Останні коментарі

У згарищах Кальниці

Спалене українське село, у згарищах якого залишається незнана кількість людських тіл; відділ Війська польського (ВП) виганяє всіх селян, які вціліли, до Української РСР – опадає залізна завіса мовчання про злочин. І донині злочину нема. У переможців ніхто не питає про вину… Доля 49 мешканців Кальниці, убитих ВП 26 вересня 1945 р., імен яких ніхто досі ніде не згадав, – це велика метафора винищення сотень українських сіл з карти польської держави у 1944–1946 роки. Жорстокості саме цієї депортації з долею жертв Акції «Вісла» і не порівняти, і не зрівняти.

Карта села Кальниці – фраґмент військової карти Військового географічного інституту, Варшава, 1938

Село Кальниця – це етнографічна західна Бойківщина. За адміністративними рамками, вона належить сьогодні до ґміни Загір’я Сяніцького повіту Підкарпатського воєвідства РП. Розміщене при третьорядній дорозі з Загір’я через Тарнаву – Лукове – Середнє Велике – Кельчаву – Мхаву до Балигорода. Тут 1939 р. мешкало 620 українців, 5 поляків, 5 україномовних римо-католиків (латинників) та 20 жидів. Однак невідомо, скільки з-поміж цих 620 українців Військо польське вигнало в Україну. Звідти 1947 р. депортували 50 людей.

Готуючи до друку спогад Катерини Юрковської з Кальниці, я перегорнув, певно, всю доступну мені літературу про історію українців у Польщі. Операція ВП в цьому селі настільки маловідома, що не згадали про неї такі автори, як Р. Дрозд, Є. Місило, М. Трухан (крім знаної монографії, також у виданих 2012 р. у Львові спогадах «Наче вчора»). Злочин у Кальниці пройшов повз увагу ретельного хроніста Ю. Бескида, проте з його книжки «На згарищах Закерзоння» видно, що він не мав інформації про події до грудня 1945 р. на пограниччі Лемківщини та Бойківщини. Отож, доступна сьогодні документальна база не достатня для того, щоб розкрити жахливі деталі депортації до УРСР. У цій ситуації усні спогади, розповіді, свідчення можуть стати тією тканиною, яка наповнить змістом документи про «нелюдську землю» – від Криниці на Лемківщині до Білої на Підляшші.

Джерела інформації

Інформацію про причини, обставини та наслідки акції Війська польського в Кальниці дає звіт командира Тактичного відтинка «Лемко» від 31 грудня 1945 р.: «24 вересня 1945 р. в Кальниці стрільці Самооборонних кущових відділів (СКВ) зробили засідку на польську міліцію, яка грабувала тамтешнє населення. Засідка не вдалася, бо поляки, повідомлені про це, повтікали та лишили пограбовані корови і коні. Вислід: ворожі втрати – один убитий і один поранений. 26 вересня 1945 р. міліція з Балигорода з двома танкетками приїхала до Кальниці. У відплату за напад на їх відділ дня 26 вересня цього року в Кальниці спалили за несповна годину ціле село та помордували (8) осіб цивільного населення (в тому були жінки і діти)» [1, с. 175]. Натомість 10 жовтня 1945 р. солдати з Балигорода заново навідалися в Кальницю: «ВП заїхало до села й застерегло, що коли впаде з лісу до них один стріл, то спалить ціле село, а людей виріже» [2, 22]. Після вбивства 26 вересня було відомо, що тут польські солдати – єдині, хто матиме свою «правду».

У звіті є неточності. Вторгнення в село не вчинила міліція. Це було військо – міліція не користувалася танкетками. Автор звіту виступав не з позиції очевидця, а того, хто лише укладав звіт на основі інформаційних матеріалів членів підпілля або селян, які, зрозуміло, могли не бути очевидцями. Помилкова інформація про міліцію, некритичність автора, що дозволила йому пов’язати міліціонерів з танкетками – це частина не цілком фахового звіту, автор якого потім міг подати також хтозна чи справді вичерпну інформацію про кількість жертв.

