер). Щоб приблизити цей факт, належить додати, що в австрійських документах аж до 1918 р. появляється назва «Ruthenen» (русини), яких ділять на українофілів (Jungruthenen) i русофілів (Altruthenen). Щойно під кінець І Світової війни впроваджено в офіційне вживання спеціальним декретом віденської влади поняття «українець» замість використовуваного до цього часу поняття «русин» (der Ruthene). Оскільки австрійська влада не мала проблеми з дефініцією українофільської опції, остільки були труднощі з назвою русофільського табору, який мав свої внутрішні поділи. Від середини XIX ст. ми в Галичині мали справу з більш консервативним і лояльним товариством старорусинів, що продовжувало традиції Київської Русі, котре з часом піддавалося російським і православним впливам, з рядів якого перед І Світовою війною (1909 р.) рішуче виділилася проросійська москвофільська опція. У фільмі не згадано про значну роль російської пропаґанди, яка на початку ХХ ст. була посилена не тільки в Європі, але й у Сполучених Штатах, куди напливала велика кількість еміґрантів з Галичини, а там, зіткнувшись з православ’ям і російською пропаґандою, вони піддавалися їхньому впливу. Пояснення, яке з’являється у фільмі, що у США могла вільно формуватися свідомість руського селянина, стримувана і контрольована в Галичині державною владою, є певним спрощенням (A. Зємба), бо руський еміґрант в Америці попав під безпосередній вплив прекрасно організованої Російської православної церкви і світської російської пропаґанди, а Греко-католицька церква тоді мала дуже слабкі структури, отже і вплив. У фільмі звучить також твердження, ніби австрійська влада фінансувала виключно українофільські організації, у зв’язку з чим русофільські інституції були змушені черпати грошові засоби з Росії. Це не зовсім правда, оскільки, наприклад, і русофільське «Товариство Качковського», і українофільська «Просвіта» отримували ці засоби з державної скарбниці. Також треба додати, що перед початком І Світової війни русофільську партію в Галичині дуже підтримували консервативні поляки, і завдяки цьому вона, попри державний контроль, могла вести активну політичну діяльність.
Без сумніву, напередодні І Світової війни українофільська опція була ще досить слабка на Лемківщині, а домінувало там русофільство, у певному сенсі помірковано староруське. Австрійська влада була так міцно переконана у проросійських настроях на Лемківщині, що у внутрішніх урядових документах реґіон лемків називали «малою Росією». Варто додати, що цей реґіон перед І Світовою війною належав до одного з трьох галицьких осередків, крім Залуча і Теляжа, у яких перед війною дійшло до масових конверсій на православ’я. З цього приводу теж застосовано щодо мешканців тих реґіонів дуже гострі заходи, включно з інтернуванням у Тадергофі.

Жертви
У фільмі появляється певний вид вибірковості вже у самому виборі опису жертв. У запропонованих кадрах тематика концентрується на в’язнях, які походять з Лемківщини і Закарпатської Русі. Зовсім не згадується про інтернованих, що походили з інших реґіонів східної Галичини, хоч коли у фільмі бачимо зближені кадри книги жертв, помічаємо поруч з Горлиця ми також місцевості з найбільш східних закутків Галичини. Це правда, що в табір у Талергофі, який задумано як місце відокремлення державних ворогів, шпигунів і русофілів, потрапляли часто цілком випадкові невинні люди. Спричинене це було не тільки фактом, що в представлених урядові звітах інформації на тему розповсюдження русофільства були значно перебільшені, але й тим, що українофілів уважали елементом, якому не можна довіряти. Таким чином більшість галицьких русинів сприймали як підозрілих громадян австрійської держави. В атмосфері хаосу, браку контролю і безправ’я з прифронтової зони евакуйовано населення, звинувачуване в русофільстві, а місцева влада не знала, як відноситися до заарештованих і як вирішити справу їх майбутньої долі. Ситуацію ускладнювало і те, що не було виразних адміністративних вказівок у цьому питанні, а це погано відбивалося на психічній і фізичній кондиції в’язнів. Хаотичні дії влади підтверджує і той факт, що на початку війни, під час евакуації в’язниць зі Львова, Станіславова і Перемишля доходило до випадкового інтернування арештованих, помилкових особових справ і навіть утрати багатьох документів. На початку війни в Талергофі інтерновано в основному русофілів і старорусинів, але й українофілів, євреїв та військовополонених. Були там навіть поляки і багато цілком випадкових та аполітичних людей. У наказі цісарського уряду нагляду за війною від 27 серпня 1914 р. читаємо, що інтернуванням мають бути охоплені особи, «присутність яких у прифронтовій зоні створює, щоправда, загрозу для провадження воєнних дій, але котрим неможливо довести здійснення злочинних учинків, і з цього приводу вони не можуть стати перед судом». Розпорядження це залишало велике поле добровільності місцевій владі. Селекція інтернованих мала відбутися щойно в Талергофі, але для багатьох це виявилося занадто пізно, бо багато арештованих, поки це сталося, померло внаслідок епідемії або виснаження.

Повний зміст статті: 7 липня 2015

Автор Бернадетта Вуйтович-Губер

Джерело: Наше Слово, №23 від 7 червня 2015 року

Share to Facebook
Share to Google Buzz
Share to Google Plus
Share to LiveJournal
Share to MyWorld
Share to Odnoklassniki
Share to Yandex

Напишіть відгук

Ваша пошт@ не публікуватиметься. Обов’язкові поля позначені *

Можна використовувати XHTML теґи та атрибути: <a href="" title=""> <abbr title=""> <acronym title=""> <b> <blockquote cite=""> <cite> <code> <del datetime=""> <em> <i> <q cite=""> <strike> <strong>

Категорії

Нове відео