Українсько-польське пограниччя: Закерзоння та Східні Креси. Частина 3

Остання (третя) частина статті “Українсько-польське пограниччя: Закерзоння та Східні Креси”, у якій зроблено огляд формування та становлення ідеї Східних Кресів в польській історіографії. Це землі на схід від сучасного польського-українського, польсько-білоруського та польсько-литовського кордону, які охоплювали терена Західної України (Східна Галичина і Волинь), Західної Білорусі та Литви з Віленською землею, і були інтелектуальним продуктом епохи романтики відновлення ідеї Великої Польщі – Речі Посполитої.

По східну сторону від лінії Керзона знаходяться значно більші за площею землі, які поляки звикли називати Східною Польщею або Східними Кресами (Kresy Wschodnie). Це польська назва територій сучасної Західної України, Західної Білорусі і Литви, що колись входили до складу Великої Польщі – Першої та Другої Речі Посполитої. У польській літературі немає однозначного позначення меж Східних Кресів, проте найчастіше сюди відносять Східну Галичину (Червона Русь, Східна Малопольща[1]), Волинь і Поділля, Холмщину та Підляшшя, Полісся, зокрема, землі Берестейської і Гродненської область Білорусі, а також територію сучасної Литви, зокрема, Жемайтія (Нижня Литва). У міжвоєнний період ці землі входили до складу Львівського, Станіславського, Тарнопольського, Волинського, Поліського, Новогродського та Віленського воєводств Польської Республіки (1918-1939).

На відміну від Закерзоння поняття Кресів виникло задовго до того як появилась лінія Керзона. Вперше слово «креси» з’являються у часи I Речі Посполитої (1569-1795), коли після об’єднання Королівства Польського та Великого князівства Литовського (Люблінської унії 1569 р.) словом «kresy» (пол. окраїни, прикордонні області) означали території на схід від Вільно і Львова. Це своєрідний відповідник слова «окраїна» в значенні «погранична територія», з якого російська та радянська історіографія виводить походження назви «Україна». Крім цього kresy розуміли не лише як «пограниччя», але також використовувалось у сакральному значені «останнього рубежа християнства» на межі із православною цивілізацією на сході Європи.

Згодом зміст терміну kresy доповнився та розширився у відповідності до історичних обставин. Тепер він означав «споконвічне польське східне пограниччя», «оборонна лінія Польщі для захисту від татар та волохів від Дніпра до Дністра». Написання поняття Kresy з великої літери також мало історичні передумови і було зумовлене відносинами Польщі із своїми східними сусідами. Як зауважує Зигмунд Глогер, «кресами почали називати військовий стан, а також військові та поштові застави вздовж пограниччя Поділля та України, з метою охорони кордону від нападу татар та гайдамаків, а також поштового сполучення та передачі сигнилів загрози». Саме на Кресах виник та поширювався міф польського лицарства на Диких Полях, яке героїчно протистоїть нападам турків, татар, козаків та ін. До поширення цього міфу доклалися Генрик Сенкевич, який писав, що «тут кріпнуть серця», та Вінцент Поль, який писав про Креси як про «край медових та молочних рік». Поширенню терміну також сприяло уявлення про особливу цивілізаційну місію поляків на цих землях. [7, с.7]

Ідеалізація Кресів, яка простежується вже в літературі XVII ст., була важлива для польської «кресової» традиції як ідея єдності усіх прикордонних земель в межах Речі Посполитої. Польські поети, письменники, вчені та мислителі будителі описали й обгрунтували ідею Кресів і були підтримані політиками, для яких Польща в межах кордонів на момент першого поділу (1772) була основною метою. Такі погляди обумовлювався переконанням, що в такий спосіб вдасться компенсувати факт розподілу Польщі (1772, 1793 і 1795). Ідея політичної і культурної єдності Кресів Речі Посполитої була «керуючою парадигмою в літературі, мистецтві, гуманітарних досліджень і фольклористики XIX століття». [7, с.8; 10]

Після останнього поділу Польщі Креси це не лише військова оборона межа між Дніпром і Дністром, а географічна назва східних теренів давньої Речі Посполитої, а також історичне поняття. За умов розподілу Польщі, Креси – пишуться з великої літери – означали межі анексованих Російською імперією земель, так званих «втрачених земель» (Zieme Zabrane), тобто Литва та Русь (Україна та Білорусь). У XIX ст. відбулося розмежування територіальних меж поняття Східні Креси (Kresy Wschodnie), під яким розумілося усі східні землі, та Південно-Східні Креси (Kresy Poludniowo-Wschodnie) у значенні польсько-українського прикордоння. [7, с.8]

Після 1863 року польські письменники та поети втратили колишній інтерес до Кресів. Хоча в другій половині XIX ст. в літературі ще була популярна легенда про Креси, – перш за все через те, що ще сильним був культ творчості романтиків, – проте проблематика кресів втратила зацікавлення у сфері публіцистики та політичної думки.

