Перша в Україні виставка творів Никифора Дровняка у Києві

З 17 травня по 30 червня 2013 р. у Національному музеї українського народного декоративного мистецтва працює виставка творів відомого лемківського художника, українця за походженням, одного з найкращих примітивістів світу Никифора Епіфанія Дровняка з колекції Окружного музею у Новому Сончі (Польща).

Виставка представляє творчість одного із найвідоміших у світі «наївних» художників, Никифора (1895–1968), який, без сумніву, був однією з найбільш незвичайних і водночас таємничих постатей європейського мистецтва ХХ століття. Никифор зачаровує донині. Особливо тому, що частина біографії митця, барвистої й водночас трагічної, зокрема та, що стосується його молодих років, значною мірою ґрунтується на припущеннях та овіяна багатьма легендами. Не вдалося навіть достеменно з’ясувати, чому митець використовував ім’я Никифор, яке не було його справжнім іменем. Нам не відомо, звідки з’явився термін «Никифор-Матейко», який пристав до нього ще у міжвоєнний період. Можливо, це був вигаданий кимось жарт, який, певно, сподобався художникові, оскільки вказував на високий художній рівень його картин.

Никифор був лемком із Криниці, найбільш популярного у міжвоєнний час курорту у Польщі. Виховувала його мати-одиначка, яка заробляла на життя тимчасовою роботою у криницьких пансіонатах, де потрібно було щодня розпалювати печі і носити відрами воду з криниці. Мати Никифора разом із сином поневірялася у Криниці та навколишніх селах, знаходячи прихисток у людей, у яких отримувала роботу, або у тих, що виявляли до неї милосердя. Справжнє прізвище митця – Дровняк, але в усій Польщі його знали як Никифора Криницького. Сам художник підписував свої картини словами «НИКИФОР ХУДОЖНИК-НИКИФОР МИТЕЦЬ», і під цим іменем він назавжди увійшов до польської та світової історії мистецтва.

Никифор був дуже міцно пов’язаний із Криницею, де жив і творив і куди завжди повертався зі своїх численних мандрівок. За межами Криниці він не міг жити, однак на самому курорті протягом багатьох років ніхто не звертав увагу на вуличного художника, який щодня мандрував містом із дерев’яною валізкою, в якій містилося художнє приладдя. Свою «переносну майстерню» він розкладав у місцях, де прогулювалися туристи і курортники, у пішохідній зоні перед Старим будинком водолікарні, а найчастіше – на камінному виступі при вході до Нових мінеральних лазень. Він сідав на виступі, розкладав фарби, пензлі та олівці, витягав пляшечку з водою і малював акварелі або готував замальовки, виставляючи поряд як «Сувеніри з Криниці» принаймні кільканадцять готових робіт на продаж.

Більшість картин Никифора – це акварелі, і в цій техніці було виконано у міжвоєнний період роботи, які вважаються найкращими у доробку митця. У пізніші роки він також використовував гуаш та крейду. Малюнки, виконані олівцем, – це замальовки останніх років життя, які він уже не встиг виконати у кольорі.

Творчість Никифора укладається у характерні тематичні цикли. Найбільш цінними з мистецького погляду вважають картини 20-х і 30-х років ХХ століття, що відтворюють пейзажі бескидів із невеликими залізничними станціями, із загубленими у горах селами з церквами і костелами. Ця часта тема пов’язана із подорожами залізницею, які любив Никифор. Окремі роботи зображують невеличкі сільські станції і великі залізничні вокзали уздовж сполучення Криниця – Тарнув.

Одними із найбільш цікавих робіт Никифора є автопортрети, які художник писав охоче протягом усього життя. Вони багато говорять про те, з якою повагою Никифор ставився до своєї творчості. На цих картинах він постає перед нами як митець-живописець за роботою, часто під кольоровою парасолькою, елегантний чоловік.

Його захоплювала архітектура, яку у своїх картинах він найчастіше «виправляв». Змінював, розбудовував і удосконалював конкретну будівлю, яку писав. Часто він додатково підкреслював призначення об’єктів виразними символами, наприклад на даху тютюнових фабрик розміщував чоловіка, що палив, а на палаці із бальною залою – пару танцівників. Цикл картин, який характеризують як фантастичну архітектуру, написаний у міжвоєнний період та належить до найцікавіших у творчості Никифора. Окрім зображень майже сюрреалістичних конструкцій, до нього належать також монументальні державні установи та пости, різноманітні «КАСА-БАНКИ», фабрики доларів та інші величні будівлі.

Никифор був художником-самоуком, але наділеним вродженим абсолютним відчуттям кольору, «художньою інтуїцією». Саме колористика картин і захопила професійних художників, які першими серйозно подивилися на його творчість. Перш за все це – Роман Турин, український художник зі Львова, випускник Краківської академії мистецтв, який напередодні Другої світової війни часто приїжджав до Криниці, де його батьки утримували пансіонат. Він першим почав колекціонувати картини Никифора. Допомагав митцеві, представив також його роботи на перших виставках, у 1931 р. у Львові та у 1932 р. на колективній виставці у Парижі.

