Останні коментарі

З минулого села Полонна. Частина друга

Продовження спогадів Степана Ананевича про село Полонна у Східній Лемківщині. Чатина друга.

Свою роль у розвитку села зіграла й полонська еміґрація, яка своїми фінансовими ресурсами помітно підтримувала місцевих земляків. Частина полонських заробітчан верталася до села з Америки та Франції. У місцевого дідича Константиновича купували землю і закладали нові господарства, як господарство Андрія Прядки, який став зразковим фермером не лише в Полонній.

Учасники трикотажного курсу

Сільськогосподарське зростання Полонної сприяло розвиткові малого бізнесу, запрацював тартак i млин Івана Кутена, оліярня Олексія Пилата, кузня Олексія Левчака, а також три кравецькі майстерні: жіноча Марії Стецько та чоловічі Єнджея Кшонща і Дмитра Ксьондза. Крамниці тримав кооператив «Надія», Ілько Стецько та Мотьо і Берко.

Попри розвиток і стабілізацію села не було спокою в церковному житті: протягом кількох років церковна влада змінила п’ятьох священиків. Найдовше служив о. Колинський, до 1937 р., але співпрацівники мінялися швидко. Гостинно призначений о. Дубляниця служив недовго та виїхав разом зі служницею. Коротко служив його наслідник, о. Володимир Смолька, ревний священик та громадський діяч. Після нього новим парохом став о. Іван Ференц.

Полонна в ІІ Світовій війні

У березні 1939 р., коли здавалося, що вибухне війна в Європі, надійшла радісна новина: виникла незалежна держава Карпатська Україна. На захист молодої держави від мадярів поспішило чимало галицьких українців, серед яких із Полонної були Ілько Демчур, Іван Гойсан, Дмитро Кряк, Василь Стецько, Константин Стецько, Михайло Финчак та Григорій Хрін. Останній загинув у бою під Хустом, Василь Стецько потрапив у полон, а далі й у польську в’язницю (після виходу на волю пішов до УПА). Інші, І. Демчур, М. Финчак і Д. Кряк – повернулися додому.

Після падіння Карпатської України почалася польсько-німецька війна, але вона скоро закінчилася і до нас прийшли переможні німці, які зразу почали вирішувати жидівське питання шляхом етнічної чистки. У нашому селі проживала сім’я цигана Максима Льольо. Як прибули по них нацисти, сліпий синок Максима, каліка, грав на скрипці віденський вальс. Почувши музику, жандарми замість шукати циган, почали слухати чарівної музики й, нарешті, залишили їх спокійно та виїхали з села.

До Полонної звозили жидів із сусідніх поселень до тимчасового притулку в полонському дворі, де розділяли їх на окремі групи і згодом відправляли в концтабори. От як склалася доля трьох наших жидівських сімей. Дві, Дуета і Моріца, виїхали з Полонної до приходу нацистів. Третю сім’ю, жида Мотя, прийшли взяти зненацька: до його хати увірвалися, жорстоко побили його, дружину і сина Боруха, а тоді виштовхнули їх із хати й розстріляли. Два інші Мотеві сини уникнули розстрілу. Старший, Шимко, якраз тоді переховувався на горищі місцевої вчительки Анни Музики. Згодом йому вдалось зійтися з братом на ім’я Зильйо, який переховувався в с. Поражі. Однак жандарми там їх виявили… Пощастило тільки їхній сестрі Буні, яка використала документи своєї подружки Катерини Галаси та безпечно вийшла з села.

До українців новий окупант ставився відносно толерантно. Щоб мати їх сприяння, режим дав українцям кращі умови національного розвитку, ніж вони мали під польським пануванням, унаслідок чого суспільно-культурне життя дуже пожвавилося. Зокрема, виникла нова українська преса, нові творчі колективи і свої українські школи, а в установах можна було спілкуватися рідною мовою, оскільки чиновниками були здебільшого українці. Дуже активно діяла в нас бібліотека і читальня, театральний і хоровий колективи, а місцева школа стала вповні українською. Там навчали українські вчителі Роман Мостиський, колишній закарпатський стрілець, Віра Кряк родом із Житомира, тутешній парох о. Іван Ференц.

