Останні коментарі

Історія лемків. Частина 6

Продовження публікацій із серії “Історія лемків”. Читати  частина 1частина 2частина 3частина 4 і частина 5.

Прийняття польською шляхтою і представниками Церкви принципів «волоського права» могло бути викликане тільки повною невдачею попередніх спроб у справі поселення. Якби Бескиди були заселені раніше населенням римо-католицького віросповідання, то не було б дозволу на поселення на цій території лемків. Упевнено можна сказати, що в момент заселення лемками північних бескидських схилів, вони не були зайняті польським населенням. Місцевості, згадані в більш ранніх документах про заснування їх на «німецькому праві», ймовірно, вже давно обезлюдніли або й узагалі не були збудовані. Загалом, більшість лемківських сіл були створені на «сирому корені», у місцях, які раніше не були зайняті.

Докладність граничної лінії, яка з польського боку Карпат розмежовувала польське й лемківське населення, до 1947 року була дивовижною, особливо в порівнянні з лемківсько-словацьким перемішанням з південного боку гір. Малоймовірно, що така межа сформувалася природним чином. Правдоподібно, що вона була свідомо запланована Католицькою церквою і польською шляхтою. Вищі гірські райони призначено для греко-католиків, а нижчі – для католиків римського обряду, запобігаючи їхньому взаємному перемішуванню.
Принципи «волоського права» на польському боці Бескидів були схожі з тими, що діяли в Угорщині. Не вживалося поняття «солтис», тільки «князь». Поселення були об’єднані в округи, які називалися «країнами». Керували ними начальники, яких називали «крайниками». Мешканці села мали самоврядні структури. Поселенці не були кочовиками, а осілим населенням, мали відповідні вміння для господарювання в гірських умовах. Вони представляли відносно високий рівень цивілізаційного розвитку. У деяких актах про закладення сіл згадується про спорудження водяних млинів і рибних ставків.

Упорядкування теренів для господарювання в горах вимагало від поселенців героїчних зусиль. Вони корчували ліси, заорювали гірську землю. Сильно давалися взнаки дикі звірі, особливо ведмеді. Проте найбільшу загрозу становили люди. Іноді в карпатських долинах появлялися навіть татарські військові загони. Жителі лемківських сіл ховалися від них у лісі. Тоді нападники розглядалися з гірських вершин, чи не видно де диму з вогнищ. Якщо втікачі поводилися обережно, то через деякий час вони могли повернутися у свої місцевості. Однак необережно розпалене вогнище подеколи призводило до трагедії. Іноді лемки давали відсіч меншим загонам ворога під захистом кам’яних мурів, якими були оточені церкви. Навіть ще у ХХ ст. в лемківських селах зимовими вечорами розповідалися історії про бої з татарами.

Не меншою проблемою, ніж татарські загарбники, були розбійники місцевого походження. Це явище прослідковувалося в Карпатах в основному на пограниччі Речі Посполитої, Волощини та Угорщини, заселеному гуцулами. Місцеві розбійники, яких гуцули називали «чорними хлопцями», спочатку були, ймовірно, своєрідною самообороною від татарських і турецьких нападів. Зіграли вони свою роль у повстанні Богдана Хмельницького. З часом піддалися деморалізації і перетворилися на злочинну організацію. Польська шляхта називала гуцульських розбійників «опришками» (лат. «oppressor» – гнобитель, нападник).

«Чорні хлопці» створили закрите братство. Прийом у його ряди був пов’язаний з особливим, складним ритуалом, кульмінаційним моментом якого була клятва, що складалася на гуцульському топірці – основній зброї розбійників. Навесні, коли починали зеленітися дерева, «чорні хлопці» збиралися у заздалегідь домовлених місцях і вирушали в грабіжницькі рейди. Їхніми жертвами ставали купецькі каравани, садиби шляхти, єврейські корчми і хати багачів. Нерідко бувало, що частину здобичі вони роздавали бідним людям, а ті вбачали в них месників за селянські кривди та борців за «суспільну справедливість». Лідери розбійницьких банд здобували славу народних героїв. Підтримка, якою користувалися «чорні хлопці» серед гуцулів, серйозно ускладнювала боротьбу з розбійницькими бандами. У разі виникнення загрози, вони ховалися в гірських криївках, або перетинали державний кордон.

