Вшанування, затьмарене недбалістю

В історії польсько-українського добросусідства Тарнів займає особливе місце: саме там у 1920-1921 роках тимчасово примістилися найважливіші інституції і перебували головні діячі Української Народної Республіки.

Рада республіки, уряд і військовий штаб головного отамана Симона Петлюри вперше зупинилися в місті над річкою Вонтоком у липні, по дорозі зі Станіслава, звідки вони евакуювалися, щоб не потрапити до рук більшовиків, які наступали. Через два місяці, коли ситуація на фронті змінилася не на користь Радянської Росії, українська влада повернулася на схід, а перед черговим наступом Червоної армії знову відступила до Тарнова. Згідно з джерелами, тоді виїхало близько 2,5 тисячі людей – переважно держслужбовців і чиновників. Тому що Тарнів не зміг прийняти стільки біженців, на засіданні ради під головуванням Андрія Лівицького вирішено, що в місті залишиться 200–300 головних урядовців, а решта – має податися до Ченстохови.

Представники влади УНР затрималися в готелі «Bristol» на вулиці Краківській, 9 (перехрестя з вул. Новий Світ). Міністерство закордонних справ було розташоване в готелі «Soldingera» (вул. Здройова, 1, нині – вул. Ґольдгаммера). Також у готелі «Bristol» спочатку квартирував отаман Петлюра. Витрати, пов’язані з розміщенням біженців, узяв на себе тарнівський маґістрат. Отже можна стверджувати, що в 1920-1922 рр. Тарнів був столицею України в еміґрації. Крім того, що в місті опинилися найважливіші державні органи, тут виникло багато інших політичних і культурних установ, як-от: відділ Українського центрального комітету (штаб-квартира була у Варшаві), Центральне бюро біженців з України, філія Товариства допомоги еміґрантам з України та їхнім родинам, приватна гімназія з українською мовою навчання, Український хор, Український жіночий союз, Союз українок, Українська спілка бухгалтерів і рахівників, видавництва. І хоч перебування польських союзників у війні проти більшовиків не завжди було гладким (у травні 1921 р. міська рада звернулася до органів державної влади з вимогою вирішити проблему еміґрантів, адже оренда квартир для них ударила по міському бюджеті), та все ж завдяки їм статус резиденції уряду у вигнанні назавжди закріпився в історії міста.

Повний зміст статті: 25 червня 2014

Автор Вальдемар Балда

Джерело: Наше слово №21 від 25 травня 2014 р.

Share to Facebook
Share to Google Buzz
Share to Google Plus
Share to LiveJournal
Share to MyWorld
Share to Odnoklassniki
Share to Yandex

Напишіть відгук

Ваша пошт@ не публікуватиметься. Обов’язкові поля позначені *

Можна використовувати XHTML теґи та атрибути: <a href="" title=""> <abbr title=""> <acronym title=""> <b> <blockquote cite=""> <cite> <code> <del datetime=""> <em> <i> <q cite=""> <strike> <strong>

Категорії

Нове відео