Останні коментарі

Інтерв’ю з професором Богданом Гальчаком

Передруковуємо інтерв’ю з професором Богданом Гальчаком, істориком, автором книжки «Dzieje Łemków» («Історія лемків» – ред.), яке вийшло друком у “Нашому слові” №40.

Ярослав Присташ: Що Вас спонукало написати «Історію лемків»? Адже рідко хто пише історію окремої етнографічної групи. Найчастіше науковці пишуть історію етнічних груп, які називаються народами, або історію певної території. Лемки не були помітним суб’єктом в історії не тільки Європи, але й України та Польщі. За таким принципом можна почати писання історії поліщуків чи бойків.

Halczak-kol-280x300Богдан Гальчак: Переконання в тому, що власну історію можуть мати лише виключно народи, – це вже в минулому. Тепер однією з ведучих течій історичної науки є мікроісторія. З’являються опрацювання на тему історії спільнот, менших, ніж народ. Такою спільнотою є теж лемки, для яких характерна чітка відмінність серед українського етносу. Звичайно, історія лемків – це частина історії українського народу. Опрацювання, присвячене цій тематиці не тільки не окрадають історію України, а, навпаки, її збагачують. Не можна обмежувати історію України до запорозьких козаків. Опрацювання історії лемків у синтетичному вигляді тим більше необхідні, оскільки частина польських, словацьких і сербських істориків намагається маніпулювати, коли представляє історію етнічної групи. Вони стараються «відірвати» лемків від українського етносу. Щоб рішуче протиставитися такого роду діяльності, треба знати історію лемків, написану дуже ретельно. Звичайно, бажані були б опрацювання історії й інших українських реґіональних груп, таких, як поліщуки, бойки та гуцули. Однак з певним застереженням ці опрацювання мали б представляти історію конкретних етнічних груп у рамках загальної української історії.

Ми як меншина досконало розуміємо, чим є мікроісторія. Наша громада написала вже чимало монографій, які стосуються сіл. Щодо маніпуляцій, то саме монографії на тему Лемківщини чи лемків дуже політизовані представниками «карпатсько-русинської орієнтації». Чи Ви не боїтеся, що Ваша популярна праця зустрінеться з такими ж закидами з їхнього боку?

Думаю, що моя книжка не сподобається прибічникам «карпатсько-русинської орієнтації». Якщо йдеться про точку зору прибічників цієї орієнтації, вона часто виникає з елементарної недостачі мериторичних знань, але часом має характер і цільової маніпуляції. Варто звернути увагу, наприклад, на питання територіального обсягу Лемківщини як гіпотетичної «Карпатської Русі». У процесі наукових конференцій я зауважив, що прибічники «карпатсько-русинської орієнтації» називають саме такі кордони, які їм у даному моменті найбільш вигідні. Я багаторазово чув таке переконання, що їх нічого не поєднує з Україною, проте ніколи не чув від них, що їх нічого не поєднує з росіянами. Тимчасом зв’язки, принаймні частини «карпатсько-русинського табору», з Росією – евідентні. Зрештою, саме використання слова «русини» теж можна зрозуміти двозначно. Люди, яких називають у Польщі «росіянами», самі називають себе «русскими», що означає просто русини.

Чим відрізняється історія Лемківщини від історії інших суміжних територій, де проживають українці (Надсяння, Бойківщина)? Які знакові події вплинули на формування свідомості лемків та цієї території, крім, звичайно, Акції «Вісла»?

Треба відрізняти історію Лемківщини від історії лемків. Історія Лемківщини – це історія певної території і проживаючих там людей. Вона відноситься як до українців, так теж і до місцевих словаків, поляків, євреїв, циган чи німців. Історія ж лемків відноситься до окремої етнічної групи, не дивлячись на те, чи проживає вона на землі предків, чи поза нею. Лемків характеризує схожість до бойків. Можна припустити, що вони мають спільних предків. Однак історія лемків має теж специфічні риси, які не завжди усвідомлюють в Україні. Землі Лемківщини не входили до складу Київської і Галицької Русі. Лемківщина сформувалася в період пізнього середньовіччя внаслідок колонізації Карпат українським населенням. Це була так звана «волоська колонізація». Спочатку вона обійняла частину Лемківщини, що тепер належить до Словаччини, а тоді вона належала до Угорщини. На польську сторону кордону «волоська колонізація» перенеслася значно пізніше. Таким чином, дійшло до своєрідного феномену. Оскільки в той час це, перш за все, польське населення колонізувало українські землі, то на сучасній Лемківщині українське населення колонізувало польські землі. Цей процес відбувався цілком мирно і за згодою польських та угорських земських власників. Лемки до XIX ст. залишалися у феодальній залежності від польської та угорської шляхти, але ця залежність носила інший характер, ніж на більшості української території. У горах не створювали кріпацьких фільварків. Лемківське населення завжди диспонувало досить широкою незалежністю. Під час т.зв. «галицького повстання» 1846 р. польські селяни масово палили польські шляхетські маєтки, а господарів віддавали в австрійські руки або їх вбивали. Лемки ж вели себе в той самий час дуже спокійно. Польсько-лемківські відношення на протязі століть були досить специфічні. Вони не були позбавлені певної взаємної неприязні, проте не були й ворожі. Лемки і поляки жили в різних світах, проте не перешкоджали один одному. Зі словаками, навпаки, поєднувало лемків відчуття селянської спільноти, скерованої проти угорської шляхти. Словаки довгий час були визнавані лемками за, як вони казали, «наших людей». Чинником, який зближував лемків і словаків, було теж сильне москвофільство.

