Політичне русинство на Закарпатті

7572f7259053136c81742358851cce041c370642Більшість закарпатських українців називали себе русинами, так само як і українське населення Карпат, Галичини, Буковини та інших західноукраїнських земель до ХХ ст.

«Русинами на Закарпатті заведено називати корінних мешканців, слов’янські предки яких мешкали на території сучасного Закарпаття до 1945 року, себто, до моменту офіційного приєднання його до Української РСР. Русинами свого часу називалися всі предки українців, не тільки на Закарпатті. Територія Закарпатської області ніколи не мала якоїсь самоврядності, якоїсь окремішності у складі Угорського королівства. Тому в історію увесь оцей автономістський рух не тягнеться коренями кудись далеко», – каже доктор історичних наук, дослідник історії Закарпаття, професор Сергій Федька.

За однію з поширених теорій, русини – термін подібний до назв інших етнічних груп – лемків, бойків, гуцулів по цей бік Карпат, або поліщуків, подоляків, волинян – по той бік. Але деякі русинські лідери називають гуцулів, лемків, бойків та інших також русинами.

Русинами або рутенами називали усе етнічне українське населення Австро-Угорської імперії та Речі Посполитої зокрема в Закарпатті, Галичині, а також на Буковині та інших західноукраїнських землях. Тема так званого політичного русинства піднімається у Закарпатті далеко не вперше.

Заяви, зміст яких зводиться переважно до того, що русини – це окремий слов’янський народ, який має відмінну від українців історію, окремий корінь свого етнічного походження, а також відокремлену територію проживання, яка за, начебто, історичним непорозумінням опинилася у складі України – лунають із Закарпаття з моменту розпаду Радянського Союзу. Цієї весни ті, хто називає себе русинами, кажуть, що мають намір від пасивних заяв і відозв приступити до неконкретизованих ними, але, за їхніми словами, активних дій.

«Влада не реагує – не треба. Ми вже виробили спільну позицію. Дії однозначно будуть. І вони вже є. Ці дії побачать усі», – каже голова клубу «Рутенія» Петро Гецко.

Ці організації добре відомі самим закарпатцям, оскільки особливо активно діють на території області та використовують будь-який привід, щоб заявити про своє існування, активну діяльність і вчергове проголосити свої етнологічні погляди та політично-територіальні переконання. Ось їхній перелік: Сойм Підкарпатської Русі – організація, очолювана православним священиком Московського патріархату, протоієреєм Димитрієм Сидором. Організація, що зве себе Соймом, вважає себе парламентом невизнаної республіки Підкарпатської Русі, регулярно проводить свої зібрання, на яких ухвалює рішення, які називає законами, що їх не бажає визнавати офіційний Київ, начебто, усупереч міжнародним нормам.

Поруч із Соймом, який, до речі, зареєстрований як асоціація, діють ще дві організації: Народна Рада та Народне об’єднання, статус яких до кінця не є зрозумілим, однак схоже на те, що це є, так би мовити, русинський кабінет міністрів та русинська партія, бо мають відповідно засідання і з’їзди.

Поруч з цими відносно великими організаціями на території Закарпаття, а також за його межами, діють численні клуби, культурно-освітні русинські товариства, громадські організації.

Основну мету своєї діяльності усі ці товариства не приховують і відкрито заявляють про те, що виступають за надання Закарпаттю статусу самоврядної території, при цьому уникаючи прямих уточнень про те, чи повинна бути ця самоврядна територія у складі України чи поза нею.

Поруч з цим, русинські організації почали розповсюджувати серед закарпатців так звані «леґітимації», – особисті громадянські документи, які, по суті, є русинськими паспортами. Пояснюють це необхідністю нового перепису русинів.

Русинський активіст Петро Гелько заявляє: «Ми це фактично робимо (леґітимацію) як перепис, щоб довести всім, що русинів не 10, і навіть не сто тисяч. І навіть не 800!»

У відповідь на запитання, чи зможе Закарпаття прогодувати себе у разі гіпотетичного його від’єднання від України, русинські організації заявляють, що малоземельне і традиційно заробітчанське Закарпаття, лише на послугах може заробляти до 4 млрд. євро на рік. На доказ своїх слів русини обіцяють оприлюднити економічну доктрину Закарпаття, де цю цифру, мовляв, буде обґрунтовано.

Що ж стосується того, чи є у самому Закарпатті опоненти ідеї політичного русинства та автономії реґіону, то вони, безперечно, є. Переважно, це науковці. Вони твердять, що «феномен русинства» у сенсі історичної, культурної, ментальної відмінності корінного етносу Закарпаття від, скажімо, мешканців Центральної чи Східної України, є, але поруч з цим немає ніяких правових чи історичних підстав для від’єднання Закарпаття від України та проголошення його самоврядною територією.

Загалом, виглядає так, що політичне русинство на Закарпатті, натхненне прикладом Косова, справді намагається використати політично й економічно хитку ситуацію в Україні для того, щоб коли не втілити своїх ідеї про самоврядність та автономію Закарпаття, то, принаймні, популяризувати їх, посіявши таким чином ще більше сум’яття в умах своїх земляків.

Автор Олександр ПОПОВИЧ, Ужгород

Джерело: BBC-Україна

Share to Facebook
Share to Google Buzz
Share to Google Plus
Share to LiveJournal
Share to MyWorld
Share to Odnoklassniki
Share to Yandex

Напишіть відгук

Ваша пошт@ не публікуватиметься. Обов’язкові поля позначені *

Можна використовувати XHTML теґи та атрибути: <a href="" title=""> <abbr title=""> <acronym title=""> <b> <blockquote cite=""> <cite> <code> <del datetime=""> <em> <i> <q cite=""> <strike> <strong>

Категорії

Нове відео