Село Мшана на Лемківщині

Село Мшана (Мшанна) колишнього Короснянського повіту (тепер Підкарпатське воєводство) Польщі розташоване у Низькому Бекиді поблизу містечка Дуклі на висоті 455 м. над рівнем моря. Східною межею села є гора Мшанка (671 м.), схили якої на сході спадають у долину річки Яселки. На північ від від Мшанки височіє дісистий верх, що називається “Городок” (601 м.), з північного сходу на лісовій галявині знаходиться костьол св.Яна з Дуклі, який належить уже до Терстяни. На півдні Мшана межує зі Смеречним, на сході – з Тилявою, а на півночі – з Гировою. Мшана – це ще одне з багатьох лемківських сіл, яке піся воєнних лихоліть зникло з політичної карти.

Мшана має дуже вигідне розміщення. Село розкинулося в широкій долині по обидва береги річки Мшанки. Уздовж її течії з обох боків вливаються потоки, найбільші з яких – Вандови, Бриля та Видерник. Хати-господарства селян були розташовані по обидва боки річки і дороги в два ряди на парцелях, розділених вузикими доріжками. По обидва боки села простяглися орні землі, найродячіші з яких були понад селом, а далі, в міру підвищення і наближенням до лісу, їх родючість знижувалась. Під самим лісом земля призначалась під пасовища.

Вигідне географічне розташування Мшани обіч важливих шляхів черед Дуклянський перевал (4 км), близькість до Кросна (30 км) і Дуклі (14 км), а також, помірність узгірїв, придатні для обробітку відносно родючі землі в долині Мшанки спричинились до того, що село має дуже давню історію, зафіксовану в документах, і є одним з найстаріших на Лемківщині.

Історія

Вперше назва села Мшана (Msana) згадується в грамоті короля Казимира III від 28 серпня 1366 року, якою він підтверджував поділ канцлером Янушем своїх маєтностей, куди входила і Мшана, між своїми пасербами. Збереглась також грамота цього ж короля від 24 лютого 1369 р., якою він надавав право двом братам – Миколі і Радостанові з м.Бєча – заснувати село Мшана (Mssana) на німецькому (магдибурському) праві і вирубати для цього “50 або більше, скільки треба”, ланів лісу. Цю назву зустрічаємо у грамоті короля Владислава II, виданій у новому Сончі 21 лютого 1412 р., у судових актах від 1 липня 1437 р., де згадується також його мешканець Федь із сорока своїми співгромадянами.

Із грамоти від 24 квітня 1521 року довідуємося, що володарка Івлі, Гирови і Мшани Єва Щиковська продала мшанське солтиство за 300 зол. і виділила один лан на утримання парафії східного обряду Василеві Стебницькому з Уніхова. Цей акт продажу був двічі підтверджений – 14 листопада 1706 р. та 26 лютого 1731 р. У 1530 році Єва Щиковська видає документ у Кракові, яким визначає обовязки солтиса в Мшані.

З люстрації (перепису) села Мшана 1581 року нам відомо, що в селі на той час було 18 дворищ, один руський священик, церква, солтис. Дворище у ті часи означало велику родину, великий селянський двір, де разом з батьками жили зі своїми сімями сини і дочки, які спільно володіли своїм земельним наділом. Починаючи з XVIII століття (1773 рік) село мало постійний склад населення – близько 200 господарств, приблизно 900-1000 мешканців.