Село мало також місцевого посадовця Івана Миця, який поруч із війтом займав чільний пост в управлінні ґміни Щавне. Отже, тепер у Полонній, так би мовити, усе було своє. Тому тут, як і в інших селах, українці відчували, що мають свою владу, а може матимуть і свою державу, оскільки німці нібито сприяли їхній національній ідеї. Однак на практиці влада працювала на громаду, а для окупанта – принагідно, також для власної вигоди. Службовці часто брали хабарі в обмін за менші податки чи примруження ока на відправлення остарбайтерів на примусову роботу в Німеччину. Попри ці перебої в їхній роботі, живої сили та харчової продукції все-таки було вдосталь, отож у Німеччину та на фронт масово йшли люди, зерно, картопля та худоба. З Полонної відправили на роботу до Рейху понад 100 чоловік. Лише з горішньої частини села туди були направлені Анна Ананевич, Дмитро Ананевич, Лука Ананевич, Павло Ананевич, Василь Вархоляк, Григорій Вархоляк, Марія Вархоляк, Микола Вархоляк, Теодор Вархоляк, Петро Вархоляк, Катерина Гаркас, Катерина Іронка, Михайло Іронка, Параскевія Кабаль, Пелагія Кабаль, Катерина Курінька, Степан Левицький, Теодор Левицький, Андрій Лукач, Дмитро Милий, Катерина Мила, Анастасія Михалів, Анна Осів, Михайло Осів, Петро Осів, Дмитро Остаф, Пелагія Остаф, Параскевія Павлишин, Марія Писик, Анна Прядка, Микола Прядка, Пелагія Прядка, Степан Прядка, Дмитро Реєнт, Катерина Реєнт, Марія Реєнт, Михайло Слапка, Михайло Секелик, Дмитро Сухина, Катерина Турнак, Іван Финчак, Петро Финчак, Пелагія Финчак, Петро Цалинський, Розалія Целеп та Андрій Ципцар.

Забрали з села один церковний дзвін, т.зв. «дзвін Пампушкані». Три інші поки що залишили, проте мешканці десь закопали їх. І досі невідомо, що з ними сталося, можливо, що й далі лежать у землі.

Незважаючи на лихо, заподіяне окупантом, частина української еліти надіялася на німецьку поміч у змаганнях за українську державу, за яку мала боротися новостворена дивізія «Галичина». З полончан до її лав пішли Йосафат Гойсан (вижив, еміґрував до США), Василь Шимський (загинув безвісти), Петро Цалинський (опинився в США), Марко Грицько (загинув безвісти) і син місцевого пароха Микола Ференц (після війни – у Канаді). Вони стали на бік німецької армії, яка відступала. Бойовий фронт наблизився до Полонної, де німці влаштували військовий шпиталь у школі, церкві та дворі, але довго не затрималися, бо вже наприкінці серпня 1944 р. на село впали перші радянські бомби, яких потім було більше, унаслідок чого загинуло кільканадцять його жителів і згоріли 42 хати.

Червоноармійці

У селі з’явилися червоноармійці, які грабували худобу і харч. За ними прийшла наступна, після польської та німецької, окупаційна влада, яку очолював капітан з двома старшинами. Вони розташувалися штабом, а потім зібрали посередині села мешканців. Зі словом виступив Іван Мицьо, який ввічливо і по-братськи привітав «визволителів», а капітан подякував за дружний привіт і закликав присутніх до співпраці та спільної боротьби з німецькими фашистами.

Нова влада створила свою поліцію, до якої зразу вступили Тимотей Вархоляк, Андрій Машляний, сини Івана Миця Андрій та Мирон, згодом приєдналися до них інші юнаки, також із сусідніх сіл, бо надіялися, що таким чином уникнуть армії. Новостворена поліція займалася не стільки громадським порядком, скільки служінням інтересові Червоної армії, особливо ж розшуком «дезертирів».

