Останні коментарі

Ми пам’ятаємо. Юліян Тарнович-Бескид (1903–1977)

На службу Україні з Лемківської землі вийшли численні трударі духа – поети, письменники, художники, військовики, духовні й громадські діячі. Вони, здебільшого, виводились із двох соціальних верств, які твердо трималися власного русько-українського роду – селянства й духовенства.

Одним з найвидатніших лемківських народних діячів із священичого роду був Юліан Тарнович-Бескид. Доречно сказати добре слово про цю достойну Людину з нагоди відзначання його роковин в Сяноці, яке відбудеться 21 травня 2004 р.

Народився Ю. Тарнович 2 січня 1903 р. в селі Ростайне неподалік Дуклі, котре розкинулось на узбережжі річки Вислоки, у родині парафіяльного священика. Батько Стефан Кот-Тарнович і мати Євгенія з роду Бескид мали четверо синів і дві дочки. Мати була донькою яслиського декана, пароха Тарнавки о. Антонія Бескида. Маленьким хлопцем у 1908 р. Тарнович втрачає свого батька (тоді о. Стефан був парохом Мшани). Від того часу починається для малого Юліана терниста доля, яку ділить разом з усією Лемківщиною. Мати з дітьми переїжджає до свого батька в Тарнавку, де хлопець під опікою дідуся закінчує місцеву Народну школу. Згодом Юліан живе в хаті Августина Кота в селі Чертіж, де й батько народився. Звідси пішки 4 км ходить у гімназію в Сяноці, яку відмінно закінчує. З твердою постановою вчитися, допомагати своєму народові, в 1921 р. подається до Львова, де записується на Український підпільний університет. Цей період свого життя описує пізніше в книжці «Український Академічний Дім у Львові», яка була видана в Торонто 1962 р. і присвячена світлій пам’яті брата Олександра, замордованого гестапо в Берліні. Одночасно активно включається в працю українського студентства. Допомагаючи студентам, у яких багаті батьки, заробляє на прожиток і оплату навчання в університеті. Студії в цьому університеті продовжує до 1924 р. Навчаючись у Львові, він стає членом Української Військової Організації. Після закінчення юридичного факультету у 1928 р. повертається в Тарнавку, одружується з селянською дівчиною Анною Лазенгою в сусідньому селі Синява біля Риманова, де будує хату з наміром займатися сільським господарством. Тут народилися двоє синів – Мирон і Олександр, які скоро залишилися без батьківської опіки – воєнна хуртовина змусила Юліана Тарновича покинути рідну хату.

 * * *

Тарнович жив серед убогого сільського народу, в селянській хаті, щоб показати тогочасній інтелігенції як можна з народом жити, господарювати й працювати для його культурного піднесення. В 1928 р. почав дописувати до студентських підпільних видань, таких як «Неділя» і «Бескид». У 1929-1932 р. студіює у Торговельній академії у Львові. Уже в 1930 р. появляються на сторінках майже усіх українських часописів у Львові його нариси, новели, оповідання та статті переважно на економічні та господарські теми. В 1933 р. вступає на філософський факультет Львівського університету, де навчається до кінця 1935 р. В 1935 р. стає співробітником Наукового товариства ім. Тараса Шевченка.

Перебування на Лемківщині ані на мить не припинило його зв’язків з українським Львовом. Коли у 1934 р. старанням Лемківської комісії при Товаристві «Просвіта» у видавництві «Українська преса» Івана Тиктора формується редакційна колегія часопису «Наш Лемко», Тарнович стає його редактором. «Нашому Лемкові» надає український патріотичний характер (на противагу видаваній у Криниці русофільській газеті «Лемко») і редагує його до вибуху війни у 1939 р. Одночасно засновує «Бібліотеку Лемківщини», в якій було надруковано сім його книжок. Писав тоді під псевдонімами: Юліан Бескид, Юрій Землян і Осип Журба. За переконання і активну патріотичну діяльність на Лемківщині його постійно переслідувала поліція, а згодом він був ув’язнений і тривалий час просидів у Березі Картузькій.