Після приєднання у 1772 році Лемківщини до Автро-Угорщини, новою владою було складено комплекс документів щодо кількості населення, обміру земельних угідь, опису і класифікації будинків тощо. Такі дані збереглися і для села Мшана. З цих матеріалів довідуємося, що всього село мало 1536 моргів (1600 квадратних сажнів) 195 сажнів (1 сажень = 1,9 метра) орної землі, 359 моргів 514 сажнів лук, 162 морги 762 сажні пасовиськ, 33 морги 101 сажень городів. Вся земля була опділена на 28 рілей, які називались: Пільхівка, Кушнірівка Нижня, Кушнірівка Вишня, Гомендаківка, Гвіздонівка, Моцківка, Галадіївка, Буглівка, Вахівка, Бардзинівка, Курочківка, Сивівка, Гутирівка, Стефаничівка, Париляківка, Худиківка, Бехерівка, Солтиство Долішнє, Щурківка, Садзавка, Гальківка, Папайлівка, Миланівка, Гарайдівка, Кривівка, Когутівка, Курилівка, Вигін. Від кожної ріллі, якою володіли селяни, вони повинні були сплачувати повинності. 1848 року в Австрії панщину ліквідували. Землі було поділено на панські і селянські. Селяни звільнилися від повинності. Селянські господарства продовжували дробитися і селяни відчули нестачу землі. Це і було причиною масової еміграції селян у заокеанські землі у пошуках заробітку.

Культурне життя

Вперше церква у Мшані згадується 1369 року у грамоті короля про переведення села на магдибурське право. 1521 р. приносить згадку про новозбудовану церкву. Церква і парафія у Мшані належала давньому шляхетному українському роду Стебницьких, як спадкова власність, від 1521 до 1772 року. Далі мшанська парафія перейшла до Лаврівських. У цей час (1785 р.) у селі жило 825 мешканців, з них 808 греко-католиків, 7 євреїв і 10 римо-католиків. Площа села становила 18,87 кв. км.

Першим відомим парохом Мшани і водночас деканом Дуклянського деканату був Іоанн Лаврівський. Наступними парохами були Григорій Лаврівський (1804-1856), М.Костанкевич (1856-1874), К.Пасічинський (1874), Юліян Дуркот (1874-1907), який похований на місцевому цвинтарі, Марян Мишковський (1908-1909), Стефан Тарнович (1909), батько Юліяна Тарновича-Бескида, який похований на місцевому цвинтарі, Казимир Дутковський (1910-1923), москофіл Кирило Чайковський (1923-1928), В.Худик (1933), К.Сальо (1934-1944). Починаючи з 1928 року у Мшані також появився парох православного обряду К.Шеремета (1928-1936), В.Охаб (1936-1940), а з 1940 по 1944 роки були Грезентович, Оровський та Скорський.

Завдяки церкві та духовенству у селі пожвавилось культурне життя. У 1885 році було засновано Товариство тверезості, яке вело виховну і культурно-просвітницьку роботу серед селян, і обєднувало 380 членів. о.Стефан Тарнович у 1909 заснував на власні кошти церковну крамницю. За часів о.К.Дутковського у Мшані було збудовано парафіяльний будинок з цегли, в якому містилася школа і крамниця. Він багато працював з молоддю і заснував церковний хор, активізував роботу Товариства тверезості, число членів якого зросло до 600 осіб. У 1913 році було засновано москофільську читальню ім.Качковського, при якій діяла церковна каса і крамниця. Після ПСВ молодий господар Іван Париляк заснував приватну крамницю, опікунство над якою доручив о.К.Чайковському, який незабаром на її базі організував селянський кооператив “Надія”, що належав до Ревізійного Союзу Руських Кооператив. У 1929 було відновлено роботу читальні ім.Качковського. У 1932 році члени кооперативу “Надія” почали будівництво Народного дому в центрі села і закінчили його у середині 1930-х років. У двоповерховій цегляній споруді (сбереглася досі) розмістилась молочарня, канцелярія кооперативу, читальня, а також простора зала із сценою, в якій відбувалися виступи хору та драматичного гуртка, забави для молоді.

Тісно повязана з церквою була також і народна освіта. При церква  здавна діяла парафіяльна школа, в яких священник або дяк вчили сільських дітей читати, писати і рахувати. Про парафіяльну школу в Мшані є документальні відомості з 1830 року. Вдалося встановити імена шести дяків-учителів. Так, у 1830 р. дітей вчив Петро Дзюрий, у 1855, 1857, 1858, 1860-1862 – Петро Костик, у 1856, 1867-1874 – Іван Кушнара,у 1859 – Онуфрій Баньковський, у 1865 – Яків Водзік. У 1860 році у селі було 69 дітей шкільного віку, з них до школи ходило 29 діьей. У 1863 школа була реорганізована й утримувлась виключно громадою. 1880 року у Мшані з ініціативи селянина Луки Галадія була заснована державна однокласна шкода, навчання у якій велося українською мовою. У передвоєнний період 1909-1910 роки школа не працювала, хоча у селі було 130 дітей шкільного віку. Після розпаду Австро-Угорщини у 1925 року польська влада запровадила у школі двомовне навчання.

