Останні коментарі

Перша світова війна на Лемківщині

У серпні 1914 р. Австро-Угорщина і царська Росія опинилися у стані війни. Це був фраґмент великого конфлікту, який в історію увійшов як Перша світова війна. Австро-Угорщина вела війну в союзі з Німеччиною, а Росія була союзником Англії і Франції.

Одна з причин початку воєнних дій – це боротьба за українське населення Галичини та Угорської Русі. Нічого дивного, що російський наступ на першому етапі війни був скерований саме в напрямку Галичини. Метою царської армії було прорватися через Карпати на територію Угорського Королівства, змусити Угорщину капітулювати і тим самим спричинити розпад цієї держави. Оскільки серед слов’янських народів, поневолених Угорщиною, російська держава мала популярність, вона б отримала тоді домінуючу позицію в цій частині Європи.

Наступ Росії був несподіванкою для австрійських військ. Росіяни вдерлися у глибину Галичини, досягаючи в листопаді 1914 р. лінії: Тарнів – Горлиці. Дійшло до запеклих боїв за карпатські перевали, однак росіянам не вдалося їх поконати. У травні 1915 р. австрійські та німецькі війська почали контрнаступ у районі Горлиць. Фронт був переламаний. Битву під Горлицями 2–6 травня 1915 р. вважають одним з найважливіших боїв Першої світової війни. Австрійські і німецькі війська витіснили царську армію з Галичини. У червні 1916 р. російські сили знов намагалися атакувати, тимчасово займаючи частину Галичини. Але військові дії прибрали дуже некорисний для царської Росії характер. Російська армія зазнавала поразок. Німецькі та австрійські війська вдерлися углиб царської держави.

Війна поглибила поділ в українській громаді Галичини. Москвофіли стали на сторону Росії, а українські національні діячі – на сторону Австро-Угорщини і Німеччини. При австрійській армії постав добровільний Український леґіон. У його основі були члени організації «Січ», яких називали Січовими стрільцями. Москвофіли вітали російські війська, як визволителів, і старалися давати їм допомогу.

Часи російського військового правління в окупованій Галичині були брутальні. Росіяни впровадили російську мову в адміністративні установи. Українську мову вони старалися цілком елімінувати з суспільного життя, намагалися також нав’язати греко-католикам православ’я. Окупаційна влада заарештовувала українських національних діячів, яких потім вивозили у глибину Росії. Заарештовані готові були покласти відповідальність за своє ув’язнення на місцевих москвофілів, яких звинувачували в доносах на українських «винуватців» окупаційній владі.

Війна не оминула і Лемківщину. Вже перед вибухом війни австрійська військова контррозвідка уважно спостерігала за ситуацією в реґіоні, населення якого було знане з москвофільських настроїв. У лемківських селах створено сітку таємних інформаторів. Офіцери австрійських військових частин, які стояли в Галичині, отримали чіткі інструкції, як себе вести у відношенні до українського населення. Вони знали, що в селах, у яких функціонують читальні товариства ім. А. Качковського, переважають москвофіли. Знали також назви москвофільських часописів. Знайдення такого часопису в когось у хаті означало, що її господар є переконаним москвофілом.

Ще перед війною австрійська влада визначила локалізацію таборів інтернування для москвофілів Галичини, а контррозвідка приготувала списки осіб, підозрюваних у сприянні Росії. Коли почалася війна, австрійське військо відразу провело арешти в лемківських селах. Особи, які австрійська влада особливо ненавиділа, були розстріляні. Така доля спіткала визначного пропаґандиста православ’я на Лемківщині Максима Сандовича (1886–1914). Уже 1912 р. його заарештували і звинуватили у шпіонажі на користь Росії. М. Сандович став перед судом присяжних у Львові разом з православним місіонером і двома провідними москвофільськими діячами Галичини. Суд (6 червня – ред.) 1914 р. видав вирок, у якому визнав звинувачених невинними. М. Сандович повернувся на Лемківщину, де продовжував місіонерську діяльність. На початку війни його знову арештували і 6 вересня 1914 р. розстріляли на подвір’ї в’язниці в Горлицях.

Екзекуція осіб, звинувачених у сприянні Росії, виконана австрійським військом. Повішені: Роман Березовський (греко-католицький священик), Лев Кобилянський (урядовець) та Пантелеймон Жаб’як (селянин). Джерело: wikipedia

Екзекуція осіб, звинувачених у сприянні Росії, виконана австрійським військом. Повішені: Роман Березовський (греко-католицький священик), Лев Кобилянський (урядовець) та Пантелеймон Жаб’як (селянин). Джерело: wikipedia

Інших заарештованих лемків скеровано переважно до табору інтернованих у Терезині на території Чехії. Спочатку їх тримали в місцевих казармах, пізніше побудовано дерев’яні бараки, оточені колючим дротом. Але 1915 р. можливості приймання нових інтернованих у Терезині вичерпалися. Людей, що були інтерновані на Лемківщині, керували до інших таборів. Страшну славу серед лемків дістав табір Талергоф біля Ґрацу в австрійській Стирії. В цьому таборі перебувало близько 20 тисяч інтернованих, переважно москвофілів з Галичини та Буковини. Серед них – близько 1915 лемків. Переважно це були духовні особи та представники інтеліґенції. У таборі тримали також російських полонених. Умови перебування були дуже важкі. Не вистачало продуктів харчування і медичної допомоги, давала про себе знати сувора альпійська зима. У таборі померло тоді близько 1765 інтернованих осіб, серед яких було 168 лемків. У австрійських таборах загалом перебувало біля 5 тисяч лемків.

У той час, коли австрійська влада за сприяння Росії проводила арешти лемків у Галичині, Канада масово інтернувала українське населення, звинувачуючи людей у підтримці німців. У канадських таборах для інтернованих опинилося й багато лемківських родин. Канада, яка входила до складу Британської Корони, залишалася в стані війни з німцями та Австро-Угорщиною. Місцева влада визнавала всіх еміґрантів з тих країн за вороже населення. Жертвами такої політики були, в основному, галицькі українці, які поселилися в Канаді.
Російські війська, які увійшли на Лемківщину, місцеве населення привітало з ентузіазмом. Більша частина реґіону 1914 р. опинилася під російською окупацією. Лемківщина стала зоною фронтових дій. Мешканці лемківських сіл гинули унаслідок артилерійського обстрілу. Горіли хати. Інколи на території села доходило навіть до багнетного бою між солдатами ворожих армій. Однак найважчі часи для лемків надійшли після битви під Горлицями і переможного контрнаступу австрійських військ.

Частина москвофільських діячів, боячись репресій, разом з родинами відійшла з царською армією, що відступала. Їх у Росії прийнято, як біженців. Спрямували їх до різних місцевостей, де вони мали перебувати до закінчення війни. Після більшовицької революції, під час Громадянської війни, лемки опинилися у важкому становищі. Більшовики відносилися до них, як до українських біженців з Галичини, тобто як до ворогів, оскільки ті були дуже прив’язані до релігії і царської влади.

Автор Богдан Гальчак

Джерело: Наше слова №31 від 3 серпня 2014 року

Share to Facebook
Share to Google Buzz
Share to Google Plus
Share to LiveJournal
Share to MyWorld
Share to Odnoklassniki
Share to Yandex

Напишіть відгук

Ваша пошт@ не публікуватиметься. Обов’язкові поля позначені *

Можна використовувати XHTML теґи та атрибути: <a href="" title=""> <abbr title=""> <acronym title=""> <b> <blockquote cite=""> <cite> <code> <del datetime=""> <em> <i> <q cite=""> <strike> <strong>

Категорії

Нове відео