Цих помилок не повторив історик Ян Пісулінський. У книжці «Переселення українського населення з Польщі в СРСР у 1944–1947 роки» він написав: «22 вересня відділ, що переселяв Кальницю біля Балигорода, отримав вогонь (упав один солдат), натомість кулі його друзів нібито поклали кількох членів підпілля та кількох мирних мешканців. Через чотири дні прибули солдати з танкетками. Вони мали спалити село та вбити 8 чоловік» [6, 371]. Автор монографії докладніший: він цю ж подію віднайшов у звіті повітового староства у Ліську, тамтешнього повітового Управління безпеки, у допиті українського повстанця. Мабуть, саме тому Пісулінський датував перше вторгнення ВП у село 22 вересня, хоч у звіті закріплено дату 24 вересня.

Вбивство

Операція ВП має всі ознаки злочину нацистського типу. У мирне село, населення якого визнано ворожим для держави, задля насильства над його мешканцями прибув озброєний відділ реґулярної армії цієї ж держави. Він знищив вогнем з гармати або важкого кулемета дерев’яну церкву, убив 49 мешканців, більшість яких загнано в будинки, які підпалювали. приблизно 40 чоловік так і згоріло в спалених будинках, не залишаючи сліду після операції.

Схема операції повністю вкладається у визначені командуванням ВП норми для відділів, які здійснювали депортацію українців. Під час наради командирів полків 8 дивізії, що відбулася 24 березня 1946 р., голова штабу Командування воєнної округи – Краків, ген. Юзеф Ґражевич, дав наказ: «військо має визнавати чоловіків-українців бандитами, брати їх у полон та частину з них розстрілювати» [5, 400]. Відтак командир 32 піхотного полку ВП, підполковник Юліуш Гібнер, отримав розпорядження: «за 1–5 убитих вояків розстрілювати 50–70 чоловік або палити села» [там же]. Учасники наради не створювали нових норм насильства для відділів ВП – ці норми діяли вже раніше, а під час наради їх тільки приймали як обов’язкові та нормальні для всіх відділів, оскільки вже раніше вояки 9 дивізії ВП, як сказав ген. Ґражевич, «входять у село, збирають всіх чоловіків, визнаючи їх членами банд, 2 або 3 розстрілюють на очах інших і таким чином утримують порядок» [там же].

Діяльність ВП на території Ліського повіту від 15 вересня 1945 р. повністю відповідала цим нормам. У Кальниці 26 вересня польські солдати зустріли опір самооборони, унаслідок чого загинув один з них, проте операція 28 вересня не мала відплатного характеру. Вона була частиною систематичної операції палення сіл повіту і розстрілів селян. Адже 27 вересня в Безміховій-Горішній підрозділ 36 полку 8 дивізії ВП в супроводі двох легких танків або гармат на автомобільній установці убив не менше як 4 чоловік [6, 370]. Кілька днів пізніше низка ідентичних за перебігом групових убивств докотилася до Бережниці-Вижньої – там солдати 36 полку 2 жовтня вбили 17 чоловік [6, 372].
Дії ВП щодо українців у Кальниці та в сотнях інших сіл можна висвітлити, зрозуміти й оцінити, порівнюючи їх з діями Вермахту під час наступу цього формування на Польщу у вересні 1939 р. [4, 161–618].

Кількість жертв: 8 чи 49 чоловік?

Аж до моменту запису розмови з Катериною Юрковською у вересні 2012 р. в літературі відома була кількість убитих: менше як 10 чоловік. Ця кількість вказана у вищезгаданому звіті УПА з грудня 1945 р. В Інтернеті я знайшов інформацію про 20 жертв [8], 32 жертви [7], проте на час готування цього матеріалу не було змоги довідатися, на які саме дані спиралися автори. Імовірно, що у важкодоступних виданнях або в пресі є згадки про трагедію в Кальниці.

