Останні коментарі

Історія лемків. Частина 5

Продовження публікацій із серії “Історія лемків”. Читати  частина 1частина 2частина 3 і частина 4.

Угорська шляхта оселяла в Карпатах предків лемківського населення на основі «волоського права». Положення цього права були неточними, що давало можливість для зловживань з боку поселенців. Вони отримували на довший час «вольницю» від оплат власникові землі, а також у державну скарбницю. Звичайно, це було дуже корисно. Однак навіть найдовша «вольниця» мусила колись закінчитися. Проте достатньо було втекти з обробленої землі і «найнятися» в іншого землевласника, щоб знову отримати чергову «вольницю». Можна вважати, що така поведінка була широко розповсюджена, а сприяло цьому прикордонне положення реґіону. Утікати було тим простіше, оскільки й польська шляхта почала застосовувати «волоське право», щоб привабити поселенців.

Проте були й інші чинники, які могли «заохочувати» лемків покидати Угорщину. В XVI ст. угорська держава була в глибокій кризі. Спричинився до цього надзвичайно гострий релігійний конфлікт. Реформаторський рух, який почався виступом Мартіна Лютера, прийняли в Угорщині прихильно. Німецьке населення масово приймало лютеранство. Це явище спостерігалося також у середовищі карпатських німців. Натомість серед угорської шляхти здобув популярність кальвінізм. Угорщина застрягла на довгі роки в громадянській війні.

Релігійний конфлікт привів потужне донедавна Угорське Королівство до повного падіння. Перемогли католики, які були пов’язані з австрійськими Габсбурґами. Проте угорські католики заплатили за свою перемогу втратою незалежності. Краї «Корони Святого Стефана» стали частиною імперії Габсбурґів. Угорська шляхта бунтувалася проти Габсбурґів. Розпалювалися повстання, але їх придушували.

Хоча в конфлікт на релігійному та національному тлі, який тривав в Угорщині, у першу чергу було задіяне дворянство, проте їхні піддані також відчули наслідки релігійних воєн, оскільки армії грабували в людей їхнє майно. Угорська шляхта у Словаччині намагалася накинути своїм селянам (також лемкам) кальвінізм. Загалом, це не приносило тривалих результатів з огляду на сильну прив’язаність людей до своєї традиційної релігії. Ставлення протестантів до православних іноді було навіть гірше, ніж до католиків. У Бардієві 1530 р. німецькі міщани заборонили сповідувати «русинську віру» в їхньому місті. Православні жителі цього міста були змушені протягом багатьох років ходити на недільне богослужіння у церкву до віддаленого на близько 10 км села Ряшева. Подібно виглядала ситуація і в Пряшеві та Кошицях. Реформація зміцнила ізоляціоністські тенденції карпатських німців, що ускладнило лемківському населенню поселення в містах.

Під пануванням Габсбурґів настала жорстока католизація наново Угорщини. Протестантів примушували повернутися на лоно Католицької церкви. Також православному населенню в Угорщині намагалися накинути католицизм. Сильний опір з боку православних, а також той факт, що головним ворогом для переможців­католиків були протестанти, змусила владу полегшити свою політику щодо християн східного обряду. Справа зупинилася на примушенні православного єпарха в Мукачеві визнати унію з Римом. Положення Ужгородської унії, офіційно укладеної 1646 р., були написані на основі Берестейської унії з 1596 р., що була укладена в Речі Посполитій. Єпископ мукачівський визнав верховенство папи римського. З точки зору звичайних людей, унія багато не змінила. Продовжували функціонувати ті самі священики й ті ж самі храми. Проте становище Церкви цілком змінилося. Фактично, виникло нове уніатське віровизнання, яке пізніше австрійські чиновники назвали греко-католицьким.

Як вважають польські історики, перші поселення на основі «волоського права» з’явилися на польській стороні Бескидів у ХV ст. На їхню думку, найбільше «волоських» сіл було закладено ХVІ ст. і на початку ХVІІ ст. Це цілком імовірна думка. Лемківські поселення розвивалися на північній стороні Карпат з теренів сучасної Словаччини. Про це свідчить сильний словацький вплив на діалекти «польських» лемків, а також на всю їхню культуру. Характерне для лемків слово «лем» (але) було запозичене зі словацького «лен». Крім того, часто появляється власна назва «руснаки», що теж є свідченням словацького впливу – так словаки традиційно називають лемків.