Розбійництво поширювалося також на Лемківщині. Місцеві опришки, яких називали «бескидниками», застосовували тактику, подібну до діяльності «чорних хлопців». Вони використовували прикордонне положення реґіону, намагалися заручитися підтримкою біднішого населення, створюючи собі леґенду «месників» за селянські кривди. Однак їхня діяльність не набрала такого розмаху, як у випадку гуцульських опришків. Банди «бескидників» були досить невеликими. Але траплялися й такі ватажки, які вміли зібрати значні групи.

Жителі міста Бардейова 1493 р. схопили й повісили кількох розбійників з банди Федора Головатого, яка діяла в околиці. Тоді сам ватажок видав 25 липня 1493 р. «Попереджувальний лист опришків до міста Бардієва». Він засудив у ньому міщан за страчення «невинних людей» і погрожував їм суворим покаранням, посилаючись на «збійницький закон». Проте він був готовий великодушно простити жителям Бардієва їхню провину, якщо вони вплатять 400 злотих відшкодування, що було на той час величезною сумою. Не відомо, як міщани вирішили цю проблему, але небезпека була серйозною: Федір Головатий мав нібито у своєму розпорядженні біля 50 озброєних людей.

Найславнішим ватажком «бескидників» на Лемківщині вважався Андрій Савка. Він походив із села Стебник, недалеко Бардієва, що був на угорському боці кордону. Та розбійництвом займався по обидвох сторонах гір. Свою діяльність почав близько 1649 р. Банда Савки користувалася таким авторитетом, що коли мешканцям Мушини вдалося схопити одного з опришків, то Савка просто наказав звільнити свого товариша. Побоювання відплати зі сторони Савки було настільки сильним, що розбійника дійсно звільнили. Проте банду таки розбили 1654 р. Андрій Савка був схоплений і страчений в Мушині.

Схожа доля спіткала й інших розбійників. Рано чи пізно вони були схоплені. Потім їх піддавали тортурам, щоб витягнути якомога більше зізнань, і врешті засуджували до страти. Однак незабаром з’являлися наступні кандидати до розбійництва. Їхня діяльність мала кримінальний характер. Траплялися випадки пограбування церков і костелів. «Бескидники» не цуралися і вбивства. І все ж дехто з лемків ставився до них як до народних героїв. Ще навіть у ХХ ст. в лемківських селах розповідали історії про розбійників і їхні скарби, сховані в гірських криївках.

Збереглися судові записи, які показують, що в розбійницьких бандах діяли різноманітні люди. Розбійництвом займалися і українці, і словаки, і поляки. Часто це були демобілізовані вояки. Діяльність розбійницьких груп активізувалася загалом у воєнний і післявоєнний час. Ветерани легко ставали грабіжниками. Тим часом, у Центральній Європі тоді не бракувало воєн, іноді бої розгорталися на Лемківщині.

В Угорщині 1703 р. вибухло національно-визвольне повстання проти Габсбурґів, лідером якого був князь Францишек Ракочи. Основним осередком повстання була північна Угорщина, в тому числі й Словаччина. У рядах повстанської армії воювало багато словаків та лемків. Францишек Ракочи залучив до повстання й частину селян. Він опублікував спеціальний патент у селянських справах. У ньому він закликав угорську шляхту, щоб добре ставилася до селян, а тим селянам, які приєдналися до повстання, наказав дарувати їхні зобов’язання щодо панів. Він проголошував ідею толерантності щодо православних і греко-католиків. Це було новим явищем в Угорщині. До того часу угорська шляхта – як католики, так і кальвіністи – з великим презирством ставилася до християн східного обряду. У лемківській народній традиції зі словацького боку Карпат зберігся образ Францишека Ракочи, як «доброго князя». Після восьми років запеклих боїв повстання Францишека Ракочи закінчилося поразкою. Надійшов остаточний крах незалежності Угорщини.

Продовження тут.

Автор Богдан Гальчак

Джерело: “Наше Слово”, №46 від 17 листопада 2013

Share to Facebook
Share to Google Buzz
Share to Google Plus
Share to LiveJournal
Share to MyWorld
Share to Odnoklassniki
Share to Yandex

Напишіть відгук

Ваша пошт@ не публікуватиметься. Обов’язкові поля позначені *

Можна використовувати XHTML теґи та атрибути: <a href="" title=""> <abbr title=""> <acronym title=""> <b> <blockquote cite=""> <cite> <code> <del datetime=""> <em> <i> <q cite=""> <strike> <strong>

Категорії

Нове відео