Першу історію Лемківщини 1936 р. написав Юліан Тарнович, потім маємо ідеологічне видання Лемко-союзу у США і Канаді 1969 р. «История Лемковины» И. Ф. Лемкіна (о. Івана Трохановського). Роберт Маґочій та Іван Поп 2005 р. видали англійською мовою «Енциклопедію історії та культури карпатських русинів». Чим Ваша монографія відрізняється від цих і подібних монографічних праць, які вийшли раніше?

Публікації Тарновича і Лемкіна мають публіцистичний характер. Важко визнати їх як приклад історичних праць навіть популярного характеру. Праця Лемкіна – це, зрештою, публіцистика досить низького рівня. Публікації Попа чи Маґочія носять скрайній карпатсько-русинський характер. Автори обходять мовчанням ті фраґменти історії Лемківщини, які є «невигідні»з погляду їх концепції. Моя праця репрезентує українську точку зору, однак я не обминаю і тих фраґментів історії лемків, які не відповідають моїй позиції. Не можна, наприклад, заперечити, що домінуючою течією в лемків протягом багатьох років було москвофільство, скероване в сторону царської Росії. Історія лемків – це, великою мірою, історія нещасливої любові до Росії. Це почуття мусило закінчитися трагічно, оскільки лемки любили не справжню Росію, а неіснуючу, яку вони створили у своїх мріях. Не можна, однак, ставити знак рівності між давніми лемківськими москвофілами і сучасними карпатськими русинами, як це роблять Поп і Маґочій. Давні москвофіли не відокремлювалися від українців, а лише вважали, що вони є частиною більшого «руського народу», що сягає від Попраду до Пацифіку.

Як виглядає поле до дискусії? Чи у світі істориків, які займаються лемківським питанням, є простір для діалогу, чи це лише ідеологічна війна між двома позиціями – проукраїнською та неукраїнською? Чи на цьому не втрачає наука?

Звичайно, поле для діалогу існує. І такий діалог має місце. Варто згадати книжку «Tożsamość narodowa Łemków» («Національна тотожність лемків» – ред.) , яку я підготував спільно зі Стефаном Дудрою. В цій праці ми оба представляємо протилежні позиції відносно лемківського питання.
Однак дискусія можлива лише між людьми, котрі посилаються на науково-пізнавальні критерії. У випадку осіб, для яких характерний ідеологічний фанатизм, дискусія неможлива навіть тоді, коли учасники спору – професіональні вчені. Дискусія – це важливий чинник розвитку науки. Слабша дискусія означає також послаблення наукового пізнання.

Ви також організовуєте наукові конференції, які стосуються лемківської, русинської та бойківської тематики. Які успіхи конференцій?

Конференції організовує група вчених з кількох наукових осередків Польщі та інших країн. І я учасник цієї групи. До цього часу відбулися чотири конференції. Вони мали велику популярність. Їх безпосереднім ефектом стали чотири томи збірних праць «Łemkowie, Bojkowie, Rusini – historia, współczesność, kultura materialna i duchowa» («Лемки, бойки, русини – історія, сучасність, культура матерільна і духовна» – ред.) На сьогодні вже готується до видання п’ятий том. У конференції беруть участь вчені різних переконань. Ведуться дискусії. Незважаючи на поділи, ми знаємо, що передусім необхідно рятувати в лемківської традиції те, що ще можна урятувати. На жаль, деякі вчені, як, наприклад, постаті «карпатсько-русинського табору» не беруть участі в наших конференціях.

Етнографи, етнологи, культурологи, історики віддавна досліджують лемківську культуру. Ви ставите тезу, що лемківство зникає і треба рятувати його духовні та матеріальні пам’ятки. Що тоді вплинуло на те, що лемки серед українських західних етнографічних груп у Польщі є однією з найсильніших груп?

Зникання лемківства у Польщі – це не моя вигадка. Вистачить порівняти дані з Акції «Вісла» з результатами останнього перепису населення. Часто в повітах, де осіла значна кількість лемківських родин, випадки декларування української національності мали інцедентний характер. У деяких випадках (наприклад, у Воловському повіті в Нижній Силезії) це явище набрало шокуючого характеру. В лемківському середовищі зникає знайомість рідних діалектів. Цей факт підтверджують дослідження вчених. Лемки теж не знають української літературної мови. Пануюча думка, що лемки – це найсильніша українська група у Польщі, не підтверджується фактами. У Польщі існують території відносно великої активності, але це лише острови у морі пасивності. Часто наводжу приклад двох сусідніх повітів na Помор’ї – Валецього і Пільського. Перший був заселений у процесі Операції «Вісла» переважно переселенцями з Надсяння, а другий – мешканцями західної Лемківщини. У Валецькому повіті українська активність залишилася до сьогодні досить значною, а в Пільському повіті лемківське населення завжди приймало пасивну поставу і піддалося майже цілковитій асиміляції в чужому середовищі. Зникання лемківської відмінності можна зауважити і в північно-східній Словаччині. Звичайно, я б дуже хотів помилятися у своїй оцінці…

Розмовляв Ярослав Присташ

Джерело: Наше Слово, №40 від 5 жовтня 2014 року

Share to Facebook
Share to Google Buzz
Share to Google Plus
Share to LiveJournal
Share to MyWorld
Share to Odnoklassniki
Share to Yandex

Напишіть відгук

Ваша пошт@ не публікуватиметься. Обов’язкові поля позначені *

Можна використовувати XHTML теґи та атрибути: <a href="" title=""> <abbr title=""> <acronym title=""> <b> <blockquote cite=""> <cite> <code> <del datetime=""> <em> <i> <q cite=""> <strike> <strong>

Категорії

Нове відео