Межі Лемківщини з польського боку могли утворитися тільки в результаті напливу хвилі поселення, що йшла з півдня на північ. Слід особливо звернути увагу на Русь Шляхтівську, невеликий лемківський анклав (4 села), що міститься в повіті Новий Торг. Від решти лемків Русь Шляхтівська була відокремлена щільним поясом польських поселень. На ці терени лемки не могли прийти зі сходу. Однак Русь Шляхтівська була натуральним продовженням поселення лемків з південного боку Карпат. У деяких лемківських сім’ях збереглася навіть традиція, що їхні предки прийшли з «Угорщини». Лемківське поселення на «волоському праві» охопило також Сяніччину, яку раніше заселяли бойки. Правдоподібно, що тут відбулося змішання двох груп, при чому деякі села зберегли переважно бойківські риси, а інші – лемківські.

Як вважають польські дослідники, в ході заселення лемками Бескидів настало вимішання новоприбулих з ранішими польськими поселенцями. Частина лемківських сіл дійсно була спочатку закладена на німецькому праві, а щойно пізніше вони перейшли на «волоське право». Можна припускати, що в минулому в них жили поляки або німці. Проте серйозне перемішання етносів тут не відбулося. На користь цього свідчать кілька причин.

Якби лемки, що населяють гори з польської сторони, «увібрали» значну кількість елементу польського, то словацький вплив, швидше за все, був би витиснутий польським. Цього не сталося. З іншого боку, в разі взаємного перемішування двох груп польсько-українська етнічна межа на Лемківщині мала би складнішу лінію, схоже як у Словаччині. І, звичайно, залишилися б яківсь «острівці» польського населення та перехідні мішані райони. Таке явище не спостерігалося з польського боку Бескидів.

По-третє, Римо-католицька церква напевно не допустила би, щоб її віряни перейшли до уніатських пастирів. Промовистим тут є приклад конфлікту за церкву в Тиличі, який часто описується в дослідженнях, що стосуються історії Лемківщини. Ця місцевість, що лежить недалеко Криниці, була спочатку поселенням на «волоському праві». Функціонувала як частина «мушинського ключа» краківських єпископів. До 1633 р. в Тиличі була тільки церква. Однак, коли сюди прибула деяка кількість польських родин, римо-католицька церковна влада відразу ж створила в Тиличі католицьку парафію. Тут 1638 р. ліквідовано греко-католицьку церкву, а священика переведено в сусідню Мушинку. Греко-католикам у Тиличі наказано ходити до римо-католицького костела. Протягом понад століття лемки з Тилича ходили на недільне богослужіння до Мушинки. Тільки біля 1747 р. в Тиличі відновлено греко-католицьку парафію. Проте й так усі мешканці Тилича були надалі зобов’язані утримувати римо-католицького священика й органіста. Звільнення від цього зобов’язання тилицькі греко-католики отримали від австрійської влади щойно в середині ХІХ ст.

Наведений вище приклад з Тилича показує, що поява невеликого римо-католицького анклаву на Лемківщині причинилася до негайних дій краківських єпископів на його захист, а також спроб змусити греко-католиків змінити обряд, що закінчилися однак невдачею. Отож, якби перемішування польського та українського елементу на Лемківщині дійсно мало місце, то таких випадків, як описаний тут тилицький, мусило б бути значно більше. Проте інформації про них у наявних документах немає.

Продовження тут.

 

Автор Богдан Гальчак

Джерело: Наше Слово, №45 від 10 листопада 2013 

Share to Facebook
Share to Google Buzz
Share to Google Plus
Share to LiveJournal
Share to MyWorld
Share to Odnoklassniki
Share to Yandex

1 коментар до Історія лемків. Частина 5

Напишіть відгук

Ваша пошт@ не публікуватиметься. Обов’язкові поля позначені *

Можна використовувати XHTML теґи та атрибути: <a href="" title=""> <abbr title=""> <acronym title=""> <b> <blockquote cite=""> <cite> <code> <del datetime=""> <em> <i> <q cite=""> <strike> <strong>

Категорії

Нове відео