Архітектура Лемківщини

Початок розвитку будівництва на Лемківщині сягає дуже давніх часів, коли з віками поступово відбувалося заселення цього гірського краю східнослов’янськими племенами. Найдавніші міграційні припливи відносяться до нашої праісторії. Маємо однак докази, що вже в кінці IX ст. колонізація терену Бескидів була надзвичайно інтенсивною.

Отже, русини (українці) вже IX ст. перейшли на Закарпаття, займаючи терени аж по Мармароса. Переселенчий рух східнослов’янського населення відбувалося в той час, коли угри прийшли і зруйнували Великоморавську державу. Таким чином, ще у  IX ст. велика гірська бескидська пуща почала вкриватися сіткою селищ, з яких потім виростали городи-міста.

Першу писану згадку про приналежність цих земель до Київської Русі, а властиво до Перемиського князівства подає Іпатіївський літопис під 1150 роком, де згадується, що угорський король Гейза, перейшовши гори, зайняв на руській території місто Сянік та полонив княжого намісника Яшу. Ця згадка стверджує, що ще перед 1150 роком Сянік був головним осередком і адміністративним центром території, яка простягалась до карпатського вододільного гребеня.

Майже двісті років потому у літописах згадується про Сянік, що належав до Галицько-Волинського держави. Панував у ньому князь Юрій II, який надав місту магдебурське право.

Одвічна приналежність сяніцької землі до Перемиського князівства та існування окремої Перемиської єпархії (від XIIст.) створили міцні основи для розвитку на цій землі оригінального будівництва. Постають оборонні міста і містечка, нові поселення, монастирі та святині. За такий довгий час на цій землі закріпилися старі типово руські зразки будівництва.

До найстаріших пам’яток лемківської архітектури належать: дворища, селища, посади, обороні городи з їх станами, вежами та засіками.

Старих городів, що стояли на високих горах, майже не залишилось. З новіших часів збереглися такі будівлі як вежі (прототипи дзвіниць), які стояли окремо і «засіки», споруджені з колод. Їх ще тепер можемо побачити біля старих церков. Там, де були городи і городки, залишилися порослі лісом вали, рови і кургани. Лише в переказах згадуються різні урочища: городища, селища, посади, церквища тощо. До найстарішого типу будівель, які збереглися до наших днів на Лемківщині, зараховують кілька старих дзвіниць і церков з XVI ст. Хоча вони і не сягають давніх часів Перемиського князівства, та все-таки вони зберігають у собі традиційні форми староруського будівництва. Так, наприклад, прототипом сьогоднішніх дзвіниць була колишня оборонна вежа, яку ми часто знаходимо в ілюстраціях рукописів, стародруків і на іконах, помічено також, що дзвіниці старші від церков. Часто перед новою мурованою церквою красуєтся старенька дерев’яна дзвіниця в архаїчному стилі. Старі дерев’яні дзвіниці на Лемківщині, як і по всій Україні, переважно квадратної форми. Найстаріші мають лише один ярус, новіші – кілька ярусів. На кожному ярусі знаходяться вікна-голосники. Дзвіниці завершувалися високим чотириспадистим дашком.

Подальший розвиток лемківських архітектурних форм і конструкцій залежав від здібностей поодиноких майстрів, та від часу, тобто від зовнішніх впливів.

Уже у XVII-XVIII ст. можна ствердити в деяких деталях вплив західноєвропейського барокового стилю на сакральне будівництво Лемківщини, хоча в основному церковні споруди не змінились. Так, наприклад, дахи і бані набирають західноєвропейського барокового стилю.

Ці явища відносяться не лише до лемківських дзвіниць і церков, але вони помітні у сакральному будівництві всієї України. В ньому дотримано тридільність церковних споруд (поділ на бабинець, наву та вівтар), старі способи розроблення зрубів, похилі до середини стіни, обтягнути і оббиті до землі гонтою.

Усе це надає лемківським церквам оригінальності стилю, який відрізняється від архітектурних смаків інших народів.

На Лемківщині, в залежності від впливів сходу чи заходу, зустрічаємо кілька типів будівель.

Від строго старослов’янського будівництва дворищ майже нічого не залишилось. Натомість в XIV-XVI ст. постають поселення засновані на руських, волоських (румунських), німецьких (магдебурських) чи польських правах. Документи показують, що осадниками були дрібні руські князі, магнати, руська та польська шляхта, а подекуди і священики. Лемківські села простягались вздовж річок і потоків, інколи на кілька кілометрів. Хата (хижа) в лемківському селі будовано при дорозі, або вздовж берега річки, причому традиційна закладчина дому відбувалась подібно, як і на усій Україні. Вибирали спочатку щасливе місце, а під зруб по чотирьох кутах клали куски хліба і каміння, а на ньому – смерекові «спідняки». Після посвяти зводили зруб хати, що зазвичай мав 15-20 метрів довжини та 10-20 метрів ширини.