Тим часом мешканка села, якій на час подій було вже 13 років, подала найвищу на сьогодні кількість убитих: 49 чоловік. Яким чином і чи можливо пояснити різницю між 8 та 49 жертв? Згідно з документами і свідченням К. Юрковської, армія одночасно вбивала людей і палила село. Зв’язок між цими двома процесами – не випадковий: спалене село – це найкращий шлях приховати результати злочину. А тимчасом близько 40 людей, найімовірніше, згоріло живцем у хатах або під стінами палаючих господарських будинків. Спогад К. Юрковської показує, що вояки ВП намагалися не випускати мешканців з домів та примушували їх душитися в них вогнем, спалитися живцем. Хто намагався втекти, того розстрілювали під стінами домів – тіла цих жертв також згоріли у вогні. Вцілілих від вогню та зброї мешканців цього ж самого дня загнано до Ліська – вони не мали можливості похоронити своїх сусідів чи рідню. Ховали їх мешканці сусідніх сіл.

Усі, хто прибув у село після відходу армії, справді міг застати на неохопленій пожежею території лише 8 чоловік. Натомість пам’ять очевидця, людини, яка змалку знала мешканців села, зберегла невитравну навіть для вогню цифру – 49 людей. Їхні тіла – не похоронено, вони спочивають нині на території села на місцях колишніх згарищ, зарослих травою.

На сьогодні раціональна критична оцінка достовірності спогадів К. Юрковської неможлива – з огляду на недостатню як документальну джерельну базу, так і унікальність цього спогаду. Слід в міру можливості залучити нових свідків. Допоміжним способом установлення імен і прізвищ жертв та їхньої кількості є порівняння списків мешканців села до виселення з переселенськими списками. За спогадом К. Юрковської спершу можна назвати такі жертви: 1. Текля Іванишик; 2. Володимир Куземчак, с. Дмитра; 3. Дмитро Куземчак; 4. Марія Петрівна Саджинська; 5. Петро Саджинський.

Використана література:

1. Відпис оперативних звітів з Надрайону «Бескид» за час т.зв. оргмобілізаційної дійсності, у: Літопис УПА, т. 33, ред. П.Й. Потічний, І. Лико, Львів–Торонто 2001;
2. Вісті з терену за місяць жовтень 1945 р., у: Літопис УПА, т. 34, ред. П. Й. Потічний, І. Лико, Львів–Торонто 2002;
3. Доповідна записка радника НКВС СРСР Наркому СРСР про хід переселення українців з Ряшівського воєвідства, у: Депортації, т. 1: 1939–1945, Львів 1996;
4. Sz. Datner, 55 dni Wehrmachtu w Polsce. Zbrodnie dokonane na polskiej ludno?ci cywilnej w okresie 1 IX – 25 X 1939 r., Warszawa 1967;
5. E. Misi?o, Polska polityka narodowo?ciowa wobec Ukrai?c?w 1944–1947, у: Polska – Polacy – mniejszo?ci narodowe, red. W. Wrzesi?ski, Wroc?aw–Warszawa–Krak?w 1992;
6. J. Pisuli?ski, Przesiedlenie ludno?ci ukrai?skiej z Polski do USRR w latach 1944–1947, Rzesz?w 2009;
Інтернет:
7. Волання розуму і серця?, http://www.traducionalist.info/blog/prostit_i_budete_proshheni/2011-01-29-1965 [перегляд 30.12.2012 р.];
8. А. Г. Ліпка, Операція «Вісла»: переселення чи депортація?, «Воєнна історія» 2003, № 1, http://warhistory.ukrlife.org/1_03_9.htm [перегляд 30.12.2012 р.]

Далі буде

 

Автор Богдан Гук

Джерело: “Наше Слово”, №5 від 3 лютого 2013

Share to Facebook
Share to Google Buzz
Share to Google Plus
Share to LiveJournal
Share to MyWorld
Share to Odnoklassniki
Share to Yandex

Напишіть відгук

Ваша пошт@ не публікуватиметься. Обов’язкові поля позначені *

Можна використовувати XHTML теґи та атрибути: <a href="" title=""> <abbr title=""> <acronym title=""> <b> <blockquote cite=""> <cite> <code> <del datetime=""> <em> <i> <q cite=""> <strike> <strong>

Категорії

Нове відео