Переклав на українську літературну мову твори Єроніма Аноніма «Шибеничий верх», «Лихо на світі» і «Лемківська доля». Першим випуском «Бібліотеки Лемківщини» стала, історично цінна також сьогодні, праця Тарновича «Ілюстрована історія Лемківщини» (1936). Згодом появилися праці «Історичні пам’ятки в Західних Карпатах» (1936), «Верхами Лемківського Бескиду» (1937), «Лови на Лемківському Бескиді», «Сандецька земля і княжі городища» (1938), «Мова століть – Лемківщина в народних переказах»; «Княже місто Сянік»; «Українці в Керстурі й над Тисою-Нірешгаза», «Джерело сили нації» й ряд інших художніх праць. Після зайняття Львова совєтами зимою 1939-40 р. йому пощастило приїхати до Сянока. Якраз тоді проходила акція виселення лемків до Союзу. Юліан Тарнович поїхав у села агітувати земляків проти виїзду із рідних земель. Тоді з Чертежа біля 15 бідняцьких «русско» настроєних родин все-таки виїхало до «раю» в Совєтський Союз і майже всі повернулися після вибуху німецько-совєтської війни в 1941 р. – вже дуже свідомими українцями.

У квітні 1940 р. Юліан Тарнович виїжджає до Кракова, там же редагує «Народну Бібліотеку», в якій було надруковано його дев’ять книжок про Лемківщину. Між ними «20 років неволі Лемківщини під польським ярмом» та «Матеріальна культура Лемківщини». Тут також почав редагувати тижневик «Краківські Вісті». В 1941 р. після вибуху німецько-радянської війни повертається до Львова, де редагує шість тижневиків: «Рідна Земля», «Станіславські Вісті», «Тернопільський Голос», «Воля Покуття», «Стрийський Голос» і «Голос Підкарпаття». Пише літературні нариси і новели для щоденника «Львівські Вісті».

У 1942-46 роках написав понад 500 літературних творів, з яких частина друкувалася німецькою мовою.

За одну тільки книжку «Ілюстрована історія Лемківщини» йому місця на рідній землі вже не було. І він, залишаючи в Синяві родину, як і сотні-тисячі таких же гнаних за правду, за любов до Батьківщини, змушений був податися на еміграцію в чужі, незнані краї.

У 1944 р. Юліан Тарнович опиняється у Празі, згодом у Відні, Мюнхені та Реґенсбурзі, де в 1946 р. засновує часопис «Українське Слово» і розбудовує велику друкарню, в якій видано понад 350 тисяч аркушів українських літературних творів, а також друковано матеріали і підручники для українських шкіл та тисячі особистих документів. У 1948 р. Тарнович переїжджає у Торонто в Канаді. Тут він у співпраці з владикою Борецьким починає видавати католицький часопис «Наша Мета» і редагує перший Шематизм Торонтонської єпархії. Від вересня 1949 р. до 1956 р. редагує двотижневик «Лемківщина», в 1957-1962 рр. – «Український Робітниик», від 1965 по 1970 – «Лемківські Вісті».
Видав ряд календарів: у 1939 р. «Лемківський Календар», в 1941 – «Календар Українського Видавництва», у 1947 р. «Календар Українського Слова». Від 1965 до 1970 р. зредагував і видав 5 календарів «Лемківських Вістей». Під його наглядом вийшла друком епохальна праця д-ра Пастернака «Археологія України», д-ра Тисовського «Життя в Пласті» та Л. Мосендза «Останний Пророк».

В 1964 р. видав великий альманах «У Христовім Винограднику» і «Чверть Століття на Владичному Престолі». Любив малювати і намалював олією біля трьохсот чудових лемківських церков, що зберігаються в музеї його імені в Торонто, яким опікується Максим Маслей.

З нагоди 45-ліття його літературної праці 27.04.1975 р. Крайова управа Об’єднання лемків Канади влаштувала врочистий вечір з участю владики Ізидора Борецького. Помер 28 вересня 1977 р. далеко від рідної батьківщини, найближчої сім’ї, спочив у канадській землі, яка стала йому другою батьківщиною. Для свого покоління він був, а для наступних залишився зразковим українським патріотом, істориком Лемківщини, етнографом, фольклористом, громадським і культурним діячем, редактором, письменником і митцем. Мабуть неможливо перебільшити заслуги Тарновича для лемківської та загальноукраїнської культурної спадщини …

Джерело: “Наше слово“, № 20, 16 травня 2004 року

Share to Facebook
Share to Google Buzz
Share to Google Plus
Share to LiveJournal
Share to MyWorld
Share to Odnoklassniki
Share to Yandex

Напишіть відгук

Ваша пошт@ не публікуватиметься. Обов’язкові поля позначені *

Можна використовувати XHTML теґи та атрибути: <a href="" title=""> <abbr title=""> <acronym title=""> <b> <blockquote cite=""> <cite> <code> <del datetime=""> <em> <i> <q cite=""> <strike> <strong>

Категорії

Нове відео