Останні коментарі

Історія лемків. Частина 10

Продовження публікацій із серії “Історія лемків”. Читати  частина 1частина 2частина 3частина 4частина 5частина 6частина 7частина 8 і частина 9.

Надзвичайно важливу роль у лемківських селах відігравало греко-католицьке духовенство, яке загалом мало високий авторитет. Священики були провідниками не тільки в духовних питаннях, а й у світських. Основою для їх утримання були оплати парафіян за релігійні обряди, але мали також власні господарства. Між греко­католицьким духовенством і прихожанами не існувало явище відділення від мешканців села, як це часто бувало у випадку римо-католицьких, оскільки священики східного обряду переважно мали сім’ї. Дружина пароха вважалася найважливішою жінкою в селі. Проте діти священика не відрізнялися від своїх однолітків. Сім’я була сполучною ланкою між священнослужителем та його парафіянами. З іншого боку, витрати на сім’ю оплачувалися за рахунок парафії. Вони були усе вищими, оскільки священики намагалися дати освіту своїм синам, а дочок вдало видати заміж, що було пов’язано з необхідністю забезпечити їх приданим.

На початку ХХ ст. галицький митрополит Андрей Шептицький обмежив висвячування одружених чоловіків на священиків. Таким чином, непрямим способом увів своєрідну безшлюбність, подібно як у римо-католицьких священиків. Утримання самого священика було набагато легшим для парафії, він також міг приділяти більше часу своїм прихожанам. Проте неодружених священиків неохоче приймали у лемківських селах, оскільки cтарих кавалерів лемки сприймали дуже негативно, брак сім’ї оцінювали як життєву невдачу.
Крім того, лемки не були схильні вірити в суворе дотримання безшлюбності, вони побоювалися, що неодружені священики (особливо молоді) будуть спокушувати жінок. В одній з популярних лемківських пісень з’являється священик, який намагається спокусити пастушку Ганю. У згаданій пісні не йшлося про священика греко-католицького, а римо-католицького – словацького або польського. Автор пісні дав йому «доброзичливу раду», щоб той пильнував свій костел, а красиві дівчата залишив у спокої. Безшлюбність лемки ототожнювали передусім із Римо-католицькою церквою, а спроба ввести цей звичай у греко-католиків сприймалася як відхід від старої традиції і знак надмірного впливу католицизму.

Однак основною проблемою для лемківських господарів було те, як забезпечити утримання власних сімей. Кількість потомства у лемківських сім’ях традиційно була велика. Закінчувалися можливості займати під господарства вільну землю. Батьки змушені були ділити свій маєток для дітей. Це вело до роздрібнення господарств, а ті, які були малі за розміром, ледве задовольняли потреби сімей. У разі неврожаю в лемківських хатах появлявся голод. Матеріальне становище лемків могло поліпшитися тільки за умови, якщо частина населення пішла би на роботу за межами сільського господарства.

У Галичині в ХІХ ст. розвинулася нафтодобувна промисловість. Головним осередком видобутку нафти був Борислав. Нафтові свердловини з’явилися також у «галицькій» Лемківщині, у повітах Кросно і Горлиці. Це дозволило частині лемків працювати при видобутку та переробці нафти. Крім цього, промисловість на Лемківщині була представлена тільки невеликими тартаками. Деякі можливості працевлаштування створювалися завдяки розвитку туризму.

У другій половині ХІХ ст. дуже популярним у всій Європі було їздити «на води». Такі подорожі стали модними. Зрозуміло, для багатьох «пацієнтів» гідротерапія була тільки приводом для того, щоб виїхати і вести товариське життя. По всій Європі траплялися невеликі, розміщені в горах села, що перетворювалися в центри гідротерапії, у яких кипіло життя. Це явище не оминуло й Лемківщини, багатої ресурсами мінеральних вод. Високий статус здобула Криниця в повіті Новий Санч. Спроби використовувати місцеві води для лікувальних цілей були ще наприкінці ХVII ст., проте курорт став популярним у другій половині ХІХ ст. в Криниці 1877 р. було 11 великих курортних будинків і безліч дрібних. Здебільшого вони були власністю поляків або євреїв, але трапялися також і лемківські. Шанси знайти там роботу мали як жителі Криниці, так і сусідніх лемківських сіл.

На «угорській» Лемківщині велику популярність здобуло курортне місто Бардейовське Купеле, неподалік Бардейова. Традиція використання місцевих джерел у лікувальних цілях сягає середньовіччя. У ХІХ ст. слава цього курорту виходить поза межі імперії Габсбурґів. Прибувала сюди угорська та польська аристократія, а навіть члени правлячої династії. Тут лікувалися князівна Марія-Луїза, пізніше дружина Наполеона Бонапарта, цар Росії Олександр I, Єлисавета Баварська, дружина імператора Франца-Йосипа I.

Курортні послуги не змогли прийняти усю надлишкову робочу силу з лемківських сіл. У містах, як у «галицькій» частині, так і в «угорській», лемків приймали неохоче. Для поляків, німців і словаків вони були чужими з точки зору етнічної приналежності та релігії. Та й роботи в містах теж не було. Галичина була одним із найбідніших реґіонів в Австрії. Угорщина в другій половині ХІХ ст. переживала період відносно швидкого економічного розвитку. На відміну від Верхньої Угорщини, до якої належала Словаччина, вона залишалася бідною і цивілізаційно відсталою.

Бідність, що панувала в карпатському реґіоні, була настільки яскраво виражена, що викликала реакцію центральної угорської влади. угорський уряд 1897 р. прийняв план економічного розвитку гірських районів, розроблений видатним економістом Едмундом Еґаном (1841–1901 рр.). Він передбачав поширення серед місцевого населення більш сучасних методів ведення землеробства, меліорації, будівництва доріг і залізниці. Еґан також постулював надання можливості сільському населенню брати кредити на вигідних умовах.

Едмунд Еґан особисто керував здійсненням свого економічного плану. Його головним досягненням було поширення в карпатському реґіоні розведення молочних корів, привезених з Тіролю. Угорський економіст здобув популярність на Лемківщині й Закарпатті. Однак угорське суспільство не схвалювало його дії. Хоч Еґан пояснював, що його мета полягає в тому, щоб здобути прихильність «руського» населення до угорської держави, проте угорські націоналісти розглядали його проект як марнування державних коштів. Едмунд Еґан помер 1901 р. за нез’ясованих обставин, а від здійснення його плану довелося відмовитися.

Єдиною можливістю лемків поліпшити свою долю найчастіше була еміґрація.

Продовження тут.

Автор Богдан Гальчак

Джерело: Наше слово №11 від 16 березня 2014 року

Share to Facebook
Share to Google Buzz
Share to Google Plus
Share to LiveJournal
Share to MyWorld
Share to Odnoklassniki
Share to Yandex

Напишіть відгук

Ваша пошт@ не публікуватиметься. Обов’язкові поля позначені *

Можна використовувати XHTML теґи та атрибути: <a href="" title=""> <abbr title=""> <acronym title=""> <b> <blockquote cite=""> <cite> <code> <del datetime=""> <em> <i> <q cite=""> <strike> <strong>

Категорії

Нове відео