В кінці XIX ст. в публіцистиці та політичній свідомості появляється і набирає популярності поняття Західних Кресів (Kresy Zachodnie) – польсько-німецьке прикордоння. На відміну  від Східних Кресів, які заселяла польська шляхта та творча інтелігенція, на Західних Кресах проживали незаможні суспільні верстви, які мали політичні, культурні та світоглядні відмінності. У зв’язку з цим на зламі XIX та XX століть виникає різні терміни для позначення цих двох антагонізмів: Kresy для східного пограниччя та Pogranicza (Пограниччя) для західних кресів. [7, с.10; 8]

З відновлення Польщі у 1918 році Польській Республіці (II Річ Посполита) вдалось повернути 52% території колишньої I Речі Посполитої. За умовами Паризької мирної конференції Польща отримувала втрачені землі на захід від лінії Керзона, в тому числі так зване Закерзоння, а також приєднано частину Прусії, Помор’я, Познань та Шльонськ (Вроцлав). Крім цього завдяки умовам Ризького мирному договору (1921) між СРСР та Республікою Польщею полякам вдалося повернути значну частину Kresy Wschodnie. Проте після ДСВ за умовами Ялтинської та Постдамської конференції Польська Республіка була змушена повернути СРСР усі землі на схід від лінії Керзона. У середині і наприкінці 1940-х років велика частина польського населення УРСР, переважно, репатріювалися до Польської Народної Республіки. У той же час в Литві та Білорусі збереглися великі польські громади.

Від часу поширення в кінці XIX ст. західної ідеології та зростання значення Західних Кресів на переломі XIX та XX століть, і аж до початку ДСВ панувало переконання про рівнозначну цінність для Польщі усіх кресових земель, при цьому після відновленням незалежності це супроводжувалось ідеєю взаємозалежності кресів. Поява альтернативи «або Східні Креси, або Західні Креси» (Kresy Wschodnie albo Zachodnie) виникла лише в екстримальній ситуації, в якій опинилася Польща у вересні 1939 року. [7, с.34-35; 9]

«Проведення в 1945 році кордонів між Радянською Україною та Польщею, – писав у кінцевому слові до карти Етнічні групи південнозахідньої України Володимир Кубійович, – відступлення Польщі західної частини української Галичини та малих частин на північному-заході української території й виселення з цих теренів української людності, а з інших теренів Галичини – поляків, майже повне знищення жидівського елементу німецькими нацистами під час ДСВ і виселення галицьких німців – це все спричинило повну зміну дотеперішніх національних відносин Галичини. Вони тепер одноманітні: нинішній державний українсько-польський кордон є однозначно етнографічною межею, на захід від якої тепер немає українців, а на схід – немає поляків. Перестало існувати поняття польських колоністів, перестають існувати переходові етнічні групи, бо ті греко-католики з польською мовою і ті латинники, які опинилися в кордонах Радянської України, зазнають повної українізації, навпаки, ті х них, що живуть в межах сучасної Польщі, зазнають полонізації». [4, с.XVII]

На відміну від польських поетів та письменників романтиків (А.Міцкевич, Ю.Словацький, Г.Сенкевич) мислителі повоєнного періоду (Є.Ґе?дройць[2], Ю.Мєрошевський[3], Я.Куронь[4], Ч.Мілош[5]), які також народилися на Східних Кресах були активними прихильниками польсько-українського примирення, супротивниками взаємних територіальних та інших претензій. Ідеолог українсько-польського примирення Єжи Ґе?дройць неодноразово наголошував: «Поляки мають остаточно визнати й зрозуміти, що майбутнє України – це Україна зі Львовом, майбутнє Литви – це Литва з Вільнюсом, а майбутнє Білорусі – це Білорусь з Гродно!». «Багато польських політиків – у тому числі й автор цих рядків – не раз підкреслювали, що без незалежної України немає незалежної Польщі, а без незалежної Польщі немає незалежної України. Але ці гасла залишаться на папері, якщо ми не переконаємо громадян у їхній слушності» – стверджував слідом за своїм «наставником» Яцек Куронь.