Мшана була виключно українським селом. За переписом 1921 року вона налічувала 804 мешканці, з яких 789 (98,13%) греко-католиків, 4 особи латинського обряду та 11 євреїв. Звичайно, мшачани також виступали за збереження рідної мови навчання своїх дітей. Проте у міжвоєнний період навчання у школі залишалося двомовнми, незважаючи на те, що в селі не було жодної дитини шкільного віку. Українська мова була введена у школі аж з 1940 року завдяки діяльності Українського цертрального комітету, створеного і керованого в Кракові ученим та громадським діячем, уродженцем Лемківщини проф. Володимиром Кубійовичем. Тоді ж у Мшані було організовано перший дитячий садок. У 1940 році в Дуклі було відкрито семикласну українську державну школу – Бурсу, як її називали у народі, на навчання в яку вступило багато збідних дітей з Мшани.

Протягом довоєнних півтора століття кількість мешканців села залишалася постійною, з тенденцією до зростання, а склад їх однорідний. Так, у 1830 тут жило 969 мешканців греко-католиків, у 1860 – 994, а 1892 – 956, у 1903 – 1061, також 10 римо-католиків, 12 євреїв і 12 циган, напередодні Першої світової війни, у 1913 – 1182, також 3 римо-католики, 10 євреїв і 7 циганів. Перепис, проведений у Польщі в 1921 році, зафіксував 804 особи, з них 789 греко-католиків, 4 римо-католиків та 11 євреїв. Отже, воєнні лихоліття негативно відбилися на кількості населення Мшани. Напередодні Другої світової війни, у 1936 р., тут мешкало 960 осіб, з яких 927 православних, 18 греко-католиків, 4 єврея та 11 циган. Таким село зустріло війну.

Друга світова війна і депортація

Першими жертвами ДСВ стали чоловіки, які були мобілізовані до Війська Польського, більшість з яких не повернулися. Тривала німецька окупація принесла у Мшану непосильні контингенти, різними повинностями, з вивезенням молоді на примусові роботи до Німеччини, у концтабори. Та головні вієнні дії розгорнулися тут влітку і восени 1944 р., коли Мшана і навколишні села стали ареною жорстоких боїв між німецькими та радянськими військами за здобуття лінії Арпада – Головного Карпатського хребта, який закривав вихід у Словаччину.

На теренах південніше Дуклі розгорталися бої Карпатсько-Дуклянської операції, яку виконувала 38-а армія Першого Українського фронту під командуванням К.С.Москаленка. Мета операції – здобуття Дуклянського перевалу і вихід у сусідню Словаччину. План радянського командування взяти перевал за 5 днів наступом через Івлю та Тиляву виконати не вдалося. І тоді посилилися атаки східніше Дуклі – на Рудавку Риманівську, Любатову, Королик Польський, Камянку. В результаті цих боїв 20 вересня 1944 була взята Дукля, а 24 вересня радянські війська увійшли до Мшани. Дукельський перевал після тяжких боїв здобули 6 жовтня, але село ці бої остаточно знищили. До тла були зищені і навколишні села Гирова, Тилява, Вільховець, Ропянка, а Вильшня і Смеречне взагалі перестали існувати, і на їх місці сьогодні росте непрохідний ліс.

Люди, які повернулися на згарища своїх домівок після кількамісячного поневіряння по лісах і сусідніх селах, не знайшли тут спокою і захисту. Вони змушені були копати окопи і ночувати в них з дітьми, ховаючись від артилерійського обстрілів і бомбардування. Та “вихід” було знайдено. 9 вересня 1944 року уряд УРСР і Комітет національного визволення Польщі підписали угоду про обмін  населенням, згідно з яким усі українці повинні були “добровільно” переселитися у радянську Україну.

