Одна картина. З історії сіл Височани та Кожушне

Друкуємо уривок із праці Франца Коковського «Визвольні рухи на Лемківщині», який був опублікований у журналі “Літопис Червоної Калини” (1935, Ч.5) в оригінальній версії.

I.

Височани враз із присілком Кожушне – це невелике село сяніцького повіту. Числять вони разом понад 600 душ, а належать до парохії в Полонній. Ці села лежать майже при самому залізничному шляху Загір’я – Лупків, до залізничної станції Щавне – Куляшне з Височан усього 4 км., а до станції Мокре 3 км.

Тепер село враз із присілком занедбане та опущене, нема там людини, що вміла би селян освідомити та повести.

А давніше, хоч і не так давно, інакше бувало. І Височани й Кожушне дали себе пізнати в часі визвольних змагань 1918-1919 р. як дійсні українські громадяни, підпомагали по змозі т. зв. «Команчанську републику», обстоювали своє.

Про ці події від листопада 1918 до кінця січня 1919 хочу якраз розповісти, а опираюся на тому, що мені розказували учасники цих подій, Іван Сухин та Павло Качала.

II.

З початком листопада 1918 р. комендант станиці української жандармерії в Щавнім, колишній австрійський «штабсфельдфебель» Володимир Курка та капраль Василь Свистун, що їх прислало з Будапешту до краю враз із іншими підстаршинами наше посольство на прохання о.Пантелеймона Шпильки, творця та організатора «Команчанської републики», скликали для Височан та Кожушного збори, щоби пояснити людям ситуацію.

Треба було конче зорганізувати ці села, щоби вони враз з іншими боронили залізничний шлях Загір’я – Лупків, а саме на відтинку Мокре-Щавне та не допустили противника до стації Команча, де був військовий осередок акції «Команчанської републики», бо як що війська противника заволоділиби цею лінією та стацією Команча, ціла полоса на захід від Команчі, отже ціла майже Лемківщина тратилаб зв’язки зі сходом. Томуто часті були наскоки противника на Команчу.

На скликані Куркою та Свистуном збори, зійшлися майже всі мужчини з Височан та Кожушного з війтом Миколою Очищом. Зібраним пояснив Курка, що Австрія вже розпалася, що тепер народ має сам право становити про свою державну приналежність та зясував дотеперішнє положення. Всі зібрані заявилися за приналежністю до української держави.

Для оборони та вдержання ладу рішили зібрані створити міліцію. До міліції мав належати кожний, хто здібний носити збрую. Командантом міліції настановлено Івана Гайдоша, на становищі війта залишено Миколу Очища. Міліцію узброїли в австрійські та російські кріси, а було їх чимало  в селі. Також і муніції призбиралося троха.

На зборах рішено також порозумітися із сусідніми селами, щоби, як прийде небезпека, взаїмно собі помагати.

III.

Як сказано, Височани лежать у віддалі від стації Мокре 3 км., а від стації Щавне 4 км. – Через ці стації мусіли переїзджати польські добровольці та військові відділи, якщо хотіли дістатися залізницею до Команчі. Селяни з Височан та Щавного мали поручене не пускати поїздів, що й робили, або обстрілювати поїзди, або при помочі нищення залізної дороги. Особливо у Щавному приходило часто-густо до перестрілок, бо там булла станиця української жандармерії. Нападаючі відділи, відбиті зпідс Щавного вертали до Загіря, а по дорозі старалися переводити по селах, отже й у Височанах реквізиції, особливо тоді, як впали до села нечайно.

Дня 19 грудня 1918 року відбулася атака польських добровольців на Команчу, Щавне й Куляшне. Відбиті відділом селян з Прелук та Команчі ці добровольці вертали до Загіря, впали під вечір до Височан та окружили церкву, де на вечірні було зібране все населення. Заносилося на те, що розпічнеться стрілянина поміж польськими добровольцями, а височанською міліцією та завдяки енергійній поставі пароха о.Коленського справа збулася мирно й напасники спокійно вицофалися зі села.

Дня 22 січня 1919 р. польські війська зробили наступ з трьох сторін на Команчу, Прелуки та Вислік. Той відділ, що через Щавне та Куляшне прямував на Прелуки, а проводив ним Анджей Кухарскі, впав до села та почав обстрілювати височанську міліцію. В часі перестрілки був ранений із міліції Дмитро Шеремета, а чудом спасся від смерти другий член міліції, Павло Качала. Сама міліція, не маючи допомоги із сусідних сіл, пішла в ростіч, у селі зачалися ревізії, арешти.

Під загрозою арештувань втікло зі села та перебувало на еміграції багато людей, між іншими Дмитро Кроляк, Іван Гайдаш, Микола Сахар Данилів, Микола Сахар Лучків, Очищ Дмитро, себто найдіяльніший громадянин. На другий день польська військова влада арештувала та забрала на Домбє Миколу Сахара, Андрія Грицка, Михайла Грицка, Лучку Качалу, Івана Левицького, Гриця Овада, Михайла Качмара та Д.Лукача.

Інші, діяльніші громадяни, як Іван Шеремета, Васько Грицик, Андрій Грицик та Дмитро Кроляк мусіли спершу скриватися, а показалися явно в селі, як настали спокійніші часи.

Автор Франц Коковський

Джерело: Літопис Червоної Калини, 1934. №5. – с.2-3

Share to Facebook
Share to Google Buzz
Share to Google Plus
Share to LiveJournal
Share to MyWorld
Share to Odnoklassniki
Share to Yandex

Напишіть відгук

Ваша пошт@ не публікуватиметься. Обов’язкові поля позначені *

Можна використовувати XHTML теґи та атрибути: <a href="" title=""> <abbr title=""> <acronym title=""> <b> <blockquote cite=""> <cite> <code> <del datetime=""> <em> <i> <q cite=""> <strike> <strong>

Категорії

Нове відео