Цілковитого визнання своєї творчості Никифор дочекався в останні кільканадцять років життя, у чому вирішальна заслуга належить краківським мистецтвознавцям Еллі й Анджею Банах. Під їхнім понад двадцятилітнім мистецьким патронатом творчість Никифора увійшла до обігу загальнопольського і світового мистецтва. Аж до кінця 40-х років організовувалися національні виставки Никифора. Першу закордонну виставку підготував у 1956 р. у Лондоні Александр Яцковський, хоча переломною виявилася лише експозиція у Парижі, у галереї Діни Верні, у квітні 1959 р., яка дала початок багатьом подальшим презентаціям живопису Никифора в усьому світі. У 1964 р. його картини було повторно представлено у столиці Франції, на колективній виставці у Музеї сучасного мистецтва.

Протягом останніх кільканадцятьох років життя Никифор був відомим. Було організовано десятки виставок його творчості, кільканадцятьма мовами вийшли друком публікації про нього, було знято кілька документальних фільмів.

Нинішня виставка у Національному музеї українського народного декоративного мистецтва, що розміщений на території Національного Києво-Печерського історико-культурного заповідника, у «духовному серці» столиці України – це велике вшанування митця і його творчості. Людини, для якої греко-католицькі і православні церкви, їхні містика і символіка, бані, ікони й іконостаси, хоругви, свічки, літургійні піснеспіви та звук дзвонів, каплички і характерні придорожні хрести – це найближчі символи і цінності, які були такою важливою і постійною частиною його світу, культурного краєвиду його рідної Лемківщини. Вони були постійно присутні і взаємно проникали у життя і творчість Майстра з Криниці, як називали Никифора, для якого живопис у його власному розумінні був як творчим і мистецьким актом, так і релігійним ритуалом, що належав до сакральної сфери.

Довідка

Ник?ифор Дровн?як (1895–1968) народився у с. Криниця, що на Лемківщині (Польща). Мав принаймні 10 імен, під якими фігурував у мистецтвознавчих книжках цілого світу. Наприклад: «Никифор з Криниці», «Никифор Криницький», «Ян Криницький», «Матейко з Криниці», «Мастер з Криниці», «Лемко Никифор».

Никифора як художника світ відкрив 1932 року, коли в Парижі в галереї Леон Марсель експонувалася його виставка з 200 малюнків. Цей захід організував Львівський народний музей імені Т. Шевченка. Митець-самоук був визнаний одним з найцікавіших з-поміж майже сорока своїх колег. Польський художник Єжи Вольф опублікував нарис «Маляр наївного реалізму у Польщі» («Аркада», 1938), і від того часу кілька десятків років Никифор був у центрі уваги і митців, і глядачів, яких захоплювала його самобутня творчість. Потім були виставки у Польщі. Але справжню славу митцю принесло експонування його робіт у Парижі 1959 року. Відтоді творчість Никифора набула світової популярності.

У своїх творчих пошуках Никифор керувався християнською філософією. Біблійна тема – одна з провідних у його малярстві (зокрема, серія «Молитовник»). Багатою є його спадщина й світської тематики: Никифор розгорнув перед глядачами сотні картин, які розповідають про життя українських лемків та їхньої батьківщини – Лемківщини.

Картини Никифора Дровняка порівнюють з найкращими зразками українського примітивізму XVI–XIX ст. – безіменними авторами «Козака Мамая», ікон і побутових портретів, малюнків на склі та дереворізів; його прізвище стоїть поряд з іменами М. Примаченко, Н. Піросманашвілі, А. Руссо, І. Генералича. Твори Никифора, написані під відчутним впливом українського народного мистецтва, вирізняються декоративною виразністю малюнка, тонким відчуттям колориту, контрастністю кольорів, ритмічністю. Н. Дровняк ніколи не бував у мегаполісах, не літав аеропланами, проте на його картинах постають величні хмарочоси, цілі міста зображені з висоти пташиного лету; «проектував» квітучі міські квартали, перетворюючи похмурі сірі будівлі на розкішні букети з рослин та квітів.

Роботи Никифора зберігаються у багатьох музеях світу та приватних колекціях.

Джерело: Національний музей українського народного декоративного мисецтва

Share to Facebook
Share to Google Buzz
Share to Google Plus
Share to LiveJournal
Share to MyWorld
Share to Odnoklassniki
Share to Yandex

Напишіть відгук

Ваша пошт@ не публікуватиметься. Обов’язкові поля позначені *

Можна використовувати XHTML теґи та атрибути: <a href="" title=""> <abbr title=""> <acronym title=""> <b> <blockquote cite=""> <cite> <code> <del datetime=""> <em> <i> <q cite=""> <strike> <strong>

Категорії

Нове відео