Ми пам’ятаємо. Богдан-Ігор Антонич (1909-1937)

Народився Богдан-Ігор Антонич на Лемківщині в родині греко-католицького священика Василя. Справжнє прізвище батька було Кіт, яке родина змінила перед народженням єдиного сина. Мати майбутнього письменника, Ольга Волошинович, походила із села Липовець Сяноцького повіту.

Початкову освіту майбутній поет здобував під наглядом приватної вчительки.

Упродовж 1920-1928 навчався у гімназії гуманітарного типу імені Королеви Софії у Сяноку. «На цілу Лемківщину це була одинока гімназія, де вчили також і української мови» (М. Кудлик, однокласник Антонича). Тут викладали, зокрема, проф. Володимир Чайківський, проф. Лев Ґец.

Із середини 1920-х років батьки Богдана Ігоря Антонича жили у селі Бортятин (тепер - Мостиського району Львівської області), де отець Василь був місцевим парохом. Б. І. Антонич часто приїжджав сюди, де написав низку своїх творів. Сьогодні тут Музей-садиба родини Антоничів Львівського мізею історії релігії.

Протягом 1928-1933 Антонич - студент Львівського університету Яна Казимира (сьогодні Львівський національний університет імені Івана Франка), де навчався на філософському факультеті за спеціальністю «польська філологія». Серед викладачів Антонича були літературознавці В.А. Брухнальський, Є. Кухарський, славіст В. Ташицький, філософ К. Твардовський, мовознавець Є. Курилович та ін. Антонич брав активну участь у роботі семінарів професорів Г. К. Ґертнера (польська мова), Ю. Кляйнера (польська література) та Я. Янува (українська (руська) мова та література), під їхнім керівництвом писав наукові роботи.

Ще під час навчання в університеті Антонич пристрасно включився в літературне та громадське життя Львова, був членом гуртка студентів-україністів при Науковій секції Товариства «Прихильників освіти», наполегливо почав вивчати нюанси української мови, вчитуючись не тільки в словники та граматично-лінгвістичні підручники, але також у твори поетів Радянської України.

Перший свій вірш поет опублікував 1931 року у пластовому журналі «Вогні». Потім він розміщував поезії у багатьох періодичних виданнях. Незважаючи на велику поетичну творчість і важкий процес засвоєння літературної мови, поет все-таки знаходив час на працю в інших жанрах та на публіцистику. Він виступав з доповідями про українську та чужу літератури; робив переклади; писав рецензії; публікував сатиричні фейлетони та пародії, в яких виявив гостру дотепність. Вів літературну хроніку у часописі «Дажбог».

Крім того, він випробовував свої сили у прозі та драматургії. Залишилася незакінчена новела «Три мандоліни» та великий фрагмент повісті, що мала називатися «На другому березі». Він склав лібрето до опери «Довбуш», що її мав написати Антін Рудницький.

Проводив редакторську діяльність, деякий час редагував журнал «Дажбог» і разом з Володимиром Гаврилюком журнал «Карби». Антонич також малював, грав на скрипці і компонував музику, мріяв бути композитором. Ці галузі мистецтва, особливо малярство, дуже сильно вплинули на його лірику.

У творчому доробку Антонича поетичні збірки «Привітання життя» (1931), «Велика гармонія» (1932, повністю 1867), «Три перстені» (1934), «Книга Лева» (1936), ще дві збірки вийшли посмертно – «Зелена Євангелія» (1938) та «Ротації» (1938). Серед прозових творів новела «Три мандоліни», сатирична повість «Політик», незакінчений роман «На другому березі».

Поет справив значний вплив на сучасну українську поезію; філософська лірика, релігійні, космічні мотиви, відгомін лемківського фольклору і поганської символіки; впливи Омара Хайяма, Волта Вітмена; прозові твори; переклади; статті літературно-критичного і теоретико-літературного характерів.

Помер Антонич на двадцять восьмому році життя. Після перенесеного апендициту та наступного запалення легенів перевтомлене довгою і високою гарячкою серце не витримало. Похований у Львові на Янівському цвинтарі, поле № 4.

Через офіційну заборону інтерес до його творчості виник лише з середини 1960-х років у середовищі української діаспори, а потім й у СРСР. Зокрема, завдяки зусиллям Ігора та Ірини Калинець було віднайдено місце поховання Антонича, а літературознавчі пошуки Миколи Ільницького, Романа Лубківського, подружжя Калинців та інших дозволили відкрити творчий доробок поета.

У 1989 році у Львові встановлена меморіальна дошка на вулиці Городоцькій, буд. 50, де жив поет. Меморіальна дошка Антоничу встановлена також на його батьківщині в Новиці (Польща). У 2009 році до 100-річчя від народження Богдана-Ігора Антонича у Бортятині було відкрито чудовий Музей-садибу родини Антоничів, а в Києві стартував щорічний мистецько-музичний фестиваль «Антонич-Фест».

Джерело: основна частина з Вікіпедії

Share to Facebook
Share to Google Buzz
Share to Google Plus
Share to LiveJournal
Share to MyWorld
Share to Odnoklassniki
Share to Yandex

Напишіть відгук

Ваша пошт@ не публікуватиметься. Обов’язкові поля позначені *

Можна використовувати XHTML теґи та атрибути: <a href="" title=""> <abbr title=""> <acronym title=""> <b> <blockquote cite=""> <cite> <code> <del datetime=""> <em> <i> <q cite=""> <strike> <strong>

Категорії

Нове відео

  • Фільм "Евакуйовані назавжди" / Deported Forever (2017). Трейлер
    Перша частина документального фільму про депортацію українців Закерзоння 1944 1946 рр. із Польщі до УРСР. Побудований на основі свідчень переселенців, а також присвячений пам яті українців Закерзоння. Фільм знятий Місією "Апостол" (Івано Франківськ). Друга частина фільму розповідатиме про долю греко католицького духовенства у період депортації, а також початок катакомбного періоду у житті УГКЦ. The trailer of the first part of the documentary is Deported Forever (2017). The film tells about the deportation of the Ukrainian population from Poland to the USSR in 1944 1946. Based on testimonies by Ukrainians Zakerzonia.
  • Пикуличі 2017. Ч.2. Церковна хода вулицями Перемишля
    Фрагмент із щорічної церковної ходи української громади Польщі від української катедри св. Івана Хрестителя у Перемишлі до Українського військового цвинтаря у Пикуличах, що на окраїнах міста. Це традиційна хода, яка бере свій початок у 1920 х роках і була відновлена на початку 1990 х років. У 2017 р. хода відбувалася 11 червня. У зв язку з нападами у 2016 р. польських націоналістів на колону та спроб зірвати захід цьогорічну ходу охороняло 600 правоохоронців. Захід відбувся, хоч під сурповід вигуків антиукраїнських гасел та обструкції його учасників.