Закінчити статтю хочу ще однією цитатою Яцека Куроня: «Особисто в мене немає сумніву, що ми конче повинні визнати непорушність кордонів. Вистачить уже переселень народів, міграції тощо. Тільки-но в одному місці почнеться суперечка про шматок кордону, як вона одразу ж перекинеться на всю Центральну Європу – про всі можливі кордони. Бо тут немає практично жодного кордону, який би можна було беззаперечним, у кожному разі, таких кордонів небагато.» [1, с.80, 208]

Ключові слова: українсько-польський кордон, Західна Україна, Річ Посполита, лінія Керзона, Закерзоння, Східні Креси, депортації, операція «Вісла»

Keys world: Polish-Ukraine border, Western Ukraine, Rzeczpospolita, Curzon line, Zakerzonia, Kresy Wschodnie, deportations of ukrainians, Operacion Vistula

Література:

  1. Куронь Яцек. Поляки та українці: важкий діалог. – К.: Дух і Літера, 2012. – 264 с.
  2. Дейвіс Н. Європа: Історія / Пер. з англ. П.Таращук. – К.: Основи, 2001. – 1463 с.
  3. Сергійчук В. Український здвиг: Закерзоння. 1939-1947. – Вид. 2-е, допов. – К.: ПП Сергійчук М.І., 2011. – 840 с.
  4. Етнічні групи південнозахідньої України (Галичини) / В.Кубійович. – Вісбаден: Otto Harrassowitz, 1983
  5. Черкес М.Д. Закерзоння: історико-меморіальний нарис. Спогади. – Львів: Край, 2006. – 192 с.
  6. Макар Ю., Горний М., Макар В., Салюк А. Від депортації до депортації. Суспільно-політичне життя холмсько-підляських українців (1915-1947). Дослідження. Спогади. Документи. Том 1. Дослідження. – Чернівці: Букрек, 2011. – 880 с.
  7. Дерев’яний І. Сила волі. Євген Коновалець / Ігор Дерев’яний. – Львів: Часопис, 2013. – 128 с.
  8. Kresy i pogranicza. – Olsztyn: WSP, 1995. – 266 s.
  9. Mi?dzy Polsk? etniczn? a historyczn?. – Wroclaw: Wydawnictwo Polskiej Akademii Nauk,1988. – 284 s.
  10. Wierzbicki A. Wschod – Zachod w koncepcjach dziejow Polski. Z dziejow polskiej mysli historycznej w dobie porozbiorowej. – Warszawa, 1984
  11. Sapa D. Mi?dzy polsk? wysp? a ukrai?skim morzem: Kresy po?udniowo-wschodnie w polskiej prozie, 1918-1988. – Krak?w: Universitas, 1998. – 249 s.
  12. Dybkowska A., Zaryn J., Zaryn M. Polskie dzieje od czasow najdawniejszych do wspolczesnosci / Pod red. A.Sucheni-Grabowskiej i E.C.Krola. – Warszawa: Wydawnictwo Naukowe PWN, 1994. – 378 s.

[1] У березні 1920-го в офіційному діловодстві запроводили термін Малопольська Всходня, таким чином заборонивши вживати назву Західна Україна. Також замість етноніму «українець» ввели стародавнє визначення «русін», «рускі» та «русінські». [7, с.69]

[2] Єжи Ґе?дройць (1906-2000) – польський публіцист і громадський діяч, засновник , головний редактор культового часопису Kultura в Парижі (1947-2000) та засновник Літературного інституту в Римі (1946). Народився у Мінську. У міжвоєнний період навчався і працював у Варшаві. Після ДСВ поселяється у передмісті Парижу, де розпочинає грунтовну роботу для формування добросусідських взаємин Польщі з її східними сусідами Литвою, Білоруссю, Україною.

[3] Юліуш Мєрошевський (1906-1976) – польський публіцист, журналіст та політичний оглядач, який поряд з Ґе?дройцем розробляв післявоєнну східну політику Польщ. Народився у Кракові.

[4] Яцек Куронь (1934-2004) – польський політик і державний діяч, історик, міністр праці та соціальної політики (1989-90, 1992-93), депутат Сейму перших трьох скликань (1989-2001). Народився у Львові. Поборник українсько-польського примирення.

[5] Чеслав Мілош (1911-2004) – польський поет, прозаїк, перекладач, есеїст, літературознавець, дипломат, юрист. Лауреат Нобелівської премії з літератури (1980). Народився в с.Шетейне у Литві.

 

Автор: Тарас Радь

 

Share to Facebook
Share to Google Buzz
Share to Google Plus
Share to LiveJournal
Share to MyWorld
Share to Odnoklassniki
Share to Yandex

Напишіть відгук

Ваша пошт@ не публікуватиметься. Обов’язкові поля позначені *

Можна використовувати XHTML теґи та атрибути: <a href="" title=""> <abbr title=""> <acronym title=""> <b> <blockquote cite=""> <cite> <code> <del datetime=""> <em> <i> <q cite=""> <strike> <strong>

Категорії

Нове відео


Warning: file_get_contents(http://gdata.youtube.com/feeds/api/users/Beznazvy/uploads?v=2&alt=jsonc): failed to open stream: HTTP request failed! HTTP/1.0 404 Not Found in /home/lemky/public_html/wp-content/plugins/dzs-videogallery/videogallery.php on line 192

Warning: Invalid argument supplied for foreach() in /home/lemky/public_html/wp-content/plugins/dzs-videogallery/videogallery.php on line 200