Мшана була одним із перших сіл Лемківщини, мешканці якої 25 листопада 1944 року виселили з прадідівських земель. Мшачан вивезли на залізничну станцію Вороблик Королівський, повантажили в товарні вагони і відправили у напрямку УРСР. Хоча в евакуаційному листі зазначалось, що сімя не має з собою продуктів харчування, за весь час після евакуації з села не надавали жодної допомоги.

Зі спогадів Марії Старчак-Вавричинїї її сімя прибула на станцію Мечетна – кінцевий пункт призначення – на початку січня 1945 року напередодні Різдва Христового. Підводами людей порозвозили у навколишні села Покровського району Дніпропетровської області. Місцеві люди зустрічали прибульців доброзичливо, допомагали чим могли, проте вони самі були дуже бідні. Називали лемків поляками. Їх це ображало, тому що виселили їх з Польщі за те, що були українцями, а тут, на Україні, їх вважали поляками.

“Думка про повернення додому, хоча б ближче дому – пише Марія Старчак-Вавричин – не полишала нас увесь цей час. Ми уже знали, що наші односельці переселені у Дніпропетровську, Запорізьку і Херсонську область. Вдалося встановити контакти з деякими родинами. Ми довідались, що багато наших людей, всупереч заборонам, уже виїхали в Західну Україну…

У липні 1946 року на станції Мечетна ми сіли на відкриту платформу, завантажену залізною родою, і на ній приїхали до Львова. На щастя, нам ніхто не перешкоджав виїхати, але у Львові нас також ніхто не чекав. Оскільки нас евакуювали без опису майна, ми не одержали ніде жодної компенсації за залишене майно – землю, ліс, хату, реманент. За скеруванням відділу переселення облвиконкому ми поїхали у с.Гонятичі Щирецького (тепер – Миколаївський) район і там поселились на постійно. Жили в колгоспному будинку, у колгоспі ж працювали батьки …

З часом почали налагоджувати звязки з нашими односельчанами, які повернулися зі Східної України і поселились на Львівщині. Ми довідались також про те, що сталося 1947 року у Мшані внаслідок здійсненої операції “Вісла” …”

Після війни до Мшани з Німеччини повернулося багато молодих хлопців і дівчат, які були там на примусових роботах, у таборах. Кілька родин залишились, відмовившись евакуюватися. Тут також осіли кілька родин з сусіднього села Смеречного, знищеного війною, та інших поблизьких сіл. Всього на 1947 рік у Мшані проживало близько 150 осіб . Вони ремонтували будівлі, які можна було відремонтувати, почали облаштовувати своє життя. Весною 1947 р. засіяли свої нивки, посадили картоплю і надіялись зібрати урожай… У неділю на Зелені свята 1947 року мешканці села відсвяткувалисвято у Народному домі, а на світанку у Зелений понеділок село обступили польські регулярні війська. Всім  було наказано за годину зібратися із своїм майном у центрі села. Усіх під озброєним конвоєм, вчерговий раз депортували, цього разу остаточно, на північні та західні понімецькі землі Польщі.

Встановити, де сьогодні живуть вихідці з села Мшана, – складна справа, бо розсіяні вони по багатьох селах і містах Львівщин й України загалом. Проте, основна частина мшачан осіла-таки в с.Сокільники під Львовом.

Джерело: Старчак-Вавричин М.Г. Село Мшана на Лемківщині. Історичний нарис. – Львів, 2000. – 74 с.

Share to Facebook
Share to Google Buzz
Share to Google Plus
Share to LiveJournal
Share to MyWorld
Share to Odnoklassniki
Share to Yandex

Напишіть відгук

Ваша пошт@ не публікуватиметься. Обов’язкові поля позначені *

Можна використовувати XHTML теґи та атрибути: <a href="" title=""> <abbr title=""> <acronym title=""> <b> <blockquote cite=""> <cite> <code> <del datetime=""> <em> <i> <q cite=""> <strike> <strong>

Категорії

Нове відео