Начальник штабу, капітан, був веселої вдачі, дуже любив горілку і гарних дівчат, з якими звичайно знайомився владно, а деколи і скандально. Таким було його знайомство з дівчиною з Репеді Марійкою Палинською, яка гостювала у своєї родички Анастасії Прядки в Полонній. Вона йому сподобалася, тому зразу наказав поліцаям «запросити» дівчину до себе. Слухняні хлопці пішли туди негайно, першим до хати зайшов Андрій Машляний, який… підказав дівчині заховатися. Прийшов другий поліцай і почув, що дівчина пішла додому, але він в це не повірив, зробив обшук і знайшов її під ліжком, звідки витягнув бідолашну і відправив капітанові в гостину.

Згодом у капітана виник задум одружитися з місцевою панянкою. Поліцейські хлопці підшукали йому підхожу наречену – Марійку Стецько, потім підготовили шлюбну церемонію, на яку жених викликав отця пароха і в присутності Івана Миця та свого заступника наказав повінчати себе, після чого влаштував весільну гульбу. Кумедне подружжя не тривало довго – капітан прожив з молодицею кілька місяців і покинув нещасну, коли звідси виїхав. Принижена дівчина втекла у Словаччину, де згодом вийшла заміж.

Незважаючи на численні гулянки, капітан успішно справлявся зі своїми службовими обов’язками, зокрема, з завданням військового набору, для якого створив спеціальну комісію. Очолив її сам, а членами стали Іван Мицьо, Степан Ананевич, Теодор Базар (він невдовзі загинув від кулі місцевого поліцая під час п’янки в квартирі капітана). Працювати в комісії заставили також пароха о. Ференца, бо в нього був список жителів села і їхні свідоцтва про народження, але його досить скоро відпустили. Комісія працювала жорстко і послідовно, тому нічого дивного, що всупереч нестачі юнаків, – чимало яких перебувало на примусових роботах, а інші служили в поліції, – вона все-таки змогла відправити на війну майже сто новобранців, з яких, імовірно, кожний десятий загинув. З горішньої Полонної пішли на фронт Павло Ананевич, Дмитро Ананевич, Михайло Базар, Григорій Вархоляк, Ілля Вархоляк (загинув), Дмитро Дидзик, Степан Дидзик, Михайло Захар (загинув), Григорій Каванка, Михайло Когут (загинув), Михайло Кремка, Олександр Кряк, Дмитро Кряк, Дмитро Кулик, Степан Курінька (загинув), Дмитро Лозик, Теодор Лозик, Максим Михальцьо, Петро Михальцьо, Теодор Мицьо, Дмитро Остап, Яків Прядка (загинув), Ілля Турко, Петро Турко, Микола Секелик, Іван Секелик, Ілля Стецько, Лука Стецько, Олександр Сучина, Семен Хліб, Дмитро Яцила (загинув) та інші.

Продовження читати ось тут

Автор Богдан Гук

Фотографія Андрія Шкравана

 

Джерело: «Наше слово» №2, 9 cічня 2011 року

Share to Facebook
Share to Google Buzz
Share to Google Plus
Share to LiveJournal
Share to MyWorld
Share to Odnoklassniki
Share to Yandex

2 коментарі до З минулого села Полонна. Частина друга

  • світлана висловився:

    моя бабуся Ганна Каванка, а прадід Ілько Каванка з Полони.Цікаво чи є рідні у нас у Польщі?

  • Taras
    Taras висловився:

    Сумнівно що у Полонній залишились. А от на заході Польщі можуть проживати.

Напишіть відгук

Ваша пошт@ не публікуватиметься. Обов’язкові поля позначені *

Можна використовувати XHTML теґи та атрибути: <a href="" title=""> <abbr title=""> <acronym title=""> <b> <blockquote cite=""> <cite> <code> <del datetime=""> <em> <i> <q cite=""> <strike> <strong>

Категорії

Нове відео