Останні коментарі

Туринське відзначає 500 років. Історія села

Сьогодні минає 500 років від часу першої згадки про село. У звязку з цим публікуємо історію села Туринське з серії “Історія сіл Лемківщини”, про історію сіл, побут, духовне життя, депортацію, а також спогади лемків.

* * *

Туринське (пол. Turzańsk) або Тур’янське — лемківське село в Сяноцькому повіті Підкарпатському воєводстві Республіки Польща. Належить до гміни Команча. До складу села також належали присілки Вільки Колодяжні, Пасіки і Турно.

Історія села

Перша згадка про Туринське відноситься до 30 вересня 1514 року. Засноване село на волоському праві в межах королівських володінь на підставі виданого привілею для сяноцького старости Миколая Камінського. У 1526 році зафіксована перша згадка про церкву у селі. Опис 1565 року засвідчує, що в межах села було 21,5 ланів землі селян, 1 лан княжих земель та 1 лан церковної землі.

У 1657 році село було спустошено в результаті військових походів угорського князя Юрія II Ракоці.

У 1803 році закінчилось будівництво греко-католицької церкви св.Архангела Михаїла. Церква мала свою парафію у селі, тоді як римо-католицька парафія знаходилась у Буківсько.

На кінець XVIII ст. у селі функціонувала школа. Станом на 1898 рік у селі нараховувалося 93 господарства і 676 мешканців, з яких 627 були греко-католиками, 35 євреїв та 14 римо-католиків. У 1905 році Артур Гольдхамер був власником 632 га сільської землі.

У період Першої світової війни село протягом тривалого часу знаходилось на лінії фронту. Полеглих у боях військових поховали неподалік церкви, де у 1992 році було встановлено хрест на кам’яній основі. З листопада 1918 по січень 1919 року Турянське входило до складу Команчанської Республіки, яка проголосила входження до складу Західноукраїнської Народної Республіки.

У 1921 році село нараховувало 111 господарств і 684 мешканці, з яких 645 були греко-католиками, 32 євреї та 7 римо-католиців. У 1936 році – 136 господарств.

Після депортацій 1944-1946 років та операції “Вісла” у селі практично не залишилось українців, а натомість почали поселятись польські осадники. Після 1956 року до села повернулося кільканадцять лемківських родин.

Церква св.Архангела Михаїла

Церква св.Архангела Михаїла в Туринську, що внесена до спадщини ЮНЕСКО

Церква св.Архангела Михаїла в Туринську, що внесена до спадщини ЮНЕСКО

У селі збереглася стара православна церква (раніше греко-католицька церква) св.Архангела Михаїла, східнолемківського (ославського) типу. Святиню побудовано у 1801-1803 роках, паперть додано у 1836 році. У 1896–1913 роках храм зазнав подальші ремонти, зокрема його накрили металевим дахом.

Будівля дерев’яна, тридільна (складається з вівтаря, нави і бабинця), зрубної конструкції, опалублена дошками. З обох боків вівтаря побудовано захристії (це нетипово, найчастіше захристія є лише з одного боку). Критий бляхою дах над вівтарем, навою і бабинцем має один гребінь. Одночасно основні частини церкви разом із захристієм увінчані вежичками з цибулястими банями. Вежички над головними частинами є майже однакової висоти. Паперть має плоский дах.

Усередині над вівтарем, навою і бабинцем є восьмигранне оглядове склепіння. Іконостас і вівтарі розміщені на невеличкому підвищенні з оздобленою сходинкою. Іконостас першої половини XIX ст., трирядний, архітектонічний. Ікони малював у 1895 році Йосиф Буковчик. У ряді намісних ікон іконостаса залишилися тільки дві з них: Матір Божа з Дитятком і Христос-Учитель. Решта намісних ікон уміщено, як і в Репеді, в барокових бічних вівтарях: у лівому – св.Миколая, у правому – патрона церкви св.Архангела Михаїла. У бабинці знаходиться малюнок, що представляє Христа у лемківській хаті.

Перед церквою стоїть дзвіниця, яка збудована у 1817 або 1827 році.

1947 року під час операції “Вісла” лемків переселили на західні території Польщі, а храм передали римо-католицькій парафії. 1961 року церкву закрили. 1963 року споруду повернули православній громаді.

Сьогодні церква належить до Перемишльсько-Новосончівської єпархії Польської православної церкви. Внесена до списку об’єктів на «Шляху дерев’яної архітектури в Підкарпатському воєводстві». 2013 року храм оголосили об’єктом Світової спадщини ЮНЕСКО разом з іншими дерев’яними церквами в Польщі та Україні.

Фото: Вікіпедія

Джерела:

1. Гжесік В., Трачик Т. Низький Бескид. Від Команчі до Бортного: туристичний путівник / В.Гжесік, Т.Трачик / Пер. з пол.О.Сурмяк, У.Гусей. – Львів: СПОЛОМ, 2011. – с.17-18

2. Bieszczady. Przewodnik dla prawdziwego turysty / W.Krukar, P.Swianiewicz, T.A.Olszanski, P.Lubonski&nbsp. – Wyd. 13-e. — Pruszkow: Oficyna Wydawnicza “Rewasz”, 2012. – s.375

3. Fastnacht A. Osadnictwo ziemi sanockiej w latach 1340–1650. — Wrocław, 1962. — 231 s.

Раніше на нашому сайті були опубліковані матеріали про РепедьЩавнеОславицю,  ДошноВількуМшанаПоляниПолонне, Святкову Велику, Святкову Малу і Свіржову Руську.

Share to Facebook
Share to Google Buzz
Share to Google Plus
Share to LiveJournal
Share to MyWorld
Share to Odnoklassniki
Share to Yandex

Напишіть відгук

Ваша пошт@ не публікуватиметься. Обов’язкові поля позначені *

Можна використовувати XHTML теґи та атрибути: <a href="" title=""> <abbr title=""> <acronym title=""> <b> <blockquote cite=""> <cite> <code> <del datetime=""> <em> <i> <q cite=""> <strike> <strong>

Категорії

Нове відео