На фасадній стіні хати робили одностулкові двері, а крім того були двері до стайні та двостулкові двері. На вулицю виходило двоє вікон. Ззовні стіни мастили сумішшю ропи (нафта) з подрібленою цеглою, тільки смужки між балками були побілені вапном, що яскраво виділялось на коричневому фоні хати. Зсередини стіни були побілені глиною або вапном.

Двері, одвірки, віконниці часто малювали фарбою або прикрашали різбленим орнаментом.

Хати крили соломою і тільки гребінь робили з гонтів або дошок. Так само підашшя хати робили з дошок або гонтів. Більшість дахів лемківських хат були двоспадистими.

Найстарші лемківські хати були курними. Таку лемківську курну хату можемо ще тепер побачити у Сяніцькому скансені (музей народного побуту).

Окремий тип лемківської народної архітектури це, так би мовити, сільські верстати загального вжитку: водяні млини, тартаки (пилорама), кузні тощо. Перед війною їх можна було зустріти майже у кожному селі. Спорудження і обладнання таких сільських верстатів мають також свою довгу традицію.

Дерев’яне сакральне будівництво Лемківщини заслуговує особливої уваги. В ньому можна вирізнити кілька окремих регіональних типів церков, які, хоч і зберегли свої характерні риси, однак протягом останніх століть піддалися деяким зовнішнім впливам. Для загальної орієнтації слід було б подати кілька типів церковних об’єктів від найстарших архаїчних до найновіших стилів.

За малюнком (кінець XIX ст.) можна відтворити загальний вигляд одного з найдавніших церковних об’єктів с.Бесіди. Церква, дзвіниця і огорожа були збудовані на початку XVII ст. Церква має ще свою архаїчну форму, запозичену від старого руського стилю. Збудовано її із смерекових брусів, покрита гонтами. Купол, чотиригранної форми, закінчується надкупольною маківкою з віконцями.

Церковне кладовище обведено високою огорожею з грубих брусів. На кладовище можна було дістатися лише через брамку одноярусної дзвіниці. Сама дуже архаїчна – конусоподібний чотиригранний дах та повистромлювані кінці брусів на кінця. Це, видається, регіональних архітектурний стиль на Лемківщині.

Відмінним типом сакрального будівництва була церква в с.Поврознику, неподалік Криниці. Її стиль притаманних західним районам Лемківщини. Такого типу церкви ще стоять в Щавнику, Мохначці, Андріївці, Брунарах над Білою, Перунці та інших місцевостях. Ці святині репрезентують собою окремий «західньолемківський» стиль, що розвинувся на цих теренах в часи розквіту бароко, десь на початку XVII ст. Церква в Поврознику, згідно із записом, збудована місцевими теслями у 1612 р. Принцип трьохдільності властивий усім церковним спорудам України. Над бабинцем збудовано високу вежу – дзвіницю (18 метрів) з похиленими до середини стінами та поширеним ярусом з голосниками-вікнами. Назовні церква, її купол та дашки покриті гонтами. Ця скромна та невигадлива будівля приваблює своїми оптичними ефектами, що постають на даху внаслідок частих заломів. Чарівну картину доповнюють дерева і камінна огорожа.   

Врешті третій, і найновіший зразок церковного стилю на Лемківщині – церква в Літовищі Устрицького повіту. Цю пам’ятку можна зарахувати до східного архітектурного церковного стилю, який загальновідомий на Бойківщині та Гуцульщині. Церкву, видається, збудували тесля-бойки. Вона відрізняється від традиційних лемківських церков і знаходиться на межі лемківсько-бойківського стилю. Збудована у формі хреста. Має одну більшу і чотири менші бані та широке обведення цілої будівлі.

Куполи, обведення та маківка, замість традиційних гонтів, покриті бляхою. Стіни обшальовані дошками (XX ст.).

Це лише коротенький огляд пам’яток лемківської архітектури. Сьогодні з прикрістю змушені констатувати, що з повоєнних років вони позбавлені належної уваги. Більшість з них безповоротно втрачено, знищено несвідомою рукою.

 

Дивитись також Дерев’яні церкви на Лемківщині та Старі та нові хати на Лемківщині

 

Джерело: Волинець О. Архітектура Лемківщини // Дерев’яна архітектура українських Карпат / Ред. І.Гвозда. – Нью-Йорк: Фундація дослідження Лемківщини, 1978. – с.42-45

Share to Facebook
Share to Google Buzz
Share to Google Plus
Share to LiveJournal
Share to MyWorld
Share to Odnoklassniki
Share to Yandex

Напишіть відгук

Ваша пошт@ не публікуватиметься. Обов’язкові поля позначені *

Можна використовувати XHTML теґи та атрибути: <a href="" title=""> <abbr title=""> <acronym title=""> <b> <blockquote cite=""> <cite> <code> <del datetime=""> <em> <i> <q cite=""> <strike> <strong>

Категорії

Нове відео